Декомуніза́ція в Украї́ні — процес позбавлення від наслідків комуністичної ідеології, що розпочався в часи розпаду СРСР та стихійно активізувався під час ленінопаду в період євромайдану.
Процес декомунізації узаконений ухваленим 9 квітня 2015 року Верховною Радою України пакетом законів. 15 травня 2015 року закони підписав Президент України Петро ПорошенкоГлава держави підписав закони про декомунізацію. Закони були опубліковані 20 травня 2015 року та набули чинності з 21 травняГолос України. — 20 травня 2015. — № 87 (6091). — С. 15-19. — . 16 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд Києва за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України про заборону її діяльності та за участю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини заборонив діяльність Комуністичної партії України.
Хід декомунізації до ухвалення закону
Процес декомунізації в суспільному житті України розпочався з декомунізації освіти та виховання. З навчальних програм навчальних закладів були виведені дисципліни, присвячені вивченню основ комуністичної ідеології, історії Комуністичної партії тощо. На підприємствах та у військових частинах були ліквідовані так звані «Ленінські кімнати», прибрані бюсти Леніна та інших комуністичних партійних діячів. Також відбувалось перейменування підприємств, установ та організацій, названих на честь комуністичних діячів, інколи із присвоєнням нових назв на честь українських національних героївВасиль Бабух. Щоб не заламався язик об назву // Голос України. — 1992. — № 85. — С. 12. — 9 травня..
Одним з перших пам'ятників комуністичному режиму, знесених в Україні, був монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції в Києві. Знесення відбулось відповідно до рішення Київради у вересні 1991 року.
року Указом Президента України Віктора Ющенка № 432/2009, в Україні розпочато загальний демонтаж пам'ятників і пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення голодоморів і політичних репресій в країні у радянські часи. Однак, з очоленням держави року Віктором Януковичем та поступовим заміщенням посадових осіб органів влади представниками «Партії регіонів» та «Комуністичної партії», реалізація наказу Президента України від 12 червня 2009 року фактично зупинилася та розпочалася активна популяризація ідеології «Русского мира». Поступово відверті шовіністичні дії близького оточення В. Януковича спричинили наростання в суспільстві гострого обурення, яке наприкінці 2013 року досягнуло піку та переросло в масовий стихійний антикомуністичний рух за очищення України від символів тоталітарного минулого — ленінопад.
Під час Революції гідності 8 грудня 2013 року в Києві був повалений пам'ятник Володимиру Леніну. Це викликало ланцюгову реакцію — почався «Ленінопад», в ході якого масово знищувалися пам'ятники радянським державним діячам та радянська символіка. За перший рік пам'ятники Леніну були демонтовані в усіх підконтрольних Україні обласних центрах, окрім Запоріжжя.
Станом на грудень 2014 року з початку року в Україні повалили 504 пам'ятники Леніну. За підрахунками Українського інституту національної пам'яті, в Україні залишається ще понад 1700 реліктів комунізму. Найбільша кількість вцілілих пам'ятників Леніну станом на початок березня 2015 року нараховується в Донецькій (123), Луганській (110), Харківській (87) та Запорізькій областях (84 пам'ятників). За кількістю збережених менш значущих і менш відомих пам'ятників Леніну лідерство зберігають міста Харків (28), Донецьк (17), Севастополь і Київ (по 16).Указ Президента України від 12.06.2009 № 432/2009 «Про додаткові заходи щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» Офіційний портал Верховної Ради УкраїниЗа рік в Україні впало більше півтисячі Ленінів і один Янукович . Телеканал «24». 08.12.2014
У січні 2015 року дані громадські ініціативи були схвалені Міністерством культури України та розпочато організований демонтаж пам'ятників, пов'язаних із комуністичними діячами по всій Україні.
Станом на жовтень 2017 року прогрес декомунізації оцінюється в ~95 %.
Обґрунтування декомунізації
Голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович вважає, що відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності була однією з причин, які призвели до неорадянського режиму Януковича. Носії радянських цінностей нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих ДНР та ЛНР. Тому питання декомунізації для України сьогодні стосується вже не лише гуманітарної політики, але й політики безпеки.
Російський правозахисник і дисидент, журналіст і громадський діяч Олександр Подрабінек у своїй статті «Віват, Україна!» висловився на підтримку законів про декомунізацію:
Декомунізаційний пакет законів Основна стаття: Українські закони про декомунізацію.
Чотири проєкти декомунізаційних законів були схвалені (для подання у ВР України) на засіданні Кабінету Міністрів України 31 березня 2015 рокуСьогодні на Уряді: невідкладна декомунізація Володимир В'ятрович, історик, голова Українського інституту національної пам'яті. Українська правда Блоги.:
«Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» (закон № 314-VIII); «Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939–1945» (закон № 315-VIII); «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» (закон № 316-VIII); «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» (закон № 317-VIII).
9 квітня Верховна Рада України ухвалила всі 4 закони за основу та в цілому, хоча були пропозиції прийняти їх тільки в першому читанніЗакони про декомунізацію підписані. Вітаю! Андрій Парубій, Перший заступник Голови Верховної Ради України, громадський діяч, політик. Українська правда Блоги.. Презентував закони голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович.
Закони підтримали більшість депутатів фракцій «Блоку Петра Порошенка», «Народного фронту», "Об'єднання «Самопоміч», «Блоку Радикальної партії Олега Ляшка», а також ВО «Батьківщина».
