«1408» — оповідання американського письменника Стівена Кінга в жанрі фантастики жахів, вперше з'явилося у листопаді 1999 у аудіокнизі «». У друкованому форматі вийшло в березні 2002 року в збірнику «Все можливо» у видавництві «Scribner».

Пізніше розповідь увійшла до збірки «Стівен Кінг йде в кіно». Сюжетна лінія оповідає про письменника Майка Енсліна (), який хоче потрапити у номер 1408, щоб зібрати матеріал для своєї нової книги. У своєму прагненні він не піддається на вмовляння керуючого готелю «Дельфін» містера Оліна (), який застерігає його від заселення в номер. У кімнаті готелю з героєм починають відбуватися надприродні події.

Перші начерки твору з'явилися в дощовий день на острові Санібел. Початок розповіді обсягом у декілька сторінок Кінг приводив у своїх літературознавчих мемуарах «Як писати книги» як живий приклад редактури, показуючи читачеві, як змінюється твір від правки до правки. Спочатку не маючи наміру його закінчити, Кінг захопився розповіддю і все ж дописав його до кінця. Письменник зізнався, що «1408» являє собою нову варіацію сюжету з фабулою «примари в готелі». Літературні критики прихильно сприйняли роботу автора, назвавши розповідь зразковою та страшною.

Оповідання було екранізоване у 2007 році.

Історія створення

Ідея і редактура

Перша тисяча слів була написана від руки в зимній вітальні на острові Санібел, Флорида, коли гроза не дозволила письменнику і його родині піти на пляж. Стівен порівнював розповідь з романом «Сяйво» і вважав, що йому зазвичай не властиво використовувати фабулу «готель з привидами» двічі. З усім тим, головний герой, цинічний найманий писака, який штампував книги-викриття, зацікавив автора. «Я задавався питанням, що станеться, якщо такий хлопець зіткнеться обличчям до обличчя зі справжнім злом?». Уривок з оповідання тривалістю в три-чотири сторінки під робочою назвою «Випадок в готелі» Кінг приводив у своїх літературознавчих мемуарах «Як писати книги». Він зазначав, що будь-який письменник в жанрі жахів повинен написати як мінімум одну розповідь про Кімнату Примар в Готелі й відносив «1408» до цієї категорії. Кінг не збирався його доводити до логічного завершення. Але в підсумку, історія захопила письменника, і він дописав її до кінця. Автор, у белетристичному творі, хотів показати читачам, яким чином розповідь змінюється в ході редактури від першого начерку до другого. Стівен наводив конкретні принципи, якими він сам керується при створенні своїх творів. Перша версія, на його думку, була дуже сира розповідь: « не одягнений і стоїть посеред кімнати в шортах і в шкарпетках». Велика частина змін — це видалення зайвого матеріалу, що дозволяє оповіданням йти швидше за формулою Странка: «Другий варіант = перший варіант — 10 %».

Автор вважав, що заголовок «Випадок в готелі» не міг зрівнятися з «Бульдозер-кілер!» Або «Норма Джин, королева термітів», але він був не найкращим варіантом. Пізніше було придумано найменування «1408», яке сподобалося Стівену, оскільки сам твір фокусує оповідь на тринадцятому поверсі, а сума чисел утворює тринадцять. У другій редакції менеджер готелю «Дельфін» змінив прізвище з Остермайера на Оліна, що скоротило розповідь на п'ятнадцять рядків. Вже ближче до завершення твору Кінг припускав включити «1408» в аудіокнигу, яку він хотів зачитувати самостійно. Перспектива постійно повторювати прізвище «Остермайер» і перекручувати її переконала письменника в правильності подібної заміни. Кінг також позбувся безлічі сценічних ремарок, очевидних і незграбних передісторій, прислівників, повторень.

Щаслива гавайка сорочка, в першому варіанті виникає тільки на тринадцятій сторінці, була переставлена на початок згідно зі старим театральним правилом: «Якщо в першому акті на сцені висить рушниця, у третьому акті вона має вистрілити».

Згадка кубинських сигар, які менеджер пропонував Майку Енслін, автору здалося занадто банальним штампом з поганих фільмів. Ентузіазм Майка, виражений з приводу можливості куріння в номері, автор вирішив залишити, щоб дати читачеві зрозуміти, що головний герой злегка знущається з Оліна. Готель «Дельфін», можливо, є відсиланням до книги Харукі Муракамі «Полювання на овець» і її продовженню «Денс, Денс, Денс», в яких згадується однойменний готель.

Кінг зізнавався, що розповідь лякала його, а пізніше з'явився аудіозапис, який лякав ще більше, ніж рукопис:

Публікація Спочатку Кінг планував включити повну версію розповіді як додаток до своїх мемуарів, але пізніше вирішив цього не робити. По-перше, це суперечило його планам «бути коротким хоч раз у житті». По-друге, автор прийшов до висновку, що для цілей книги про письменницьке ремесло уривка достатньо, оскільки «йдеться про обслуговування двигуна, а не про розважальну поїздку». Вперше розповідь вийшла в аудіозбірці «Кров і дим» () у видавництві «Simon & Schuster» 1999 року. Текст читав сам Кінг. До неї також увійшли оповідання «Обід у кав'ярні „Готем“» і «В кімнаті смерті».

