Вечірня

Вечі́рня, або вече́рня (; ) — християнське спільнотне богослужіння, що традиційно правиться біля дев'ятого часу дня, лічачи від сходу сонця, тобто ввечері. Вечірня сягає ранніх століть християнства і правиться у всіх історичних церквах, що бережуть апостольське передання, а також у «традиційних» протестантських спільнотах (лютеранство, англіканство). Деякі пісні вечірні мають досить древнє походження й сходять до перших століть християнства.

Термін Українська назва служби «вечірня», разом з давнішим «вечерня», походить од слова «вечір». «Вечерня» — запозичення з , відмінюється (як і «утреня») як іменник I відміни. Власне укр. «вечірня» може відмінюватись як іменник I відміни (род. відм. вечі́рні) або як прикметник м'якої групи (род. відм. вечі́рньої).

Історія виникнення й розвитку

Старозавітні корені Закон Мойсея заповідав правлення двох громадських жертвопринесень — увечері та вранці. Згідно з у жертву приносилися один однолітній агнець без пороку, хліб, єлей і вино. До цих жертв приєднувалося принесення фіміаму (). Увечері старозавітні священники запалювали світильник у скинії зібрання, а вогонь у ньому мав підтримуватися до ранку і зранку поновлюватись (). Такий порядок жертвоприношень, запалення світла, кадильна жертва, та жертва ягнятка, зберігався в Єрусалимському храмі до його руйнування в 70 р.

Разом з тим, пророки вказували, що молитва Богові не менш цінна, ніж жертвопринесення й кадіння. Давид молив: «Нехай стане молитва моя яко кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх — яко жертва вечірня!» ().

Оскільки перші єрусалимські християни продовжували додержувати закону Мойсея, їхні вечірні богослужіння могли надихатися храмовим богослужінням. Надалі, єрусалимські християнські традиції, базовані на осмисленні старозавітнього богослужбового культу у світлі постаті Ісуса Христа, поширювалися в інших помісних церквах. Зокрема, у більшості богослужбових традицій існували й/або зберігаються обряди благословення вечірнього світла (паралель із запалюванням світильника в скинії), спів світильного псалма, кадження, пов'язане на вечірні зі співом 140 псалмаВечірня — стаття в Православній енциклопедії , та благодарственні молитви, центром яких є Христос, що замінили собою жертвоприношеня ягняти.

Агапа

Крім старозавітних коренів вечірня має й новозавітну першооснову — агапу. У перші століття християнства євхаристія з'єднувалася з агапою, але, починаючи з II століття на Заході, і з III століття на Сході, відбувається відділення Вечері Господньої від звичайної трапези. Відділена від євхаристії, агапа поступово здобувала власний чинВ.Алимов «Лекції з історичної літургіки», глава «Богослужіння часів III століття» . Уперше особливий чин агапи згадується Тертуліаном:

У нас існує рід каси… зібране… вживається для їжі й поховання бідних, для виховання сиріт, для старців… Що б не коштували вечері наші, вигода в тім, що ми тратимося в ім'я благочестя на незаможних, тому що ми приносимо їм користь частуванням… Ми сідаємо за стіл не інакше, як помолившись Богові; вкушаємо стільки, скільки потрібно для угамування голоду; п'ємо як личить людям, що строго дотримують помірність і тверезість… розмовляємо, знаючи, що Бог усе чує. Після обмивання рук і запалювання світильників, кожний викликається на середину оспівати хвалебні пісні Богові, узяті зі Священного Писання або ким-небудь складені. Вечеря закінчується, як і почалася, молитвою.

Із цього уривка видно, що на благодійній трапезі співали гімни, молилися, а також запалювали світильники, що вже прямо ріднить агапу з вечірнею.