Голова Верховної Ради Володимир Гройсман підписав їх лише через 20 днів після прийняття — 30 квітня 2015 року. 15 травня 2015 року закони підписав президент Петро Порошенко. Декомунізаційні закони були опубліковані 20 травня в газеті Верховної Ради «Голос України», і, відповідно, набули чинності з 21 травня 2015 року.
Конституційність Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону використання їх символіки» оскаржила у Конституційному суді група депутатів від Опозиційного блоку.
Перейменування адміністративних одиниць
Дія закону призвела до перейменування великої кількості населених пунктів і вулиць в Україні. Зокрема, було вирішено перейменувати 2 обласних центриДніпропетровськ та Кіровоград — Інститут національної пам'яті , еспресоТВ, 14 квітня — Дніпропетровськ і КіровоградУкраїна без комунізму: перейменування Дніпропетровська та Кіровограда, ремонт у ВР , ТСН, 11 квітняВ Україні перейменують усі міста і вулиці з радянськими назвами , ЛБ, 9 квітня. У Дніпропетровську, який названий на честь одного з організаторів Голодомору в Україні, Григорія Петровського, пройшло обговорення нової назви. 19 травня 2016 року Верховна Рада України перейменувала Дніпропетровськ на Дніпро, а Кіровоград — на Кропивницький. Для перейменування назв областей розпочато процес змін Конституції.
Український інститут національної пам'яті після набрання законами чинності запросив до співпраці волонтерів-краєзнавців для підготовчої роботи з реалізації закону № 317-VIII. Пов'язано це з тим, що інститут почав формувати інформаційну базу найменувань топоніміки населених пунктів, що містять символіку комуністичного режиму, їх історичних назв і пропозицій щодо перейменування.
Критерії перейменування Згідно з Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (№…), який був прийнятий Верховною Радою України 9 квітня 2015 року, зміні назв підлягають топоніми (географічні назви та назви вулиць і підприємств населених пунктів України), що мають комуністичне походження.
Тим же законом визначений термін «комуністична партія» (стаття 1, частина 1, пункт 1), «пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» (ст. 1, ч. 1, п. 2), «радянські органи державної безпеки» (ст. 1, ч. 1, п. 3), «символіка комуністичного тоталітарного режиму» (ст. 1, ч. 1, п. 4), до останньої належать зображення, гімни, пам'ятники, гасла, цитати тощо, «символіка націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму» (ст. 1, ч. 1, п. 5).
Правова вимога перейменування топонімів з комуністичним походженням міститься у ст. 7, ч. 6 того ж закону.
Суб'єкти перейменування В рамках України, обласних та районних рад: області, райони, населені пункти (міста, селища міського типу, селища сільського типу, села), відповідні Ради (обласні, районі, міські, селищні, сільські); В рамках населених пунктів: райони в містах, вулиці, бульвари, проспекти, провулки, узвози, проїзди, площі, майдани, набережні, сквери, мости, інші об'єкти топоніміки (шляхи, квартали, мікрорайони, житлові масиви тощо), а також назви підприємств, установ, організацій.
Критерії перейменування: Основний критерій — символіка комуністичного тоталітарного режиму. Всеосяжність критеріїв — неможлива, інколи не можна сказати, чи має та чи інша назва ознаки пропаганди чи символу комуністичного тоталітарного режиму, тому в деяких випадках неможливо обійтися без експертів (зокрема фахівцями Українського інституту національної пам'яті). Пряма вказівка критеріїв перейменування — описана в ст. 1, ч. 1, п. 4є, 4ж, 4в — список А (дивись нижче). Непрямі випадки критеріїв перейменування — не має прямого згадування у зазначеному законі — список Б (дивись нижче). У випадках формальної належності особи до списку А, але якщо особа не була причетна до пропаганди комуністичного режиму або злочинів режиму та визначилася значним внеском до культури та техніки держави виділена особливий список В (дивись нижче). До списку В не може бути внесена особа, яка працювала в радянських органах державної безпеки. Перейменування топонімів з комуністичним походженням, похідними від інших топонімів з комуністичним походженням (наприклад, «вул. Кіровоградська» похідна не від «Кіров С. М.», а від міста «Кіровоград») має здійснюватися лише у випадках, коли були змінені топоніми, з яких пішли перші (наприклад, «вул. Ленінградська» підлягає зміні, тому що місто Ленінград було перейменоване на Санкт-Петербург, а «вул. Дніпропетровська» не підлягає, тому що місто Дніпропетровськ не було перейменоване на час прийняття рішення щодо перейменування вулиці) — список Г.
Список А Імена (у тому числі прізвища, імена та по батькові) та псевдоніми осіб: керівники комуністичної партії (посада секретаря районного комітету та вище): Центральний комітет, Політбюро, Президія, виконкоми РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б), КПРС, КП(б)У, КПУ, компартії республік СРСР тощо; керівники вищих органів влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік: Рада народних комісарів (Рада міністрів) СРСР, РРФСР, УРСР, інших республік СРСР, Народні комісаріати (Міністерства), ЦВК (Президія Верховної Ради), Вища Рада Народного Господарства тощо; особи (не тільки керівники), що працювали в радянських органах державної безпеки: ВНК, ДПУ, ОДПУ, НКВС, НКДБ, МДБ, КДБ та їхні територіальні, функціональні, структурні підрозділи, а також безпосередньо підпорядковані цим органам бойові загони, охорона (варта), війська або спеціальні частини (у тому числі ревкоми); Абстрактні назви, пов'язані з комуністичним режимом: назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них (у тому числі назва «радянський»);