Національний парк Куттінірпаак (, ) — національний парк, розташований на півночі канадської території Нунавут. Куттінірпаак є другим за розмірами та найпівнічнішим парком Канади, основна його частина розташована на острові Елсмір в складі островів Королеви Єлизавети Канадського Арктичного архіпелага за 750 км від Північного полюса та за 25 км від Гренландії.
Паркова резервація Елсмір-Айленд на місці сучасного парку була заснована в 1988 році. Утворення території Нунавут в 1999 році супроводжувалося угодою про створення національного парку. Робота підготовчої комісії була завершена в 2001 році, тоді парк отримав свою сучасну назву, яка мовою інуїтів означає «Вершина світу». З 2004 року парк є номінантом на включення до список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
Фізико-географічна характеристика
За інформацією урядового агентства Парки Канади, яке управляє національним парком, його площа становить 37 775 км². Разом з тим, в базі даних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) вказана площа 38 148 км². Згідно з актом про національні парки Канади, територію парку Куттінірпаак складає частина острова Елсмір, а також частина Північного Льодовитого океану, затоки, фьорди, острови різної величини, річки та озера, які знаходяться всередині встановлених меж. Винятком є острів Ворд-Гант, територію якого заплановано включити пізніше.
Геологія Парк знаходиться в самій північній частині інуїтського орогена () — гірської споруди, що формувалася тривалий час з докембрію до кінця кайнозоя. Ці гори мають альпійський вік і активні в цей час. Гігантська гірська гряда, яка має назву Кордильєри Арктики, простягається по північній межі континенту від південно-західної частини острова Прінс-Патрік до північної Гренландії. Арктична Кордильєра Елсміра —- Прінс-Патріка є частиною арктичного геосинклінального поясу. Геологічна будова території парку дуже різноманітна і являє собою сукупність полігенетичних (морських, льодовикових, воднольодовикових та ін.) осадових гірських порід, що заповнюють пониження або поверхнево перекривають плосковершинні вододільні частини масиву понад ефузивними, метаморфічними і інтрузивними утвореннями.
Рельєф
Більше 65% площі парку розташовано в горах на острові Елсмір, що мають узагальнену назву Гори Землі Гранта. Ці гори, найвищі в канадській Арктиці, простягаються з північного сходу на південний захід і включають в себе хребти Осборн, Гарфілд, Юнайтед-Стейтс, Бритіш-Емпайр і гори Чалленджер. Тут, переважно на абсолютних висотах 1100 метрів і вище, розташовуються головні льодовики парку. Положення сучасної снігової лінії варіюється, залежно від експозиції схилів, навколо близьких абсолютних висот (трохи нижче). Суцільного льодовикового щита, подібного Ґренландському, на Елсмірі немає через відносно малу кількість опадів. Сучасні льодовики займають близько 36% площі парку. До цієї площі сучасного заледеніння входять також і льодовики плоских вершин і льодовикові куполи, вік яких ймовірно досягає 125 тисяч років, а також і морські покривні льодовики континентальних шельфів. Вільна від льоду прибережна смуга має сліди більш великого четвертинного заледеніння.
Висота льодовиків в наземній частині парку сягає 900 метрів. Вершини, що виступають над льодовим покривом називаються нунатаками. На території парку ряд нунатаків перевищує 2500 метрів. В горах, за 800 км від Північного полюса, розташовується виступаючий над льодовиком Мак-Клінток пік Барбо, висота якого 2616 метрів. Він є найвищою точкою території Нунавут, однією з найпівнічніших вершин у світі і найвищою позначкою Північної Америки на схід від Скелястих гір. Північніше піку Барбо розташована гора Віслер заввишки 2590 метрів (за іншими джерелами — 2500 метрів). Інших вершин, що перевищують позначку 2000 метрів, на території парку немає.