В Александрійській церкві розрив євхаристії з агапою відбувся в III столітті. Климент Александрійський (помер у 215 році) ще не розрізняє їх, а вже його учень Ориген згадує агапи тільки як поминальні й благодійні обіди:

Ми здійснюємо пам'ять святих і батьків наших… Коли здійснюється пам'ять їхня, ми призиваємо благочестивих разом зі священиками й пригощаємо вірних. При цьому ми живимо бідних і незаможних, удів і сиріт — так, щоб свято наше служило на спогад і заспокоєння душі, пам'ять якої здійснюється.</blockquote>

Остаточно агапа деградувала в результаті державного визнання християнства, після чого в Церкву линув потік колишніх язичників. У цих умовах агапи вироджувалися у звичайні пиятики, позбавлені всякого благочестя. Іван Золотоустий ще дозволяв збиратися для поминальної трапези на могилі мученика, а Амвросій Медіоланський заборонив агапи в Мілані, про що свідчить у «Сповіді» (6:2) Аврелій Августин. У Карфагенській церкві агапи були скасовані 419 року, а на латинському Заході вони протрималися ще кілька століть (їх забороняли послідовно Літихський собор 743 року, Ахенський собор 846 року)В. Алимов «Лекції з історичної літургіки», глава «Богослужіння часів IV—V століть» .

Зникнувши з богослужбової практики, агапа залишила ряд слідів у богослужінні:

благословення хлібів, вина і єлею на великій вечірні, благословення артоса на пасхальній утрені і його наступна роздача вірним, благословення великодньої трапези (пасок, яєць), дотримуваний у монастирях чин панагії, а також невигубні самочинні поминки, що мають цілком церковну першооснову (чин над кутею на згадку покійних).

Винесення агапи за межі богослужіння привело до виникнення властиво вечірні.

Виникнення вечірні Перший чин властиво вечірні знаходимо в «Апостольському Переданні Іполита Римського» (середина III століття). Структура первісної вечірні схематично виглядає так: На спільній вечері, після приходу єпископа, диякон вносить у збори світильник; єпископ благословляє вірних «Господь із вами» і призиває «Благодарім Господа» (схоже з євхаристійним каноном), після відповідного народного вигуку «Достойно і праведно є» читає молитву на благословення світла; Після вечері, всі встають на молитву; Отроки і діви мовлять псалми; Диякон мовить аллилуйний псалом взявши змішану чашу з вином і водою; Єпископ мовить псалом «який личить до чаші», а на стихи псалма всі відповідають «аллилуя»; По закінченні псалма всі мовлять «аллилуя», а єпископ благословляє чашу і роздає хліб всім вірним.

«Апостольські постанови» (IV століття) докладно описують добове коло християнських богослужінь. Більшість із них ще були особистими моліннями, але вечірня служба дев'ятого часу «більшим молінням і більшим благословенням», що піднімає її над попередніми часами. «Апостольске передання» і «Апостольські постанови» дають майже тотожний текст вечірньої молитви єпископа, адже «Апостольскі постанови» використовували текст «Апостольского передання»: Дякуємо Тобі, Господи, через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, через Якого Ти просвітив нас, виявляючи нам світло нерушиме. І тому що ми провели день і прийшли до початку ночі, насичувалися денним світлом, що Ти створив для нашого задоволення й тому що нині по Твоїй милості не маємо нестачі у вечірньому світлі, то ми вихваляємо й славимо Тебе через Сина Твого Ісуса Христа…

Таким чином одна з основних ідей вечірні: запалений посеред нічної тьми світильник символізує Христа, що став для Своїх вірних Сонцем правди й Світлом Істини. У IV столітті, коли християнство було остаточно визнане в Римської імперії, вечірня стрімко перетворюється в одне з основних спільнотних богослужінь. Вказівки на вечірню зустрічаються в Євсевія Кесарійського, Василя Великого, Григорія Ніського. Опис вечірні в Єрусалимській церкві кінця IV століття наводиться в «Паломництві Егерії», а в Антіохійській — в «Апостольських постановах». Зокрема, Етерія повідомляє, що світильник вносився в храм Воскресіння з Гробу Господнього, що вказує на формування майбутньої церемонії Благодатного вогню.

У IV столітті імовірно вже існував гімн «Світе тихий», що супроводжує вечірній вхід зі світильником. Василь Великий (помер у 379 році) згадує , можливо, саме цей піснеспів:

Батьки наші не бажали в мовчанні приймати благодать вечірнього світла, але при явленні його негайно й дякували… народ виголошує древню пісню… А якщо кому відома й пісня Афіногена… то він знає, яку думку про Духа мали мученики.

