Християнське богослужіння — богослужіння Новозавітної церкви.
Апостольське християнське богослужіння
Обрядовість Апостольське богослужіння було точним відтворенням Таємної вечері, яка у свою чергу генетично пов'язана з ритуальною юдейською трапезою. Навіть називалося це «хлібопереломленням» або «агапою» (буквально «вечерею любові»). І таким чином, власне Євхаристія була включена в загальну трапезу. По ходу її здійснювалося благословення і переломлення хліба, а потім передавали по колу чашу з вином. Яка-небудь обрядова обстановка і літургійний чин, природно, були відсутні. Не було навіть престолу (жертовника) і учасники возлежали навколо звичайного столу, як це зображає фреска «Переломлення хліба» з римських катакомб святої Пріскилли (рубіж I і II ст.). Прот. Гористий описує її так: «За напівкруглим столом возлежать шість учасників вечері, а праворуч столу поміщається бородатий чоловік, переломлюючий хліб. У його ніг стоїть чаша і два блюда: одне — з двома рибами, інше ж — з п'ятьма хлібами.» Вся агапа проходила в звичайному триклінії. Віруючі отримували хліб з рук предстоятеля прямо в свої руки, а потім поочереді відпивали з чашіНикольский К., прот. Руководство к изучению Богослужения Православной Церкви. — К., 2005. — 328 с..
Проповідь Через цю нерозвиненість обряду основне місце в богослужінні займала проповідь (як зараз у протестантів). Апостолові Якову навіть доводилося боротися з балакучими проповідниками. В зв'язку з цим доречно пригадати і інший епізод, що відноситься до 58 р. Повертаючись зі своєї III подорожі, апостол Павло зупиняється в Тріаді. Шляховий журнал місії так розповідає про це:«У перший же день тижня, коли учні зібралися для переломлення хліба, Павло розмовляв з ними і продовжував слово до опівночі. У світлиці де ми зібралися були досить світильників. Під час тривалої бесіди Павлової, один хлопець, на ім'ям Євтих, що сидів на вікні, занурився в глибокий сон, і похитнув сонний впав вниз з третього поверху… Павло, зійшов схилився до нього і обійнявши, сказав: не турбуйтеся; бо душа його в нім. Повернувшись же, переломив хліб і скуштувавши, розмовляв навіть до світанку, і потім вийшов» (Дій. 10, 7-11).З цього запису ми дізнаємося досить багато подробиць: Богослужіння відбувається вночі. «У перший же день тижня», тобто в ніч на воскресінні.
«У світлиці», розташованій на третьому поверсі і освіченій багатьма «світильниками». Вона не дуже велика, оскільки слухачам тісно, і один хлопець навіть сидить на підвіконні. Такі верхні світлиці в грецьких будинках зазвичай служили столовими.
«Переломлення хліба» (звичайно, з молитвами, які не згадані) складає лише невеликий епізод в багатогодинній бесіді, причому мова йшла про питання настільки складні, що якийсь байдужий хлопець заснув і впав. Зрозуміло вже ми б не заснули, а віддали б півжиття, щоб послухати Павла. Про що він міг говорити? Про Вчителя, якого ніколи не бачив? Про Його вчення? Так зазвичай і думають, забуваючи про те, що Павло тут не апостольствує, а літургіствує у вже сформованій общині. Та і коли він апостольствує, Павло ніде не говорить: «Ми проповідуємо вчення Христа». Він говорить: «Ми проповідуємо Христа Розіп'ятого, для Юдеїв спокуса, а для еллінів Безумство» (1 Кор. 1:23).
У цьому кардинальна відмінність християнства від всіх інших вчень, наприклад від буддизму. Будда рятує від незнання і рятує своїм вченням. Христос рятує від смерті і рятує Своїм хрестом. Отже Павло говорив, звичайно не про вчення, а про спокутний хресний подвиг, продовженням якого є Євхаристія. Адже тільки через Євхаристію ми залучаємося до Спасителя і Його перемога над гріхом і смертю стає нашою. Євхаристійні бесіди ап. Павла — це абсолютно особливе літургійне богослів'я. Досить нагадати його знамениту доксологічну формулу, яка увійшла у всі наступні літургії аж до наших днів: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця і причастя святого Духу…» (2 Кори. 13, 13). (Адже це сказано за три століття до формування тиринітарного догмату). Ап. Павло в своїй проповіді серед язичників що відірвався від синагогальних стереотипів вже іменує свої збори екклесія (тобто «Церква»). Саме з апостола Павла починає розвиватися християнське богослужіння I століття.
