Не плутати з Європейським Союзом чи Європейськими спільнотами
Європейська економічна спільнота, або Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) (, EEC) — назва колишньої європейської міжнародної організації, що була утворена 1957 р. згідно з Договором про заснування Європейської економічної спільноти (один з Римських договорів) з метою створення спільного ринку. Початково складалася з шести країн: Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Разом з Європейською спільнотою з вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейською спільнотою з атомної енергії становила Європейські спільноти (, EC).
Договір укладено 25 березня 1957 року в залі Гораціїв і Куріаціїв палацу Киджі на Капітолійському пагорбі в Римі очільниками Бельгії, Німеччини, Франції, Італії, Люксембурга і Нідерландів. Згідно з Римською угодою, шість країн вирішили створити економічне співтовариство, засноване на ширшому спільному ринку, що включає велику кількість товарів і послуг. Митні збори між шістьма країнами-учасницями були повністю скасовані до 1 липня 1968 року. В рамках ЄЕС в 1960-х роках розвивалися спільні економічні політики, особливо в області торгівлі і сільського господарства.
Після утворення Європейського Союзу у 1993 році Європейська економічна спільнота була до нього включена і перейменована у «Європейську Спільноту» (, EC), щоб відобразити ширшу сферу регулювання ніж виключно економічні питання. У 2009 році організація формально перестала існувати, і усі її установи були безпосередньо поглинуті Європейським Союзом. Це зробило Європейський Союз формальним наступником цієї організації.
Історія
Передумови У квітні 1951 року підписали Паризький договір, який створив Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄВС). Це було міжнародне співтовариство, засноване на наднаціоналізмі та міжнародному праві, покликане допомогти економіці Європи та запобігти майбутній війні шляхом інтеграції своїх членів.
З метою створення федеративної Європи запропоновано ще дві спільноти: Європейське оборонне співтовариство та Європейське політичне співтовариство. Поки договір для останнього розроблявся Загальною Асамблеєю, парламентською палатою ЄОВС, запропоноване оборонне співтовариство відхилив парламент Франції. Президент ЄОВС Жан Моне, провідна фігура, яка стоїть за громадами, на знак протесту пішов у відставку з Вищої влади і почав роботу над альтернативними спільнотами, заснованими на економічній інтеграції, а не на політичній інтеграції.Raymond F. Mikesell, The Lessons of Benelux and the European Coal and Steel Community for the European Economic Community, The American Economic Review, Vol. 48, No. 2, Papers and Proceedings of the Seventieth Annual Meeting of the American Economic Association (May 1958), pp. 428–441 Після Мессінської конференції 1955 року Поль Анрі Спаак отримав завдання підготувати доповідь про ідею митного союзу. Так звана доповідь Спаака Комітету Спаака стала наріжним каменем міжурядових переговорів у конференц-центрі Val Duchesse у 1956 році. Разом зі звітом Оліна звіт Спаака став основою для Римського договору.
У 1956 році Поль-Анрі Спаак очолив Міжурядову конференцію зі спільного ринку та Євратому в конференц-центрі Val Duchesse, яка підготувала Римський договір 1957 року. Конференція призвела до підписання 25 березня 1957 року Римського договору створення Європейського економічного співтовариства.
Заснування і ранні роки
У результаті спільноти були Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (ЄВРАТОМ або іноді EAEC). Вони були помітно менш наднаціональними через протести деяких країн, що їх суверенітет порушується (проте все ще залишаться занепокоєння щодо поведінки Комісії Гальштайна). Німеччина стала членом-засновником ЄЕС, а Конрад Аденауер став лідером за дуже короткий час. Перше офіційне засідання комісії Гальштайна відбулося 16 січня 1958 року в замку Валь-Дюшес. ЄЕС (прямий предок сучасного Співтовариства) мав створити митний союз, а Євратом сприяти співробітництву у сфері ядерної енергетики. ЄЕС швидко стала найважливішою з них і розширила свою діяльність. Одним із перших важливих досягнень ЄЕС було встановлення (1962 р.) єдиних рівнів цін на сільськогосподарську продукцію. У 1968 році внутрішні тарифи (тарифи на торгівлю між країнами-членами) були скасовані на деякі продукти.
Ще одна криза спровокувала пропозицію щодо фінансування Єдиної сільськогосподарської політики, яка набрала чинности в 1962 році. Закінчився перехідний період, коли рішення приймалися одностайно, і набула чинности більшість голосів у раді. Опозиція тодішнього президента Франції Шарля де Голля наднаціоналізму та страх перед іншими членами, які кинуть виклик CAP, призвели до «політики порожнього стільця», згідно з якою французькі представники були вилучені з європейських інституцій, доки не відновлено вето Франції. Зрештою, досягли компромісу з Люксембурзьким компромісом 29 січня 1966 року, згідно з яким джентльменська угода дозволяла членам використовувати право вето у сферах національного інтересу.Fifty years of fraternal rivalry news.bbc.co.uk 19 March 2007
1 липня 1967 року, коли набрав чинности Договір злиття, що об'єднав інституції ЄОВС та Євратом у ЄЕС, вони вже мали спільну Парламентську асамблею та суди. У сукупності вони були відомі як Європейські Співтовариства. Співтовариства все ще мали незалежність, хоча були все більш інтегровані. Майбутні договори надали співтовариствам нові повноваження, крім простих економічних питань, які досягли високого рівня інтеграції. У міру наближення до мети політичної інтеграції та мирної та об’єднаної Європи, яку генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов описав як Спільний європейський дім.
