Алцим Екдіцій Авіт (; між 450 та 470 — 5 лютого між 517 та 523) — церковний діяч та латинський поет, письменник часів падіння Західної Римської імперії, католицький святий.
Життєпис Походив із впливової романо-галльської сенаторської родини, одним з представників якої був імператор Авіт. Син Есіхія, який у 475 році став єпископом Вієна. Народився, а згодом здобув гарну освіту у м. Вієна (сучасний В'єнн). Усе життя провів у рідному місті. У 494 році після смерті свого батька став єпископом, «успадкувавши» цю посаду. На ній перебував до самої смерті.
Разом із родиною у 480 році визнав владу короля бургундів Гундобада. Активно боровся проти аріанства, якого дотримувалася бургундська знать. Згодом сприяв наверненню у католицтво Сигізмунда (516–523), спадкоємця Гундобада. Водночас успішно діяв проти секти семіпелагіанів. У 517 році головував на Синоді в Епаоні (поблизу сучасного м. Аннейрон).
Творчість У його доробку були численні епіграми, які не збереглися. Відомим став завдяки епосу на біблійну тематику «Поема про подвиги духу» () в 5 книгах та 2552 гекзаметрах, в якому, спираючись на книгу Буття і книгу Виходу, він представив створення світу (I кн.), гріхопадіння Адама і Єви (II кн .), вигнання з раю (III кн.), потоп (IV кн.) і перехід через Червоне море (V кн.). Як шоста книга у виданнях додається поема з 666 гекзаметрів, присвячена сестрі поета, черниці.
Поема демонструє епічну структуру. Поряд з драматичними елементами помітні ліричні. Майстерно володів діалогом, добре знав класичну поезію і часто користувався фразеологією, запозиченою у Вергілія та інших епіків, а також Сідонія Аполлінарія і Седулія. Він рідко допускав похибки в області просодії і метрики.
З 9 книг послань збереглося 86 листів 495–517 років. Ці листи є цінним історичним джерелом, деякі виросли до теологічних трактатів. Авіт листувався з відомим церковними (папою римським Симахом) та політичними діячами сучасної йому Римської імперії та колишніх галльських областей, зокрема з королем франків Хлодвігом I.
Збереглися також 34 гомілії (настанови) цілком і декілька фрагментів інших.
Авіт писав химерною мовою, прикрашав текст риторичними фігурами, тому часто його важко зрозуміти. Відносно мало відомий він був у середньовіччі, проте, вплинув на англосаксонський біблійний епос (деякі вважають, що Джон Мільтон в «Утраченому раю» брав за зразок Авіта) і на давньонімецький епос.
Примітки
Джерела Michael von Albrecht: Geschichte der römischen Literatur. Bd. 2, 3. Taschenbuchauflage, München 2003, S. 1046. The Prosopography of the Later Roman Empire, s.v. «Avitus 4» relata que ele estava presente no Concílio de Epaon (517) e ausente do Concílio de Lyon (519).