На підставі цих слів у грецьких Церквах прийнято приписувати авторство «Світе тихий» священномученику Афіногенові Севастійському, і так вона підписана в грецьких богослужбових книгах. Тим часом, є підстави вважати, що цей гімн ще більш древнього походження й сходить до Григорія Неокесарійського (середина III століття). У кожному разі, «Світе тихий» є найдревнішою з не-біблійних пісень вечірні.

Подальший розвиток У V столітті в результаті христологічних суперечок спілкування з Православною церквою розірвали давньосхідні церкви, розвиток їх літургіки йшов надалі незалежно від традиції візантійського обряду. Своїм шляхом пішов також розвиток латинських обрядів на Заході. Надалі описується розвиток тільки вечірні візантійського обряду.

Вирішальний вплив на формування вечірні в сучасному вигляді зробила з одного боку традиція Єрусалимської церкви і палестинського чернецтва, а з іншого боку традицією Св. Софії, та монашества Константинополя. Єрусалимську вечірня V–VII століть, можливо можна реконструювати завдяки вірменському і грузинському перекладам Лекціонарія й Часослова: читаються степе́нні — псалми 18 кафізми (119–133, вони збереглися на своєму місці на літургії передосвячених дарів), співаються або читаються «Сподоби, Господи» і пісня Симеона Богоприємця, Трисвяте і «Отче наш» (між ними поміщалася молитва, з якої родилася сучасна «Пресвята Трійце»), а також 120 псалом із гімнографічними приспівами (з яких родилися сучасні стихо́вні стихири).

Найдавніший із грецьких рукописів палестинського Часослова Sin.gr.863 (IX століття) містить: псалом (103), степе́нні псалми, які сьогодні є 18 катизмою псалтиря, «Господи, візвав» (140, 141, 129 і 116 псалми, але ще без стихир), «Світе тихий», змінні щодо дня тижня стихи писання з приспівом «аллилуя», «Сподоби, Господи», пісню Симеона Богоприємця, Трисвяте, «Отче наш». Можливо, що монахи з Вітинії, яких запросили відроджувати життя акімітського монастиря Студіон в Константинополі, принесли саме палестинський тип звершення богослужіння, в тому числі і вечірні. В подальшому відбувались взаємовпливи між студійським монастирем, традиціями акімітів, та церквою Св.Софії. Молитви пісенного послідування церкви Св.Софії сьогодні є частиною палестинського типу вечірні. У період IX–XII століття у Студійському монастирі створюється велика кількість гімнографії на буденні дні.

Православ'я (візантійський обряд)

Час здійснення За своїм змістом вечірня повинна звершуватись ввечері. Треба зазначити, що вечірня є першим богослужінням добового кола, так що літургійна тема кожного дня починається напередодні саме на вечірні. Винятком є дні Страсного тижня (богослужбовий день починається з ранньої і завершується повечір'ям), Світла Неділя (перша пасхальна служба починається з опівнічниці), навечір'я — С. 80. Різдва Христового і Богоявлення (день починається ранньою і закінчується вечірньою, сполученою з літургією), Різдво Христове й Богоявлення (день починається з повечір'я).

У парафіяльній практиці Української православної церкви вечірня зазвичай об'єднана з ранньою, остання тим самим переміщена на вечір попереднього дня, у практиці Української греко-католицької церкви, вечірня зазвичай звершується ввечері окремо від ранньої, а рання звершується зранку. У сучасній практиці грецьких церков вечірня правиться ввечері, а рання — уранці, перед літургією. Винятки з цієї практики пропонуються Типиком:

будні дні Великого посту й особливі пісні дні: Великі понеділок, вівторок, середа, четвер і субота. У цих випадках вечірня з'єднується з часами і зображальними (вони передують їй), а потім переходить у літургію (у середу й п'ятницю шести тижнів Великого посту та в перелічені особливі пісні дні). Вечірня Великої п'ятниці приурочена до дев'ятого часу, лічачи від сходу сонця (години хресної смерті Спасителя), і опиняється в середині дня (близько 14–15 години). Вечірня в день П'ятдесятниці відправляється одразу після літургії, тобто в середині дня.