Погорілівка — село в Україні, у Юрковецькій сільській громаді Чернівецького району Чернівецької області.
Загальногеографічна характеристика Село розташоване на Хотинській височині, у Прут-Дністровському межиріччі, має форму прямокутника, витягнутого із північного сходу на південний захід ≈3,7 км і займає площу 500,6 км². Межує з населеними пунктами Вікно, Чорний Потік, Баламутівка, Ржавинці, Добринівці, Горошівці, Боянчук, Юрківці, Товтри, Дорошівці. До залізничної станції Вікно — 3 км, Заставна ≈16 км, Чернівці — 30 км.
З висоти село нагадує серединку незабудки в оточенні 13 блакитних озер-пелюсток.
Село Погорілівка розташоване в помірному кліматичному поясі, як і вся Буковина, клімат помірно-континентальний. Середня температура січня — 9—11 °C. Літо помірно тепле, пересічна температура становить +19 — +21 °C. Опади протягом року випадають більш-менш рівномірні — 450—700 мм. Спостерігаються такі небезпечні явища, як град, сильні вітри, паводки, ожеледиця. Переважають західні та північно-західні повітряні маси.
На території села трапляються такі типи ґрунтів: чорноземи опідзолені, опідзолені глеюваті, темно-сірі, сірі, опідзолені змиті, лучно-болотисті.Ґрунтові дослідження проведені у 1959 році кандидатом сільськогосподарських наук Кучинським.
Майже по всій території села виділяються білі плями вапняків, є поклади будівельного піску та глини.
Навколо Погорілівки розташовані 13 ставків, 8 з'єднані між собою від урочища Язвора до Долини Чорнопотіцким струмком. Живлення снігове, дощове, підземне. За смаковими якостями вода різна: гірка, гірко-солона, м'яка, тверда.
Рослинність села надзвичайно різноманітна. В урочищі Мартинівка трапляється сон великий, адоніс (горицвіт), фіалки, первоцвіт; у Довгому Яру — сині проліски; в Язворі — глід, терен, шипшина.
На території села понад 20 урочищ: Мартинівка, Калинівка, Борщівка, Фуштейка, Тминище, Шпорта, Жолоб, Сапигора, Чагор, Глиннище, Чубаниковий Яр, Довгий Яр, Файбушева яма, Кругляк, Скали, Хреста, Зозулинська долина, Мізунська долина, Додаток, Дутчаків яма, Думка.
Село налічує 594 двори, де проживає 1780 чоловік. За національним складом переважають українці, є румуни, молдовани, росіяни, поляки.
Місцева топоніміка Топоніми цього населеного пункту мають переважно географічне, антропонімічне та історичне походження. Наявні як дуже давні, так і майже сучасні назви.
Місцевість Мартинівка, за однією версією, названа на честь однієї із жительок — Марти, яка, за переказом, врятувала людей, що переховувалися в печері від турків, від продажу в рабство. «Коли Марта пішла по воду, вороги впіймали її і вимагали, щоб зізналася, де сховалися її односельців, проте відважна дівчина не видала людей, за що була закатована на смерть». За іншою версією, цю назву урочище отримало від імені козака-втікача Мартина, який, побачивши гарне місце з джерельною водою, оточене з двох боків скелями, вирішив тут оселитися. Назва Мартинешти засвідчена у архівних матеріалах XVI ст.. За версією археологів, на цьому місці колись жив заможний чоловік Мартинюк, який мав велике господарство. У архівних матеріалах є свідчення, що в урочищі наприкінці XVIII ст. на полі Мартинюка було знайдено скарб монет. Всі вищенаведені версії мають право на існування, проте часу появи назви встановити неможливо.
Фуштейка, імовірно, названа як хутір, де мешкав чоловік на ім'я Фуштей.
Урочище Калинівка назване на честь пана Калинюка, який був добрий до людей. Інша версія пояснює назву відомою українською легендою про калину.
