Блечлі-Парк () — маєток, розташований у Мілтон-Кінз, Бакінгемшир, Велика Британія, був головним місцем перебування Урядової школи кодів та шифрів (УШКШ) Великої Британії, яка під час Другої світової війни регулярно декодувала секретне спілкування країн Осі — найголовніше німецькі шифри «Енігми» та машини Лоренца.
Офіційний історик британської розвідки у Другій світовій війні написав, що розвідницькі дані «Ультра», добуті у Блечлі, скоротили війну на два-чотири роки, а без цих даних результат війни був би непевним. Зараз у маєтку розташований освітній та історичний музей, який вшановує ці досягнення.
Маєток
Розташоване у 80 км на північний захід від Лондона, це місце згадується у Книзі Страшного суду як частина маєтку Ітона.
Браун Вілліс побудував тут маєток у 1711 році, але після придбання території в 1793 році Томасом Гаррісоном будівля була зруйнована.
Назву Блечлі-Парк маєток вперше отримав після того, як був придбаний С. Л. Секхемом в 1877 році. Маєток площею 235 га в 1883 році був придбаний сером Г. С. Леоном, який перебудував сільський будинок, який існував на той час у сучасну «сумну та жахливу груду», що поєднує неоготику, Тюдорське відродження («псевдо-Тюдор») та голландський класицизм.
У 1938 році головний будинок та більша частина площі маєтку були придбані девелопером, який мав намір побудувати тут житлові будинки, однак вже в травні того є року адмірал сер Г'ю Синклер, голова Таємної служби розвідки (ТСР або МІ6) придбав маєток та 23 га для використання УШКШ та ТСР у разі входження Британії у війну.
На думку Синклера та його колег (які відвідали територію під виглядом «мисливської компанії капітана Рідлі») ключовою перевагою Блечлі було його центральне місце розташування. Маєток маже примикав до залізничної станції Блечлі, де Оксфордсько-Кембридзька залізнична лінія — чиї університети мали постачати багато дешифрувальників — перетиналась з Вест Коаст Мейн Лайн, яка поєднує Лондон, Бірмінгем, Манчестер, Ліверпуль, Глазго та Единбург.
Ватлінг Стріт, головна автодорога, що пов'язувала Лондон з північним заходом (тепер шосе A5) також проходила поруч, а значні потужності для телеграфного та телефонного зв'язку були доступні у розташованому поруч містечку Фенні Стратфорд.
Блечлі-Парк для тих, хто там працював, був відомий як «Б. П.», а під час війни використовувались кодові назви «Станція X» (від римського «X» — «десять»), «Лондонський центр сигнальної розвідки», та «Центр урядового зв'язку». (Офіційною поштовою адресою для багатьох жінок — членів Жіночої королівської військово-морської служби, які працювали в Блечлі, була авіабаза в Істкоті.)
Персонал
Коммандер Аластер Денністон був операційним головою УШКШ з 1919 до 1942 року, починаючи з її формування з розвідувальних підрозділів Кімнати 40 Британського Адміралтейства (вона ж NID25) та MI1b (перехоплення та криптоаналіз) Вор Офісу . Ключові криптоаналітики УШКШ, які переїхали з Лондону до Блечлі-Парку, включали Джона Тілтмана, Діллвіна «Діллі» Нокса, Джоша Купера та Найджела де Грея. Ці люди мали різні біографії і професії — і лінгвісти, і чемпіони з шахів, і експерти з кросвордів, а Нокс був папірологом.
Того дня, коли Британія оголосила Німеччині війну, Денністон написав до Форин-офісу щодо необхідності залучення «людей професорського типу». Спочатку відбір відбувався завдяки персональним зв'язкам, особливо серед чоловіків з університетів Кембриджу та Оксфорду. Аналогічно на адміністративну роботу та роботу клерками наймали жінок, які викликали довіру. В одній зі стратегій рекрутингу 1941 року газету Дейлі телеграф попросили організувати змагання з вирішування кросвордів, за результатами якого до вартих уваги учасників таємно звертались щодо «особливого типу роботи як вкладу у зусилля щодо перемоги у війні».
