Палатинська капела ( — буквально, «палацова каплиця») — каплиця Норманського палацу в Палермо, особиста капела сицилійських королів і віце-королів. Є одним з найважливіших пам'ятників арабо-норманського стилю. Містить мозаїки, які виконали візантійські та місцеві майстри XII століття (їх доповнювали аж до кінця XVIII століття), а також дуже рідкісне як для Європи стільникове склепіння.
Розташування та режим роботи Палатинська капела знаходиться на другому поверсі норманського палацу, вхід до неї організований з пьяцца Індепенденца. Є музеєм, але з щоденним виконанням меси. Оскільки в Норманському палаці від 1947 року засідає Регіональна асамблея — парламент автономної області Сицилія, години роботи музею є невизначеними, а отже відвідувачам рекомендують відвідувати капелу в першій половині дня. Залежно від часу засідань Регіональної асамблеї відвідувачам Палатинської капели дозволяють побачити деякі парадні зали двору, в тому числі залу Рожера, що містить рідкісні як для норманської Сицилії мозаїки XII століття на світські теми, і зал Геркулеса — місце засідань першого парламенту королівства Сицилії 1812 року.
Історія створення
Перший король Сицилії Рожер II почав будівництво капели у своїй резиденції 1130 року. Палатинська капела мала стати вотивним храмом, у зв'язку з тим, що Рожер II 1130 року отримав королівський титул від антипапи Анаклета II із подальшою коронацією. Оскільки Рожер II отримав корону від Анаклета II в обмін на визнання папського сюзеренітету над Сицилією, капела була присвячена апостолу Петру, який став в особі папи сюзереном королівства. 28 квітня 1140, у свято Входу Господнього в Єрусалим, капела була освячена на честь апостола Петра. У тому ж році Рожер II особливою грамотою встановив привілеї новозбудованої капели, зокрема право богослужіння він надав настоятелю монастиря Сан-Джованні-дельї-Ереміті, що був неподалік, якому заради цього дарував сан єпископа. Грамота Рожера II дійшла до наших днів, і сьогодні зберігається в крипті капели. Про дату освячення капели свідчить також грецький напис на підмурку купола.
Рожер II особисто керував будівництвом капели. За його царювання візантійські майстри створили мозаїки купола, тріумфальної арки та трансепта. Фахівці з візантійської мозаїки (зокрема, Отто Демус та Ернст Кітцінгер) стверджують, що зазначені мозаїки виконали ті самі грецькі майстри, що й мозаїки Марторани та собору Чефалу. Можна впевнено стверджувати, що за Рожера II арабські теслі виконали різьблену сталактитову стелю, характерну для мечетей фатімідського Єгипту й Магрибу, оскільки про ці стелі йдеться в збереженій проповіді грецького ченця Філагата з Черамі, що датується близько 1140 року.
Точна хронологія подальшого розвитку музичного оформлення капели поки що не встановлена. За одними припущеннями, за царювання (1154—1166) Вільгельма I Злого, сина і наступника Рожера II, місцеві сицилійські майстри виконали великий мозаїчний цикл, присвячений Книзі Буття, у центральній наві, а за наступного короля Вільгельма II Доброго (1166—1189) в бічних навах з'явився малий цикл, що оповідає про життя апостолів Петра та Павла. За іншими припущеннями, мозаїки головної та бічних навів послідовно виконали одні й ті самі майстри в 1160 — 1170-х роках. Схожість композицій і послідовності сюжетів зазначених мозаїк і оповідних" циклів собору Монреале дозволила Демусу та Кітцінгеру стверджувати, що всі ці роботи виконали одні й ті самі сицилійські майстри. До норманської епохи належать різьблений амвон і великодній свічник.