Походження топоніма урочища Чагор також має дві версії. Перша підкріплена архівними документами, згідно з якими до XIX ст. ця місцевість була вкрита дубовим лісом та чагарниками. Збереглися документи, у яких вказано, що на спорудження церкви, яка діє в селі і нині, брали матеріал саме із цього урочища. Можливо, місцевість називається через непрохідні чагарники. За іншою версією, назва утворилася від прізвища першого поселенця — Чагор.
Про назву гори Сапигора йдеться в легендах: гора утворилася від сап, що поскидали люди з радощів, коли дізналися про відміну кріпацтва. Припускають, топонім походить від того, коли жінки-сапальниці йшли обідати, вони скидали сапи в купу. Дехто з жителів переконаний, що назва утворилася від слова «сопіти» через те, що гора стрімка і на неї важко підніматися.
У селі існує багато назв, утворених від прізвищ людей, які проживали у Погорілівці і мали поле на певній території села. Так, можна пояснити назви Гершкова млака (поле, яке не родило через мочеристий ґрунт, називали млакою, а Гершковою її звали тому, що належала вона жидові Гершку), Чубаників яр (велика низовина на полі Чубаника), Мізунська низовина, Файбишева яма, Дутчакова яма, Хірин квадрат (мала невеличке поле у вигляді квадрата, а посередині нього було дві глибокі ями), Танаскова гора (на ній була криниця, яка так і називалася — Танаскова), Дертифіїшина яма (поле жительки села), Яніцкові скали (мав поле на скалі), урочище Думка (від прізвища чоловіка, який був дуже заможним і мав кілька шнурів поля (шнур ≈0,75 ар).
Цікавими є назви Коноплищі (місце, до якого приходили жінки вимочувати коноплі), Кміннище (територія, заросла кмином), Могилки (місце, де були поховані солдати, учасники І світової війни), Бесаги (поле, яке нагадує подвійну гуцульську торбу через плече).
Кілька топонімів отримали назву в народі через природний фактор і особливість рельєфу. Урочище Жолоб було назване так за свою форму, яка нагадує місце, з якого годують худобу. Довгий яр — карстова печера, яка має значну довжину, відома як Піонерка; Кругляк — кругле місце серед поля, заповнене водою тільки влітку.
Річка Млинівка отримала назву від того, що на ній стояло чотири млини заможних газдів Погорілівки. Чорним потоком називають річку, яка сполучає всі ставки села і впадає у Дністер. Як згадують старожили, названа вона так тому, що «протікає поміж скалами і здавна була заросла чагарниками». Чорний потік вказаний на картах XVI—XVII ст., які зберігаються в Чернівецькому архіві. Один із тринадцяти ставків села називається Подолянським через те, що знаходиться в долині між скалами. Ставок під назвою Сплав утворився, коли чоловік-поляк, що жив на хуторі поблизу, помітив, що там тече багато джерел, прочистив їх і спрямував так, щоб вони наповнювали ставок.
Назва урочища Язвора походить від — джерело. Жодного разу за кілька століть джерело не висихало, воно живить усі ставки села. За іншою версією, під час нападу турків у цьому урочищі попри батьківську заборону (був Великий піст) одружилися молодята — Язвора та її коханий. За третьою — на цьому місці дівчина Язвора впала у провалля, коли танцювала, бо під її ногами розверзлася земля, саме тут дівчина попала у полон.
Назва джерела Кабан утворилася приблизно 100 років тому, коли жив чоловік на ім'я Замурняк. Він годував свиней, одна з яких втопилася у тому. За цим джерелом жителі села визначають погоду: вода з нього 7 років тече (на дощове літо), а 7 ні, проте ця умова порушується час від часу. Джерело Бульбона називається так через те, що сильно «бульбонить». За легендою, колись чоловік орав волами, ті, від сильної спраги, побігли напитися води та й втопилися.
Вулиця, або кут села, Борщівка має дві версії походження назви. За однією вулиця називається так, бо першим її жителем був чоловік на прізвище Борщ, який служив у пана. Інша версія говорить про те, що на вулиці жили лише ті люди, які працювали у панському маєтку. Пан годував їх борщем, тому прозвали вулицю Борщівкою.