Однак Денністон зрозумів, що використання ворогом електромеханічних шифрувальних машин означає, що також знадобляться і професійні математики; Пітер Твінн з Оксфорду приєднався до УШКШ в лютому 1939 року; Алан Тюрінг та Гордон Велчман з Кембриджу почали тренування у 1938 році та звились у Блечлі-Парку через день після оголошення війни, так само як і Джон Джеффріз. Рекрутовані пізніше криптоаналітики включали математиків Дерека Таунта, в Джека Гуда, в Білла Тутта, Додаток 4 в та Макса Ньюмана; історика Гаррі Гінслі та чемпіонів з шахів Х'ю Александера і Стюарта Мілнера-Баррі. Джоан Кларк (яка потім стане заступником голови «Будиночку № 8») була однією з небагатьох жінок у Блечлі-Парк, які працювали як криптоаналітики.
Ця еклектична суміш «боффінів та дебютанток» призвела до того, що УШКШ отримала прізвисько «Товариство гольфу, сиру та шахів»,. Під час візиту в вересні 1941 року з метою підтримки морального духу, Вінстон Черчилль за свідченнями сказав Денністону: «Я ж казав тобі при пошуку персоналу не залишити каменя на камені, але я і гадки не мав, що ти мене так буквально сприйняв.» Вже через шість тижнів по тому, отримавши поразку у намаганнях отримати достатню кількість персоналу для друку та непрофесійної роботи для отримання тої продуктивності, яку вони бачили можливою, Тюрінг, Велчмен, Александер та Мілнер-Баррі написали прямо до Черчилля. Його відповідь була «вжийте заходів, аби переконатись, що вони мають все, що хочуть, за найвищим пріоритетом, і повідомте мене, що це виконано.»
Після вступного тренування у Міжслужбовій Спеціальній Школі Розвідки, яку створив Джон Тілман, персонал працював шість днів на тиждень у три зміни: 16:00 −24:00, 00:00 — 08:00 (цю не любили найбільше) та 08:00 — 16:00, кожна з яких мала півгодинну перерву на обід. Співробітник по тижню на кожній зміні, тому наприкінці третього тижня дві зміни збігалися, і робочий день тривав 16 годин. Нерегулярні години впливали на здоров'я та соціальне життя працівників, та на рутину довколишніх будинків, де більшість персоналу винаймало помешкання. Робота була виснажлива та вимагала надзвичайної концентрації. Для розрядки, персонал мав один тиждень відпустки на квартал. Незначна кількість чоловіків (наприклад, експерти Пост Офісу з коду Морзе або знавці німецької) мали меншу тривалість робочого дня.
У січні 1945 року, на піку зусиль з декодування, у Блечлі працювало близько 9 тисяч людей; а всього під час перебігу війни понад 12 000 різних людей (з них бл. 80 % жінки, переважно службовці британської армії та державної служби) були направлені сюди на службу.
Секретність При належному використанні німецькі шифри «Енігми» та машини Лоренца мали б бути практично незламними, однак недоліки у німецьких криптографічних процедурах та слабка дисципліна серед персоналу, який їх використовував, створили слабкі місця, які дали Блечлі крихітний шанс. Однак, ці слабкі місця могли б бути досить легко усунуті простими змінами у ворожих процедурах. Якби Німеччина отримала хоч натяк на успіх роботи в Блечлі, такі зміни були б майже напевно здійснені.
Тому, розвіддані з Блечлі вважалися «Ультра-секретними» у воєнній Британії — вище навіть від зазвичай найвищого рівня секретності Найбільш Таємно — і їх збереження було головним.
Небагатьом за межами Блечлі було відомо про його місію, і ще менше (в ньому чи за його межами) розуміли обсяг місії та розмір її успіху. Весь персонал підписався про дотримання «Official Secrets Act (1939)», а попередження служби безпеки 1942 року наголошувало на необхідності обережності навіть в самому Блечлі: «Не розмовляйте під час приймання їжі. Не розмовляйте в транспорті. Не розмовляйте під час подорожей. Не розмовляйте, де винаймаєте житло. Не розмовляйте біля власного каміна. Будьте обережні навіть у власному Будиночку…»
Крім того, при отриманні даних від джерела «Ультра» бойовим командирам повідомляли, що вони отримані з інших джерел; деколи надсилалися «підробні» групи розвідки — спеціально видимі для ворога — для «розкриття» розташувань німецьких військ, які насправді вже були відомі з даних «Ультра». В окремих випадках дані «Ультра» були настільки чутливі, що їх використання було неможливим, оскільки вчинити інакше означало повідомити ворога, що його прослуховують. Це призвело до появи «теорій», що в таких випадках британська влада деколи відмовлялася вжити заходів для захисту цивільного населення, як, наприклад, у випадку, бомбардування Ковентрі, хоча це енергійно заперечувалось.
