Європе́йський Сою́з, іноді також Європе́йська У́нія (скорочення: Євросою́з, ЄС) — економічний і політичний союз, що об'єднує держав-членів, що розташовані в Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля й сталі (ЄСВС) і Європейської економічної спільноти (ЄЕС), які складались із шести країн у 1957 році. У наступних роках територія ЄС була збільшена за рахунок включення нових держав-учасниць, тоді як ЄС збільшував сферу свого впливу шляхом розширення політичних повноважень. У сучасному вигляді існує на основі Маастрихтського договору, підписаному 7 лютого 1992 року й чинному від 1 листопада 1993. Останній значний перегляд конституційних принципів ЄС був затверджений у Лісабонській угоді, яка набула чинності 2009 року. Юридично в ЄС немає столиці, але де-факто нею є місто Брюссель, де базується більшість інституцій Європейського Союзу.
ЄС діє через систему незалежних наднаціональних інституцій і спільно узгоджених рішень держав-членів. Найважливішими інституціями ЄС є: Європейська комісія, Рада Європейського Союзу, Європейська рада, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк і Європейський парламент, який обирають кожні 5 років громадяни Європейського Союзу.
У ЄС діє єдиний ринок через стандартизовану систему законів, що діють у всіх державах-членах. У Шенгенській зоні (у склад якої входять 25 держав-членів й 4 держави, що не є членами ЄС) паспортний контроль скасовано. Політика ЄС спрямована на забезпечення вільного руху людей, товарів, послуг і капіталу, законодавчих актів про спільні питання справедливості й підтримки спільної торгової політики, сільського господарства, рибальства й регіонального розвитку. Єврозона (валютний союз) була заснована 1999 року й вступила в повну силу 2002 року, коли були введені в обіг монети й банкноти євро. Станом на 2025 рік, у Єврозону входить 20 держав-учасниць, що використовують євро як свою національну валюту. ЄС відіграє важливу роль у спільній зовнішній і безпековій політиці. Європейський Союз має постійні дипломатичні місії в усьому світі й офіційних представників в ООН, Світовій організації торгівлі (СОТ), «Великій Сімці» й «Великій двадцятці».
На сьогодні Європейський Союз займає площу 4 233 255 км2 (7-ме місце у світі), з населенням близько 445 мільйонів людей (3-тє місце). Загальний номінальний валовий внутрішній продукт становить більш як 17 трлн доларів США (2-ге місце), за паритетом купівельної спроможності — 21 трлн доларів США (2-ге місце). Якщо вважати ЄС країною, то за доходом на душу населення він входив би в тридцятку (якщо окремо в рейтингу враховувати країни-члени ЄС) або двадцятку (якщо не враховувати) найзаможніших країн світу (серед усіх 186 або 158 відповідно) ЄС сьогодні не має власних збройних сил, але сприяє військовому співробітництву його країн-членів, більшість яких є членами НАТО. Через великий політичний і економічний глобальний уплив Європейський Союз розглядають однією з потенційних наддержав.
Назва Європейський Союз пройшов кілька етапів розвитку й зміни назв. Спершу 1951 року була створена Європе́йська спільно́та з вугі́лля та ста́лі (ЄСВС), метою якої було сприяння економічній інтеграції шести країн-засновників. 1957 року на основі Римських договорів виникли Європе́йська економі́чна спільно́та (ЄЕС) та Європе́йська спільно́та з а́томної ене́ргії (Євра́том). Разом ці три міжнародні організації утворювали Європе́йські спільно́ти (ЄС), які керувалися одним набором інституцій.
1993 року після підписання Маастрихтського договору організація офіційно отримала сучасну назву — Європе́йський Сою́з (ЄС), відображаючи ширший політичний та економічний союз між державами-членами.
Деякі публіцисти вважають, що в українській мові варто використовувати назву Європе́йська У́нія (ЄУ), оскільки слово унія краще передає історичні та культурні особливості об'єднань держав у Європі, наприклад Шведсько-норвезька унія тощо. Також уживання слова унія усуває мовознавчі та конотаційні проблеми, наприклад плутанину сучасного об'єднання з Європейськими спільнотами (ЄС), які існували до 1993 року.
Історія
Від кінця Другої світової війни суверенні європейські країни укладали договори й тим самим співпрацювали й узгоджували політику (або об'єднували суверенітет) у дедалі більшій кількості сфер, у так званому європейському інтеграційному проєкті чи будівництві Європи (). Наступна хронологія окреслює правову основу Європейського Союзу (ЄС) — фундаменту цього об'єднання. ЄС успадкував багато своїх нинішніх обов'язків від Європейських Співтовариств, заснованих у 1950-х роках у дусі Декларації Шумана.
Передумови
Протягом століть після падіння Риму 476 року кілька європейських держав розглядали себе як translatio imperii («передача правління») неіснуючої тоді вже Римської імперії: Імперія Франків (481—843) і Священна Римська імперія (962—1806) намагалися тим самим відродити Рим на Заході. Ця політична філософія наднаціонального панування над континентом, аналогічна прикладу древньої Римської імперії, привела в ранньому середньовіччі до концепції відродження імперії («відновлення імперії») або у формі Reichsidee («імперська ідея»), або як релігійно натхненний Imperium Christianum («християнська імперія») Середньовічний християнський світ і політична влада папства були названі такими, що сприяють європейській інтеграції і єдності..