Пізніше оповідання «1408» увійшло до збірки «Все можливо», яка була видана в березні 2002 рокуEventual. Обсяг розповіді склав 37 сторінок.

У 2009 році «1408» також потрапив до збірки «Стівен Кінг йде в кіно».

Сюжет Майк Енслін — автор романів жахів про привидів, таких як «Десять ночей в десяти будинках з привидами», «Десять ночей в десяти замках із привидами», «Десять ночей на кладовищах з привидами», що стали бестселерами, вирушає до готелю «Дельфін» у Нью-Йорку з метою провести ніч у кімнаті 1408 для написання нової книги. За вдачею Майк дотримується раціонального пояснення подій та не вірить в існування паранормальних явищ — об'їхавши безліч країн і місць вбивств, він заробляв собі на життя письменницьким ремеслом. Майк зустрічає керуючого готелю містера Оліна, який всіляко відмовляє його від відвідування номера. Він повідомляє, що в цій кімнаті за 68 років сталося 42 смерті, 12 з них були суїцидом, а інші 30 чоловік померли від так званих «надприродних причин». Так один з пожильців потонув в тарілці супу. Однак, менеджер особисто стежив за тим, щоб номер був прибраний — покоївки намагалися перебувати в номері якомога менше. Олін попереджає Майка, що техніка в кімнаті працює погано, і додає, що номер 1408 знаходиться на 13 поверсі, який пронумерований як 14. Зрозумівши, що відрадити непроханого гостя не вийде, містер Олін віддає ключ, піднімається з Енслін на ліфті, але відмовляється йти далі, бо без особливої необхідності ніколи не підходить до номера близько.

Енслін вперше починає сумніватися у відсутності примар в цій кімнаті, коли підходить до дверей. Увійшовши до кімнати, Майк починає її оглядати й відразу ж дістає свій диктофон. Він відчуває морську хворобу, хоча і не розуміє її природу. Він описує номер і, щоб позбутися нудоти, відкриває вікно. На столі Енслін виявляє сірникову коробку із зображенням готелю на етикетці. Майк зауважує картини на стінах. На одній з них зображено даму у вечірній сукні двадцятих років, на іншій — натюрморт з фруктами, на третій — вітрильний корабель, що пливе по хвилях. Енслін починає думати, що у всьому винен Олін, який, можливо, запустив в кімнату газ, що впливає на сприйняття.

В меню готелю Майк спочатку бачить дивні назви страв, але мови у меню змінюються, коли Майк закриває і відкриває очі — спочатку воно французькою, потім російською і під кінець італійською. Картини починають рухатися — жінка оголила груди, з її сосків закапала кров; частина фруктів зникли з тарілки, а ті, що залишилися почали випускати випускали жовто-помаранчеве світло. Придивившись до людей на вітрильнику, Майк впізнає в одному з них Кевіна О'Моллі, першу жертву номера. Коли він намагається подзвонити по телефону, Енслін чує кошмарний голос самої кімнати, що говорить божевільні фрази:

Майк дістає знайдені раніше сірники й підпалює свою гавайську сорочку. Він біжить до дверей, відкриває її й вибігає в коридор. У цей момент повз проходить Руфус Діборн, комівояжер, який знімав сусідній номер. Він несе відро льоду і перекидає його на палаючого Майка. Після цього Руфус думає, що кімната, з якої вибіг письменник, виливає світло австралійського заходу. Майк смикає його за штани й застерігає від проникнення в номер.

Майк переносить кілька операцій з пересадки шкіри. Диктофон із записом, місцями обвуглілий, але ще працює, зберігається в агента письменника Сема Фарелла. Одного разу до Сема приходить Олін і просить дати послухати запис, на що отримує відмову. Герою сняться кошмари, але він рідко їх пам'ятає. Майк перестає писати книги, і коли день поступається місцем ночі, він не може дивитися на західне світло.

Відгуки Джанет Меслін, оглядачка з The New York Times, віднесла розповідь до «майже родового жаху» і знаходила спільні риси з «».

Критик Publishers Weekly писав, що розповідь породжує почуття глибокого занепокоєння так елегантно, як це робили Елджернон Блеквуд, Артур Мекен, Шарль Бодлер та Жан-Поль Сартр.

Марк Гарріс, співробітник Entertainment Weekly, хоч і відносив розповідь до однієї з найкращих у цій збірці, але нарікав, що привиди в готельному номері — це стара ідея .

Екранізація

«1408» був екранізований шведським режисером Мікаелем Гофстремом у 2007 році. Головні ролі виконали Джон К'юсак та Семюел Л. Джексон.

Примітки