Початок роботи
Тюрінг, Нокс та Джеффріс розпочали роботу у Блечлі у котеджі № 3.
Перший персонал Урядової школи кодів та шифрів (УШКШ) переїхав до Блечлі-Парку 15 серпня 1939 року. На першому поверсі головної будівлі маєтку були розташовані морська, військова та повітряна секція, разом з телефонним вузлом, телепринтерною кімнатою, кухнею та їдальнею; другий поверх був відданий MI6.
Невдовзі почалося будівництво дерев'яних Будиночків, а розташована неподалік школа-інтернат Елмерс була придбана для комерційної та дипломатичної секції.
Після того, як США вступили у війну, певна кількість американських криптоаналітиків була розміщена у Будиночку № 3 і з травня 1943 року між британською та американською розвідкою існувала досить тісна співпраця. (Укладена британсько-американська угода 1943 року стала першою цеглиною у співпраці розвідок, одним з виразів якої сьогодні є «Ешелон».)
Натомість Радянський Союз ніколи офіційно не знав про існування Блечлі-Парку та роду його діяльності, що вважається виявом недовіри Черчилля до цієї країни навіть під час існування військового союзу Велика Британія — США — Радянський Союз проти нацистів.
Єдина пряма шкода від дій ворога була заподіяна Блечлі-Парку 20-21 листопада 1940 року трьома бомбами, які впали на його територію, але ймовірно були призначені залізничній станції неподалік; в результаті Будиночок № 4 зсунувся з фундаменту приблизно на 1 метр, але був поставлений лебідкою на місце, і робота в ньому продовжилась.
Обробка отриманих розвідданих
Не пов'язані з військово-морськими силами повідомлення Енігми розшифровувались у Будиночку № 6, передавались на переклад, індексування (каталогізацію) та перехресні посилання в Будиночок № 3. Лише після цього їх передавали до Таємної служби розвідки (MI6), начальникам служб розвідки у відповідних міністерствах та далі вищому командуванню на фронті.
Військово-морські повідомлення Енігми розшифровувались у Будиночку № 8, з перекладом у Будиночку № 4. Дослівні переклади надсилались виключно Управлінню військово-морської розвідки Центру оперативної розвідки Адміралтейства, доповнені інформацією з каталогів в частині значень технічних термінів та перехресних посилань з банку знань про німецькі військово-морські терміни.
Будиночок № 4 також розшифрував ручну систему відому як «шифр доків», яким деколи також передавали повідомлення мережею Енігми. Надання цих повідомлень назад до Будиночку № 8 надало чудову «підказку» для атаки з відомим відкритим текстом на щоденний військово-морський ключ Енігми.
Станції прослуховування Спочатку кімната радіозв'язку була розташована в Блечлі-Парку, а саме у водонапірній башті під кодовою назвою «Станція X», термін, який зараз деколи застосовується для всієї роботи з розшифровки у Блечлі. «X» тут означало римську цифру «10», що вказувало на те, що станція була десятою у Таємній службі розвідки. Через те, що з радіокімнати стирчали довгі повітряні антени, щоб не привертати уваги до Блечлі-Парку, станція була переведена з Блечлі до розташованого неподалік маєтку Ваддон-Холлу.
Інші станції прослуховування, наприклад у Чіксендз в Берфордширі, Бьюмор-Холлі в Лестерширі (де було розташовано штаб-квартира групи «Y» Вор Офісу) та станції Y в Норфолку, збирало ворожі сигнали для їх обробки в Блечлі. Закодовані повідомлення записувалися від руки та надсилалися в Блечлі на паперових носіях мотоциклістами, а пізніше за допомогою телепринтерів.
Додаткові будівлі Потреби військового часи вимагали будівництво додаткових приміщень. в
Будиночки