Плато Хейзен площею 9250 км² розташоване в південній частині парку між протокою Нарес і фьордом Арчер. Плато опускається до 300 метрів в районі озера Хейзен і досягає абсолютної висоти близько 1300 метрів на півдні. Нині велике сучасне заледеніння на плато відсутнє, збереглися лише його залишки: льодовик Маррі () і льодовик Сіммонс (). На сході плато закінчується 600 метровими кліфами.
Гідрологія Між плато Хейзен і горами Землі Гранта на висоті близько 158 метрів над рівнем моря розташоване озеро Хейзен. Північно-західна межа озера обрамлена відрогами хребтів Гарфілд і Юнайтед-Стейтс. При площі поверхні 542 км² і глибині до 280 метрів, що нижче рівня моря, озеро є найбільшим за обсягом арктичним озером. Площа басейну становить 3500 км². Озеро Хейзен живлять танучі льодовики навколо. Частина озера залишається під льодом весь рік.
Плато Хейзен розчленоване мережею стародавніх льодовикових долин — трогів. По одному з них зараз протікає річка Рагглс, єдиний водотік, що випливає з озера Хейзен. Південно-західна частина плато належить до великого річкового басейну річки Макдоналд, що впадає у фіорд Танкуері.
Площа морської території парку (без врахування шельфових льодовиків) становить близько 2375 км². Північна частина острова Елсмір була оточена однойменним шельфовим льодовиком, площа якого на початку XX століття становила 8900 км². До 2000 року єдиний льодовик розпався на шість ізольованих вивідних льодовиків, два з яких (шельфові льодовики Ворд Хант і Маркем) були розташовані на території національного парку. Льодовики досягають 80 метрів у висоту і можуть покриватися водою під час припливів.
Після 2000 року льодовик Ворд Хант особливо інтенсивно продукував айсберги. Одне з останніх утворень айсбергів сталося влітку 2008 року, коли переважаючі південні вітри відігнали від льодовикового бар'єра пакові льоди і звільнили величезні ополонки.. У липні 2008 року два великих айсберга відділилися від шельфового льодовика Ворд Хант, а вже в серпні великі айсберги, що відкололися від льодовика Сірсон західніше парку, стали причиною руйнування льодовика Маркем. Разом з цією подією національний парк втратив одну зі своїх унікальних екосистем — епішельфове озеро, або льодовиково-подпрудне озеро]]. Епішельфові озера утворюються з прісної води у фіордах, повністю заблокованих льодовиками. Нижча щільність прісної води дозволяє їй знаходиться над солоною, а льодовик консервує дзеркало озера від вітру і перешкоджає перемішуванню води. Глибини прісної частини таких озер дорівнюють потужності льодовикових гребель.
+ Рельєф паркуПік БарбоЛьодовик і річка Хенрієтта-НесмітФіорд Танкуері
Клімат Територія парку являє собою арктичну пустелю. Холодні зими показують температури, рекордні для Канади, полярна ніч триває з листопада по лютий. Літо зазвичай тепле, особливо в районі озера Хейзен, полярний день триває з травня по серпень. Погодні умови в парку розподілені нерівномірно: холодніше узбережжя одержує більшу кількість опадів у порівнянні з внутрішньою частиною острова. Вітри на території парку переважно слабкі, виняток становлять льодові шапки. Зміни погоди можуть бути дуже швидкими. Сніг можливий у будь-який час року, видимість іноді пропадає на кілька днів.
Нижче подана кліматична таблиця в Алерті. Алерт є самим північним постійним населеним пунктом світу і розташований на острові Елсмір в декількох кілометрах від парку.
На думку вчених, глобальне потепління суттєво вплине на кліматичні умови в парку. Фахівці стверджують, що в північній частині острова Елсмір можливі найбільші зміни клімату в Канаді. За різними оцінками до кінця XXI століття температура поверхні підніметься на 3-5 °C, а зміна температури океану можливо до 7 °C.