У східних частинах континенту Московське Царство і, врешті-решт, Російська Імперія (1547—1917) оголосили Москву Третім Римом і спадкоємцем східних традицій після падіння Константинополя 1453 року. Розрив між грецьким Сходом і латинським Заходом уже збільшився через політичний поділ Римської імперії в IV столітті та Великій схизмі 1054 року. У XX столітті його знову поглиблено залізною завісою (1945—1991). 2004 року почалося розширення Європейського Союзу в напрямку Центрально-східної Європи.
Загальноєвропейська політична думка справді виникла в XIX столітті, натхненна ліберальними ідеями Французької та Американської революцій після загибелі імперії Наполеона (1804—1815). У десятиліття після підсумків Віденського конгресу ідеали європейської єдності процвітали на всьому континенті, особливо в працях Войцеха Ястшембовського (1799—1882) і Джузеппе Мацціні (1805—1872). Термін Сполучені Штати Європи () ужив Віктор Гюго (1802—1885) під час виступу на Міжнародному конгресі миру, що відбувся в Парижі в 1849 році:
Протягом міжвоєнного періоду усвідомлення того, що національні ринки Європи взаємозалежні, хоча й конфронтаційні, поряд зі спостереженням за більшим і зростаючим ринком США з другого боку океану живило потяг до економічної інтеграції континенту. 1920 р. виступаючи за створення Європейського економічного союзу, британський економіст Джон Мейнард Кейнс писав, що «слід створити Вільну профспілку…, яка б не вводила жодних протекціоністських мит проти продуктів інших членів Союзу»John Maynard Keynes, Economic Consequences of the Peace, New York: Harcourt, Brace & Howe, 1920, pp. 265–66. Протягом того самого десятиліття Річард фон Куденгове-Калергі, один із перших, хто уявив собі сучасний політичний союз Європи, заснував рух «Пан-Європа». Його ідеї вплинули на його сучасників, серед яких тодішній прем'єр-міністр Франції Арістід Бріан. 1929 р. Бріан виступив з промовою за Європейський Союз перед асамблеєю Ліги Націй, попередниці ООН. У своєму радіозверненні в березні 1943 року, коли все ще вирувала війна, прем'єр-міністр Сполученого Королівства сер Вінстон Черчилль тепло сказав про «відновлення справжньої величі Європи» після досягнення перемоги і розмірковував про повоєнне створення «Ради Європи» що об'єднало б європейські держави для побудови миру.
Попередньо (1945—1951)
По закінченні Другої світової війни (1939—1945) Європа була зруйнована. Німеччина була знищена, як з погляду людського життя, так і матеріально. Франція та Сполучене Королівство, які оголосили війну нацистській Німеччині у вересні 1939 року, хоч і перемогли в цій війні, але також зазнали великих збитків, що сильно вплинуло на їхню економіку й світовий авторитет. Щойно закінчився конфлікт у Європі, 8 травня 1945 року німецький режим був звинувачений у війні, оскільки його експансіоністська політика призвела до того, що країна захопила, а в деяких випадках і анексувала, території інших європейських країн. Німеччина була окупована союзниками, які розділили країну на чотири частини.
У наступних роках обурення й недовіра серед європейських народів ускладнювали примирення. У цьому контексті міністр закордонних справ Франції Робер Шуман рішуче захищав створення Західної Німеччини як об'єднання трьох окупаційних зон, контрольованих західними демократичними державами (Тризонія), залишаючи осторонь зону, окуповану Радянським Союзом. Шуман, особа німецько-люксембурзького походження,й мав три національності (французьку, німецьку й люксембурзьку), що дало йому змогу зрозуміти складність європейських конфліктів і виробити особливий інтерес до європейського об'єднання.
9 травня 1950 року, через п'ять років після капітуляції нацистського режиму, Шуман звернувся до Західної Німеччини та інших європейських країн з ідеєю створити єдиний загальний транснаціональний орган для управління своїми підприємствами з виробництва, стратегічно важливими для військових потреб, сталі та вугілля. Цю промову, відому як «Декларація Шумана», вітали європейські уряди та ознаменували початок мирної європейської інтеграції, на відміну від націоналістичного напрямку та напруженого довоєнного суперництва. Це була перша конкретна офіційна пропозиція щодо європейського об'єднання. Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини і недопущення між ними війни у майбутньому, а також слабкість європейців на фоні появи двох наддержав — Сполучених Штатів та Радянського Союзу. Більш того, наслідки конфлікту спонукали європейських громадян до прагнення створити вільніший і чесніший континент, оскільки відносини між країнами мали розвиватись суто мирним шляхом, щоб уникнути нового конфлікту між європейськими країнами.
Європейські спільноти
18 квітня 1951 року «план Шумана» було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейської спільноти з вугілля і сталі (ЄСВС), що сприяло обміну сировиною, необхідною для металургії, тим самим прискорюючи економічний ріст, що дало незалежність виробництва в Європі від зовнішніх ринків. До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція та ФРН («європейська шістка», яка надалі стала «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.
27 травня 1952 року, у розпал Холодної війни, країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейської оборонної спільноти (ЄОС). П'ять членів ЄСВС ратифікували цей договір, окрім Франції, де у серпні 1954 р. парламент після довгих дискусій вирішив відкласти ратифікацію. Враховуючи цю ситуацію, старий Брюссельський договір 1948 р. став основою для створення Західноєвропейського союзу (ЗЄС), який протягом десятиліть буде єдиною європейською організацією, що відповідає за оборону та безпеку, до набрання чинності Амстердамського договору 1999 року. Хоча це посилило старий договір, але ЗЄС був лише тіньовою організацією НАТО, якій було доручено забезпечити захист європейських країн від гіпотетичної ядерної атаки.