Йдуть дискусії щодо часу створення великої мозаїки на західній стіні капели (над королівським місцем). За одними припущеннями, роботу виконали одночасно з мозаїками головної та бічної нав, тобто в 1160-1170-х роках. За іншими версіями, відмінності в манері виконання цієї мозаїки дозволяють віднести її створення до наступного — XIII століття, тобто епохи Гогенштауфенів. Безсумнівно, що ця мозаїка й розташоване під нею королівське місце були реконструйовані після сходження на сицилійський престол королів з Арагонської династії (наявні комбіновані герби Арагона та Сицилії). Над троном і на стіні північної нави позначений рік завершення робіт — 1460, «за царювання Іоанна, короля Сицилії», тобто Хуана II арагонського. Ще раз західну частину капели реконструювали на початку XVIII століття, оскільки на стіні присутнє й ім'я Філіпа V Анжуйського.
Дискусії викликає й питання про час створення королівського місця в західній частині капели. Його розташування та оформлення цілком відповідає відомим уявленням Рожера II про Божественне походження своєї влади, у зв'язку з чим логічно припускати, що трон був встановлений тут при засновнику каплиці. З іншого боку, розміщення мозаїк в рукавах трансепта дозволяє припустити, що Рожер II брав участь у Богослужіннях, перебуваючи на балконі на північній стіні капели, що з'єднувався з палацовими покоями . Таким чином, час створення королівського місця можна відсунути на століття пізніше — в епоху Гогештауфенів. Але існує й припущення, що вказаний балкон з'явився лише за віце-королів, коли Сицилію приєднали до Арагонської корони. Є й третя версія, згідно з якою спочатку для Рожера II спорудили трон в пресбітерії (як для його онука Вільгельма II Доброго в соборі Монреале).
Останні великі зміни в інтер'єрі капели відбулися при реставрації наприкінці XVIII століття, за царювання Фердинанда III. Саме тоді на місці знесеного балкона на північній стіні майстер Санті Кардіні з Ареццо знову виконав кілька мозаїк з циклу Буття (від бесіди Каїна з Богом до того, як Ной спорудив ковчег), а також створив нові мозаїки в трьох апсидах капели, які разюче контрастують з навколишніми візантійськими мозаїками XII століття.
Інтер'єр капели
Палатинська капела є класичною тринавною базилікою з трьома апсидами. Оскільки храм задумували як приватну капелу, призначену для вузького кола осіб, розміри його невеликі: 33 метри завдовжки й 13 завширшки. Інтер'єр капели вражає не стрімкістю просторового розмаху та багатоплановістю задуму, а загальною гармонією основних елементів, продуманістю цілого та дрібницьВсеобщая История искусства. Искусство Южной Италии. Монреаль, Палермо.
Кожна з бічних нав відділена від широкої головної п'ятьма колонами з єгипетського граніту і зеленого мармуру з позолоченими коринфськими капітелями. Запозичені з арабської архітектури широкі стрілчасті арки, що опираються на колони, не зливаються в безперервний ряд, направлений до вівтаря: колони стоять далеко одна від одної, і їх капітелі не утворюють єдиної зорової горизонталі. У свою чергу горизонталь стіни над арками й особливо чітка лінія карниза перешкоджають розвитку руху вгору. Таким чином, горизонтальні та вертикальні ритми взаємно врівноважені.
Підлога капели, прикрашена інкрустацією з мармуру, граніту та порфіру, виконана в стилі косматеско, збагаченому місцевими арабськими мотивами. Це одна з найкраще збережених підлог XII століття, виконаних у техніці штучної мозаїки ().Проповідник на ім'я Філагат, що працював при дворі Рожера, порівняв його барвисті мармурові плити з «весняним лугом, з тією різницею, що квіти в'януть і вмирають, а цей луг буде існувати вічно». Ще більш складний малюнок має підлога в пресбітерії: до порфірових дисків і складних геометричних візерунків додані зображення двох левів, які «охороняють» ворота до вівтарної перегородки, і двох змій з боків вівтаря, що його вони охороняють.
Стеля центральної нави являє собою рідкісний для Європи й властивий для мечетей фатімідського Єгипту та Магрибу дерев'яний сталактитовий плафон. Він прикрашений куфічними написами й фігурами бенкетників, музикантів і танцюристів, які втілюють поняття перемоги, влади та щедрості. Філагату цей плафон «з кошиками» нагадав осяяний золотом «зоряний хор». Стелі бічних нав виконані менш хитромудро.