Історія
Територія до появи європейців Передбачається, що близько 6000 років тому території парку досягли палеоескімоси. Вони полювали на карібу і вівцебиків, проте їх було небагато і вони прожили на території 300–400 років. Друга хвиля палеоескімосів досягла острова близько 3000 років тому, а третя хвиля, що представляє культуру дорсет, близько 1000 років тому. Третя хвиля палеоескімосів була витіснена людьми туле, які є предками інуїтів. Туле полювали на китів та інших морських ссавців, однак і вони пішли з острова під час похолодання, яке сталося в 1600–1850 роках.
У 2004 році на річці Рагглс біля озера Хейзен співробітники парку разом зі студентами-інуїтами виявили залишки двох помешкань туле, які носять назву Канмакі (), та інші археологічні артефакти. Всього на території парку виявлено близько 200 археологічних знахідок, що відносяться до всіх перерахованих історичних культур, більше 40 з них знаходиться в околицях озера Хейзен.
Європейські експедиції і перша база
Європейці висадилися на території парку в 1875 році, коли біля північних берегів острова Елсмір зимував один з двох кораблів Британської Арктичної експедиції під керівництвом Джорджа Нерса. Корабель HMS Discovery стояв в затоці Леді-Франклін. Другий корабель експедиції, HMS Alert, провів зиму в арктичних водах на північ на 160 км. Навесні 1876 року учасники експедиції зробили декілька санних рейдів вглиб острова, проте цинга змусила їх повернутися до Англії в тому ж році.
Наступна експедиція на острів, яка відбулася в 1881 році, також включала стоянку в затоці Леді-Франклін. Експедиція армії США (в інших джерелах експедиція названа міжнародною) під керівництвом лейтенанта Адольфа Грилі ставила своїм завданням заснування полярної наукової станції, яка отримала назву Форт-Конгер, і роботу за програмою міжнародного полярного року. За два роки, з серпня 1881 по серпень 1883, було проведено близько 500 спостережень, проведені дослідження території острова. Під час санних походів було відкрито озеро Хейзен і фьорд Грилі, спостереження стосувалися стану погоди, припливів, збору різних зразків порід, флори і фауни. Разом з тим, експедиція була змушена залишити острів, не отримавши запасу прожитку в 1882 і 1883 роках. Тільки 7 з 26 осіб, включаючи керівника групи, вижили після того як залишки експедиції застрягли на острові Пім біля східного узбережжя Елсміра. Вони були знайдені китобійним судном Thetis в 1884 році.
Покинута база Форт-Конгер була модернізована в 1899 році, коли її вирішив використовувати як стоянки американський дослідник Роберт Пірі. Він скористався послугами провідників з північно-західної Гренландії, вивчив місцеві традиції, їжу та одяг, що дозволило йому пристосуватися до суворого клімату. Роберт Пірі здійснив три експедиції до Північного полюса, використовуючи Форт-Конгер як перевалочну базу. Після нього тут зупинялися багато інших експедиції, в тому числі міжнародні. З 1991 року побудови форту перебувають під охороною держави.
Дослідження території під патронажем канадського уряду почалося в 1920-х роках, коли острів стали патрулювати загони Північно-Західної кінної поліції. У цей час на острові було засновано три пости. Патрулювання здійснювалося за підтримки інуїтських провідників з Гренландії та включало в себе територію майбутнього парку.
Науково-дослідні табори
У середині XX століття на острові Елсмір, в тому числі на території парку, був заснований ряд науково-дослідних станцій і військових баз. Провідну роль у будівництві грало Міністерство національної безпеки Канади і його підрозділ, Комісія з оборонних досліджень (). Метеостанція Алерт, заснована в 1950 році, працює досі, ряд інших таборів і станцій припинив роботу.
Пост Хейзен-Лейк () був оснований на північно-західному березі озера в 1957–1958 роках в рамках міжнародного геофізичного року за підтримки Міжнародної ради науки та 67 держав. Табір займався гляціологічними дослідженнями і здійснював найбільші проєкти канадської Арктики. Оригінальні споруди існують дотепер і служать оглядового базою парку.