Читання Перш за все саме з Павла йде традиція читання в церкві апостольських послань до цього, очевидно, читали тільки пророцтва. Павло вже в першому своєму листі до Фесалонікійців (51 р.) просить: «Заклинаю вас Господом прочитати це послання всім святим братам» (1 Фес. 5, 27). До Колосян: «Коли це послання прочитане буде у вас, то розпорядитеся, щоб воно було прочитане і в Лаодикійській церкві; а то, яке з Лаодикії, прочитайте і ви.» (Кол. 14, 16).
Гімнографія Далі Павло відзначає, що в його Церквах вже розвивається якась гімнографія: «…научайте і напоумляйте один одного псалмами, славослів'ями і духовними піснями; у благодаті оспівуючи в серцях ваших Господа» — пише він (Кол. 3, 16) — «Напучуючи самих себе псалмами і славослів'ями і співами духовними» (Еф. 5, 19).
Зрозуміло, що співали псалми по юдейському звичаю. У Євангелії від Матвія сказано, що відразу після Таємної вечері апостоли (а може бути і Сам Христос) «співаючи пішли на гору Елеонську» (Мф. 25, 30). Павло пише коринфянам: «Коли ви сходитеся, у кожного з вас є псалом …» (1 Кори. 14, 26).
Але що таке — «славослів'я» і «духовні пісні»?
Своєму учневі Тимофію, поставленому на чолі Ефеської церкви, Павло пише: «перш за все прошу здійснювати молитви, прохання, моління, дяки за всіх людей…» (1 Тим. 2, 1). Ймовірно, це і є «славослів'ї» в широкому сенсі. При цьому я не виключаю і славослів'я у вузько-спеціальному сенсі, тобто ангельського гімну: «Слава в вишніх Богові…», хоча передання відносить його на початок II століття.
Немає сумніву, що вже апостоли читали молитву «Отче наш». А якщо ми врахуємо, що у першохристиянських письменників «хліб наш насущний» — це хліб євхаристія, то можна припустити, що молитва Господня читалася під час хлібопереломлення. Інші «молитви» були, очевидно, спонтанними, бо сказано, що вони народжувалися «в серцях… Господу». Юдеї читали свої молитви особливим чином, злегка співучо — очевидно, цей звичай перейшов і до апостольських общин.
Але найцікавіше, що крім псалмів і молитов Павло говорить про «духовні пісні» тобто вже власне про гімни церкви Новозавітньої. І найкраще те, що ми знаємо ці гімни, тому що гімни першохристиянських общин увійшли в Євангелію і фрагменти їх в Апокаліпсис. Так євангелист Лука, учень Павла, поміщає на початку свого Євангелія т.з. «Пісня Богородиці» (Лк. I, 45-55) і «Пісня Захарі» (Лк. I, 68-79). І за розміром і по образності це саме пісні:
Пісня Богородиці «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій…»
Ми досі співаємо цей гімн перед 9-ою піснею канону утрені. Але до кожного вірша додаємо величання: «Чеснішу Херувимів і славнішую без зрівняння Серафимів…» завдяки чому Пісня Богородиці називається у нашому уставі «Чеснішую».
Пісня Захарії «Благословенний Господь Бог Ізраїлів…»
Цю пісню ми не використовуємо, а католики співають її у себе на утрені.
Гласолалія Цей духовний дар був отриманий в день П'ятидесятниці і використовувався тільки в богослужбових зібраннях. Саме у цій площині його і слід розглядати а не як надприродні перекладацькі здібності. Інакше навіщо б потрібний був апостолу Петру грецький перекладач Марк?. Апостол Павло володів цим даром, але застерігав від зловживання ним (1 Кори. 14, 10).
Перші слухачі апостолів сприймали глосолалію, як раптове усунення мовних і національних меж, що розділяють людство. Але це був лише вторинний ефект, пророчо вказуючий на майбутнє благодатне єднання людства у Вселенській церкві. Не забудемо, що у розділених розколом коринфян і глосолалія ставала незрозумілою для слухачів і потребувала особливого дару тлумачення (1 Кори. 12, 10, 30).
