Раковорська битва () — битва, що відбулася 18 лютого 1268 року між арміями Новгородської республіки, Псковської республіки та Великого князівства Володимирського з об'єднаними силами лицарів Лівонського ордену та Данської ЕстляндіїЮрій Лущай. Псков та його населення за відомостями західноєвропейських джерел XIII—XV століття Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». 2014 поблизу фортеці ВезенбергEesti entsüklopeedia. 12. köide: Eesti A–Ü. Tallinn: Eesti Entsüklopeediakirjastus, 2003, lk 467..

Передісторія Князь Довмонт був змушений покинути Велике князівство Литовське в ході боротьби за престол після смерті Міндовга (1263) i був прийнятий у Пскові. 1267 новгородці організували похід проти Литви, але через розбіжності в середовищі командування він не відбувся. Замість цього війська вторглися в данські володіння на території сучасної Естонії і підступили до замку Раквере, але після загибелі від стріл семи осіб з війська відступили і звернулися за допомогою до великого князя владимирського Ярослава Ярославича, який надіслав замість себе своїх синів Святослава і Михайла, а також Дмитра Переяславського та інших князів. У Новгороді почалося виготовлення облогових знарядь для майбутнього походу. Орденські єпископи і лицарі з Риги, Вільянді і Юр'єва прибули до Новгорода (між 1 березня і 31 грудня 1267Бережков Н. Г. Хронологія російського літописання) просити миру і поклялися не допомагати раковорцям і ревельцям, однак при подальшому зборі військ лівонська хроніка згадує вільяндців і воїнів з інших міст ( вся земля Німецька , згідно з Руським Літописом).

23 січня почався похід. Руські війська вторглися в землю Вирумаа, що належала данцям.

Хід битви Військо Лівонського орденуВ Лівонській римованої хроніці «Landvolk» — ополчення з місцевіх мешканців (летів, лівів, естів), який з 1237 року став Лівонським ландмайстерством Тевтонського ордену, виступило з Юр'єва, та після з'єднання з датчанами, які мали більш значні сили, зайняли позиції на лівому фланзі навпроти Святослава, Дмитра і Довмонта. Данці ж встали на правому, проти Михайла Ярославовича. Новгородський літопис наводить розповідь, відсутню у хроніці, про запеклий бій в центрі між новгородцями і залізним полком противника, в ході якого загинув новгородський посадник і ще 13 бояр поіменно, тисяцький і ще 2 боярина поіменно пропали безвісти, а князь Юрій відступив, у зв'язку з чим навіть був запідозрений у зраді.

Тим часом руські війська завдали потужного контрудару. Склад його учасників точно називає лівонська хроніка: 5000 воїнів на чолі з Дмитром Переяславським, — він повідомляє про те, що лицарям вдалося малими силами зупинити його. У той же час літопис пов'язує з цим контрударом загальну перемогу руського війська в битві, і розповідає про переслідування втікаючого противника протягом 7 верст до самого Раковора трьома шляхами, бо коні не могли ступати по трупах .Новгородская первая летопись старшего извода

Увечері до місця битви підійшов ще один німецький загін, але обмежився пограбуванням новгородського обозу. Руські війська очікували ранку, щоб битися з ним, але німці відійшли.

Підсумки битви Руські війська простояли під стінами Раковора три дні, не переходячи до штурму. У цей час псковська дружина Довмонта вогнем і мечем пройшлася по Лівонії, чинячи грабунки та захоплюючи полонених. Князь мстився ворогові за напади на його землі.

В 1269 році Орден здійснив відповідній похід, що закінчився безрезультатною 10-денною облогою Пскова, відступом лицарів при наближенні новгородського війська на чолі з князем Юрієм та укладення миру на всій Волі новгородській.

У російській історіографічної традиції безперечним переможцем визнається руська армія, тим не менш, незважаючи на більшу кількість учасників, битві надається лише другорядне значення в порівнянні з міфологізованим Льодовим побоїщем.

Примітки

Література

Посилання Новгородський перший літопис Livländische Reimchronik. Hrsg. von Franz Pfeiffer. Litterarischer Verein, Stuttgart 1844 (Лівонська римована хроніка)