У народі існує звичай — коли влітку довго не випадає дощ, люди із процесією і священником ідуть святити поле. Кожний господар старався покласти хреста на своєму полі, біля якого можна було б помолитися. Так, збереглася назва Два хрести — перший стояв на полі одного господаря, другий, через дорогу, — на полі іншого господаря. Танасків хрест — поле господаря, який був багатим і заможним.
Назва місцевості Шпорт, імовірно, утворилася від (спорт), оскільки, кажуть старожили, там проходили стройову підготовку жовніри, хлопці, які служили австрійському цісареві. Неподалік цього урочища є Цванський міст — від — двадцять, це був двадцятий міст по порядку.Звідки вівся рахунок мостів — невідомо.
Урочище Скалки — малі скелі. Сьогодні це місце є сільським сміттєзвалищем і навіть фігурує у жартівливій дитячій коломийці, яку діти співають під час випасу худоби:
Назви Перші, Другі, Треті сосни утворилися від насаджень ялин, сосен і інших дерев по обидва боки колії, спорудженої ще при Австро-Угорщині. Камчатка ― так жителі села називають найвіддаленіше поле від села. Радгосп — також назва поля, відбиток радянських часів. Найновішою назвою є Гречка — поле, назване так тому, що у 1993 році дуже рясно вродила на ньому гречка.
Печери у селі і околицях
Природні печери В околицях села Погорілівка існує 16 природних печер. В дослідженнях науковців вони отримали такі назви: Довгий Яр — 1, Малече (Довгий Яр — 2); Воронка, Козячі Ніжки; Ріжок, Грот Бика, Погорілівська — 1, Погорілівська — 2, Погорілівська — 3, Чорнопотоцька, Селенітовий Понор, Незабудка, Троїцька, Мартинівка, Жаба, Фуштейка.
Печера Мартинівка колись слугувала сховом для жителів села від пожеж і воєн. Довжина цієї печери — 80 м, амплітуда — 5 м, площа — 200 м², об'єм 380 м³, висота входу — близько 2,20 м. Печера розташована на лівому березі річки Чорний Потік, правої притоки річки Дністер, на південному сході села Погорілівка. Печера є наскрізною, два виходи розташовані поруч у стрімкому схилястому правому схилі долини цієї річки, за 30 м над днищем долини. Печера — карстового походження, закладена у крупнокристалічних тріщинуватих гіпсах, видимою потужністю близько 10 м. Галереї від двох виходів сходяться в одну, висота якої становить 1,7—2 м, ширина — 2—4 м. Місцями на рівні підлоги відгалужуються вузькі канали (0,5—0,7 м³ діаметрі), частково заповнені насосами. У кінці галереї знаходиться завал із великих плоских брил гіпсу, що відшарувалися від стелі. Напевно, це завал утворився вже в історичний час, оскільки подекуди він перекриває антропогенні відклади. Стіни галереї у деяких місцях штучно підрубані, позбавлені вторинних утворень, товщина вторинних відкладів, головним чином антропогенних, — культурний шар VII — XIX століть — становить 0,7—1,5 м. У товщі світло-жовтих четвертинних суглинників, які подекуди збереглись, часті включення уламків пливних кальцитових кірок білого кольору. На нижній поверхні окремих гіпсових брил збереглися лінійні карри. У стелі печери подекуди спостерігаються так звані «органні труби». За п'ять метрів нижче спостерігаються замулені отвори, що може свідчити про наявність у печері нижнього поверху, можливо, цілком замуленого. Печера суха. У печері живуть кажани та лиси. Серед остеологічних решток голоценового часу спостерігаються також рештки борсука, дикого лісового кота, дрібних хижаків, різних гризунів — хом'яка звичайного, щура сірого та рудого, сліпака звичайного, полівки водяної, полівки-економки, зайця-русака. Декілька разів спостерігалися спроби сірої чаплі спорудити гніздо на скельній полиці над входом до печери. Ця печера є пам'яткою природи як карстова печера, одна з не багатьох печер гіпсового карсту на Правобережжі Дністра, що повністю знаходяться у зоні аерації та має тривалу історію розвитку у четвертинну епоху. Крім того, вона є багатошаровою археологічною пам'яткою.