Як осмислити всі ці факти? Професор літургіки М. Скабаланович висунув наступну дотепну теорію: «Глосолалія була стихійною спробою створення вселенської богослужбової мови. Це мета-язык першохристиянства, який перевершував мови окремих народів і можливо був синтетичною мовою, а не тільки свідоцтвом екстатичного збудження і молитовним даром» Сліди цієї метамови залишилися в сучасному літургійному житті. Такі, наприклад, вигуки: Премудрість! — (грец. Σοφια), вказуючий на особливу важливість моменту.
Амінь — (євр. «Так буде») і особливо: Згодом Церква не раз намагалася повернутися до загальної богослужбової мови.
Літургія кінця І століття Як ми знаємо, в I столітті єпископів ще немає. Немає і священників вони з'являться тільки в IV столітті. Немає взагалі антитези «священники» і «миряни», бо всі члени народу Божого володіють царствено-священницькою гідністю. Цю гідність вони отримують в таїнстві хрещення і особливо в таїнстві миропомазання. Але не забудемо, що таїнства Священства ще немає. Є особливе служіння предстоятельства. Згідно апостолові Павлу(1 Кори. 12, 28,30; Єф. 4, 11) здійснювачами богослужіння є: апостоли, але головна функція їх служіння — заснування церков. Крім того після гоніння Нерона більшість з них загинула.
Залишилися: Пророки, тобто ті, що мають особливий дар одкровення. Учителі, тобто ті що мають харизму благодатного учительства. Ще Оріген ставить їх нарівні з пресвітерами. І цілком ймовірно, що пресвітери, як такі пішли саме від вчителів.
Вони мали дар слова, вони вчителювали під час синаксиса (Літургії оголошених) і цілком ймовірно, що вони ж очолювали народ що Божий приносить дяку. Бо в Апостольський період дяку приносив весь Народ Божий. Переломлював хліб і подавав чашу старійшина — пресвітер.
Отже, ми можемо уявити собі тепер збори Євхаристії кінця I століття: Першенствує старий пресвітер, який сидить на тронному піднесенні. Справа і зліва від нього «сідалище», тобто місця сослужащих пресвітерів, які розташовані півколом. Перед ним «Жертовний престіл», що вже зформувався, і семісвічник: Послідовність літургійних елементів.
Чинопослідування літургії кінця I століття приблизно виглядало так:
1. Спів псалмів, а можливо і гімнів. — 1 Кор. 14, 26
2. Читання Святого Писання — 1 Кор. 14, 26
3. Повчання (або Проповідь) пресвітерів — 1 Кор. 14, 26
3.1. Вислови пророків і міркування — 1 Кор. 14, 29.
4. Молитви за себе і всіх людей — 1 Тим. 2, 1-2.
5. Подяка Господу і переломлення хліба.
6. Подання Святих Дарів під обома видами.
Я не стверджую, що ця послідовність елементів дотримувалася кожного разу неухильно. 1-й, 3,1 і 4-й пункти могли блукати практично по всій літургії. Але в цілому схема тяжіла саме до цих опорних точок.
Богослужіння II століття
Місця богослужбових зборів Мабуть саме поняття про християнський храм було відсутнє в апостольській спадщині. Богові служили «в дусі і істині», а «храмом» вважалося само тіло християнина: «Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас?» (1 Кори. 3, 16;). Першу згадку про храм ми зустрічаємо тільки в 201 р., коли Ефеський християнський храм був зруйнований повінню. Отже, впродовж всього II століття храмів ще не було, і храмове богослужіння розвинутися не могло.
Виняток становила велика Римська церква, яку гоніння, що починаються, змусили освоювати катакомби. У катакомбах легко влаштовувалися підземні храми (крипти). Тому богослужіння в Римській церкві почало розвиватися прискореними темпами (про що свідчить Юстин Філософ і Іполит Римський).
На Сході Євхаристію як і раніше здійснювали в домашніх триклініях. Це були парадні їдальні для гостей — великі загальні зали іноді з колонами в дальніх частинах. Єдиним нововведенням тут був особливий престол, який греки називали «трапеза», а римляни — «алтарія». Учасники божественної трапези вже не лежали оскільки їх було дуже багато, а сиділи на лавах. за їх спинами тіснилися оголошені, а потім виходили у внутрішній дворик — перистиль. Найбільше, що ми можемо знайти в II столітті — це молитовні будинки, які належали приватним власникам і нічим не виділялися серед останніх. ???Голубцов
Агапи