Розширення та вибори
У 1960-х роках почалися перші спроби розширення. У 1961 році Данія, Ірландія, Сполучене Королівство та Норвегія (у 1962 році) подали заявку на приєднання до трьох Співтовариств. Однак президент Шарль де Голль вважав членство Сполученого Королівства троянським конем для впливу США і наклав вето на членство, а заявки всіх чотирьох країн були призупинені. Греція стала першою країною, яка приєдналася до ЄЕС у 1961 році як асоційований член, однак її членство призупинили в 1967 році після державного перевороту полковників.
Через рік, у лютому 1962 року, Іспанія спробувала приєднатися до Європейських Співтовариств. Однак, оскільки франкістська Іспанія не була демократичною країною, усі відхилили запит у 1964 році.
Чотири країни повторно подали свої заявки 11 травня 1967 року, і коли Жорж Помпіду змінив Шарля де Голля на посаді президента Франції в 1969 році, вето зняли. Переговори почалися в 1970 році під час проєвропейського уряду Сполученого Королівства Едварда Гіта, якому довелося мати справу з розбіжностями щодо Спільної сільськогосподарської політики та відносин Сполученого Королівства з Співдружністю Націй. Тим не менш, через два роки були підписані угоди про приєднання Данії, Ірландії та Сполученого Королівства до Співтовариства з 1 січня 1973 року. Норвезький народ остаточно відмовився від членства на референдумі 25 вересня 1972 року.
У Римських договорах зазначено, що Європейський парламент має обиратися прямим шляхом, однак це вимагало, щоб Рада спочатку узгодила спільну систему голосування. Рада зволікала з вирішенням цього питання, і парламент залишився призначеним, президент Франції Шарль де Голль був особливо активним у блокуванні розвитку парламенту, при цьому йому були надані бюджетні повноваження лише після його відставки.
Парламент наполягав на досягненні згоди, і 20 вересня 1976 року Рада погодила частину необхідних інструментів для виборів, відклавши деталі щодо виборчих систем, які й донині залишаються різними. Під час перебування на посаді президента Дженкінса, у червні 1979 року, вибори були проведені в усіх тодішніх депутатів. Новий парламент, підтриманий прямими виборами та новими повноваженнями, почав працювати повний робочий день і став активнішим, ніж попередні асамблеї.
Незабаром після свого обрання парламент запропонував Співтовариству прийняти дизайн прапора Європи, який використовується Радою Європи. Європейська Рада в 1984 році призначила для цієї мети спеціальний комітет.Regarding The "Adonnino Report" - Report to the European Council by the ad hoc committee "On a People's Europe", A 10.04 COM 85, SN/2536/3/85. Under the header of "strengthening of the Community's image and identity", the Committee suggested the introduction of "a flag and an emblem", recommending a design based on the Council of Europe flag, but with the addition of "a gold letter E" in the center of the circle of stars: "bearing in mind the independence and the different nature of the two organizations, the Committee proposes to the European Council that the European Community emblem and flag should be a blue rectangle with, in the center, a circle of twelve five-pointed gold stars which do not touch, surrounding a gold letter E, of the design already used by the Commission." Adonnino Report, p. 31. Європейська Рада в 1985 році в основному дотримувалася рекомендацій Комітету, але оскільки прийняття прапора сильно нагадувало національний прапор, що представляє державність, викликало суперечки, дизайн «прапора Європи» був прийнятий лише зі статусом «логотипу» або «емблема».
Європейська рада, або Європейський саміт, розвивався з 1960-х років як неформальне засідання Ради на рівні глав держав. Це виникло з обурення тодішнього президента Франції Шарля де Голля домінуванням наднаціональних інституцій (наприклад, Комісії) над процесом інтеграції. У договорах вона вперше згадується в Єдиному європейському акті.
До Маастрихту Греція повторно подала заявку на приєднання до спільноти 12 червня 1975 року після відновлення демократії та приєдналася 1 січня 1981 року. Після Греції та після свого власного демократичного відновлення Іспанія та Португалія подали заявку до спільноти в 1977 році та вступили 1 січня 1986 року.The Accession Treaties with Spain and Portugal on CVCE website У 1987 році Туреччина офіційно подала заявку на приєднання до Співтовариства і розпочала найдовший процес вступу серед усіх країн.
З перспективою подальшого розширення та бажанням розширити сфери співробітництва міністри закордонних справ 17 та 28 лютого 1986 року у Люксембурзі та Гаазі підписали Єдиний європейський акт. В одному документі вона стосувалась реформування інституцій, розширення повноважень, зовнішньополітичного співробітництва та єдиного ринку. Він набрав чинности 1 липня 1987 року. Після цього акту розпочалася робота над Маастрихтським договором, який узгоджений 10 грудня 1991 року, підписаний наступного року та набрав чинности 1 листопада 1993 року про створення Європейського Союзу, а також прокладання шляху до Європейського валютного союзу.
Європейська спільнота
ЄС поглинув Європейські Співтовариства як одну зі своїх трьох підвалин. Сфери діяльности ЄЕС були розширені та перейменовані в Європейське Співтовариство, продовжуючи дотримуватися наднаціональної структури ЄЕС. Інститути ЄЕС стали інституціями ЄС, однак Суд, Парламент і Комісія мали лише обмежений внесок у нові стовпи, оскільки вони працювали на більш міжурядовій системі, ніж Європейські Співтовариства. Це знайшло відображення в назвах установ: Рада формально була «Рада Європейського Союзу», тоді як Комісія формально була «Комісією Європейських Співтовариств».
Однак після Маастрихтського договору парламент отримав набагато більшу роль. Маастрихт запровадив процедуру спільного прийняття рішень, яка надала йому рівні законодавчі повноваження з Радою з питань Співтовариства. Таким чином, з більшими повноваженнями наднаціональних інституцій і функцією голосування кваліфікованою більшістю в Раді, стовп Співтовариства можна охарактеризувати як набагато більш федеральний метод прийняття рішень.