У капелі просторово виділені східна (пресбітерій і апсиди) та західна (королівське місце) частини. Вони підняті над підлогою капели на п'ять щаблів і увінчані мозаїкою із зображенням Христа Пантократора. Таким чином, в капелі реалізована класична візантійська концепція симфонії — злагоди й взаємодоповнюваності духовної та царської влади.
Бронзові двері прикрашені візерунком у вигляді аканта, ручки виконані у формі левових голівWilliam Tronzo. The Cultures of His Kingdom: Roger II and the Cappella Palatina in Palermo. Princeton University Press, 1997. ISBN 0691025800. Pages 10, 16, 29-30, 77.. Особливе місце в капелі займають мозаїки: вони повністю покривають поверхню апсид, заповнюють місце над колонами, що відділяють бічні нави від головної, верхній регістр стін бічних нав і західної стіни. Нижній регістр цих стін прикрашений складними мармуровими інкрустаціями.
Окремий інтерес являють амвон і великодній свічник капели. Амвон стоїть на чотирьох мармурових колонах з коринфськими капітелями та завершується двома парапетами. Перший, розташований ближче до центру храму, парапет виконаний з червоного порфіру, укладеного в біломармурову окантовку з рельєфними рослинними орнаментами, підставкою для Письма слугує фігура орла — символ євангеліста Івана Богослова. Другий парапет, що знаходиться ближче до апсиди, виконаний з білого мармуру з рельєфними геометричними орнаментами, підставкою тут є постать лева, що символізує євангеліста Марка.
Поруч з амвоном розташований мармуровий великодній підсвічник — дар архієпископа Гуго Палермського на честь коронації Вільгельма I Злого. Підставою для підсвічника слугують фігури чотирьох левів, що пожирають інших тварин і людей, тіло колони являє собою складну композицію з людських фігур, тварин і рослин. Вінчають канделябр три напіводягнених чоловічих фігури, що підтримують власне свічник. Зображені сюжети й манера їх виконання дозволяють ототожнити автора канделябра з одним із майстрів, які працювали над капітелями собору Монреале, а саме з Майстром путті.
Мозаїки Іконографія капели має разючу подібність до розписаного тоді ж собору Мірожського монастиря в Пскові.Byzantine Court Culture, from 829 to 1204 (ed. by Henry Maguire). Dumbarton Oaks, 2004. ISBN 0884023087. Pages 104—107. Гарвардські візантиністи припускають існування спільного джерела іконографічної програми, яке напевно було візантійським. У мистецтвознавчій літературі звертають увагу на те, що образи розходилися віялом навколо незбереженого балкона монарха, нагадуючи середньовічний кінематограф.
Мозаїки купола
Мозаїки купола виконали запрошені грецькі майстри за царювання Рожера II. Вони є найдавнішими в капелі. У центрі купола зображений Христос Пантократор, який правою рукою благословляє тих, хто молиться, а в лівій руці тримає закрите Євангеліє. Німб навколо голови Христа виконаний у формі грецького хреста, одяг нагадує парадне вбрання візантійських імператорів. Христос поміщений в центр кола з чотирьох архангелів (Михаїл, Уриїл, Гавриїл та Рафаїл) і восьми янголів. Архангели зображені у царському вбранні, зі скіпетром у правій руці і державою у лівій. Ангели зображені під час молитви, з побожно складеними руками. Сяйво та пишність небесної слави ще більш посилені світлом з восьми вікон, пробитих біля ніг ангелів.
На наступному рівні мозаїсти зобразили чотирьох пророків, що передвістили прихід Спасителя, а саме Івана Хрестителя, Соломона, Захарія та Давида, над головами яких поміщені малі зображення ще восьми пророків (Ісая, Єзекіїль, Єремія, Йона, Даниїл, Мойсей, Ілля та Єлисей). Всі пророки тримають у руках сувої з грецькими цитатами, що вказують на прийдешнього Христа. У кутових нішах зображені чотири євангелісти, що тримають у руках сувої з латинськими першими словами своїх Євангелій.