Теорія справедливості (англ. A Theory of Justice) — книга Джона Ролза в області політичної філософії і етики. Уперше вона була опублікована в 1971 році і надалі виходила в нових редакціях у 1975 (для перекладних видань) і 1999 роках. У Теорії справедливості Ролз намагається розв'язати проблему розподільчої справедливості — соціально справедливого розподілу благ в суспільстві, використовуючи варіант відомої концепції Суспільного договору. Результат теорії відомий як Справедливість як Чесність, з чого Ролз виводить два принципи справедливості — принцип свободи і принцип диференціації .
Мета У своїй книзі Теорія справедливості Ролз приводить аргументи на користь принципового співвідношення Свободи і Рівності. Головною думкою роботи автора є врахування обставини справедливості (під впливом Девіда Юма), а також справедливого вибору ситуації для обох сторін, що перебувають у цих обставинах, що перекликається з деякими поглядами Іммануїла Канта. Принципи справедливості потрібні для того, щоб спрямовувати поведінку сторін. Причому ці сторони визнаються такими, що мають помірну нестачу та не є від природи ні альтруїстами, ні суто егоїстами. У цих сторін є цілі, яких вони прагнуть досягнути, але прагнуть робити це через співпрацю з іншими на взаємовигідних умовах. Ролз пропонує модель ситуації чесного вибору «вихідна позиція» з її покривом невідання, в межах якої сторони гіпотетично вибрали б взаємоприйнятні принципи справедливості. Ролз вважає, що за таких обмежень сторони знайшли б обстоювані ним принципи справедливості особливо привабливими, оскільки вони виграють перед різноманітними альтернативами, включаючи утилітаристські і право-лібертаріанскі.
«Вихідна позиція» Ролз — прибічник теорії суспільного договору. Проте Ролзове розуміння суспільного договору відрізняється від поглядів попередників. Ролз розвиває те, що він сам називає принципами справедливості за допомогою використання штучного поняття — теоретичної фікції — «вихідна позиція», в якій кожен визначає принципи справедливості з-під покриву невідання. Ця «завіса» позбавляє людей якої б то не було інформації про них самих і таким чином вони не в змозі застосувати принципи з вигодою для себе:
«…ніхто не знає свого місця в суспільстві, свого класового становища або соціального статусу; нікому невідома своя доля в розподілі благ і можливостей, своїх розумових здібностей, сили і тому подібного. Я навіть припущу, що сторони не знають своїх концепцій правильного або своїх особливих психологічних схильностей. Принципи справедливості обираються з-під покриву невідання».
Згідно з Ролзом, незнання цих деталей про себе самих приведе до принципів, які будуть справедливими для усіх. Якщо індивід не знає, чого він досягне у створеному ним же самим суспільстві, тоді, швидше за все, він не дасть привілеїв жодному класу людей, а швидше за все, розробить схему справедливості, яка була б справедливою для усіх. Зокрема, Ролз стверджує, що люди у вихідній позиції оберуть стратегію «максимін» (з теорії ігор, maximin; або ще мінімакс), яка максимізує користь для найменш забезпечених.
«Це ті принципи, які прийматимуться раціональними і вільними особами, занепокоєними просуванням власних інтересів, у вихідній позиції рівності як визначення основних умов їхньої асоціації.» (Ролз, с.11)
Ролз стверджує, що сторони у вихідній позиції приймуть два такі принципи, які надалі керуватимуть розподілом прав і обов'язків і регулюватимуть розподіл соціальних та економічних переваг через суспільство. Принцип диференціації допускає нерівності в розподілі благ, тільки якщо ці нерівності приносять користь менш успішним членам суспільства. Ролз вважає, що цей принцип буде раціональним вибором для сторін у вихідній позиції з таких причин: у кожного члена суспільства є рівні претензії на блага цього суспільства. Природні ознаки не повинні позначатися на цих претензіях, таким чином, основним правом будь-якого індивіда, перш ніж подальші фактори будуть взяті до уваги, має бути рівна частка в матеріальному достатку. Що тоді може виправдати нерівний розподіл? Роулз стверджує, що нерівність прийнятна, тільки якщо це до вигоди тих, хто найменш успішний.
Угода, яка походить від вихідної позиції є одночасно і гіпотетичною , і антиісторичною . Гіпотетичною в тому сенсі, що принципи, які з цього виводяться, є такими, що можуть бути узгоджені, за певних легітимуючи умов, а не такими, що вже узгоджені. Роулз прагне використати аргумент, що принцип справедливості — це те, що було б погоджено, якби люди були в гіпотетичній ситуації вихідної позиції і що такі принципи в результаті цього одержують моральну значущість. Це антиісторично в тому сенсі, що не передбачається, що угода коли-небудь мала місце, або дійсно може колись мати місце, з'являючись у реальному світі поза межами ретельно обмежених експериментальних вправ.
Два принципи справедливості
Перший принцип справедливості
«Насамперед: кожна людина повинна мати рівне право на найбільшу основну свободу, сумісну з подібною свободою для інших».Rawls, p.53 revised edition; p.60 old 1971 first edition
Основні свободи громадян — політична свобода обирати і бути обраним, свобода слова і зборів, свобода совісті, свобода особистої власності і свободу від свавільного арешту. Проте він говорить: «Свободи, що поза цим переліком, наприклад, право володіти певними видами власності (наприклад, засобами виробництва) і свобода контрактів в розумінні доктрини невтручання laissez-faire, не є основними; і таким чином, вони не захищені пріоритетом першого принципу»."Rawls, p.54 revised edition
Другий принцип справедливості
Соціально-економічні нерівності мають бути влаштовані так, щоб (Rawls, 1971, p.302; revised edition, p.47): (a) вони приносили найбільшу вигоду для найменш успішних членів суспільства, відповідно до принципу справедливого заощадження (принцип диференціювання).
(b) посади мали бути відкритими для усіх на умовах справедливої рівності можливостей .
У (а) Ролз стверджує, що відхилення від рівності щодо переліку того, що він називає основними благами — "речами, які людина розумна хоче, незважаючи на решту потреб " [Ролз, 1971, с. 92] — виправдані тільки у тій мірі, в якій вони сприяють тим, хто є найменш успішним у цьому розподілі порівняно з попереднім, рівним, розподілом. Його позиція є принаймні в певному сенсі егалітариською, з тезою, що рівність не має досягатися шляхом погіршення становища найменш успішних. Важливим висновком, однак, тут є те, що нерівності фактично можуть бути справедливими, з точки зору Ролза, поки вони вигідні найменш успішним. Його аргумент на користь цієї тези спирається великою мірою на твердження, що моральні довільні чинники (наприклад, сім'я, в якій індивід народжується) не повинні визначати життєві можливості. Ролз також наголошує, що людина морально не заслуговує на свої природні таланти; таким чином вона не має право на всі переваги, які вона могла б отримати від них; отже, принаймні один з критеріїв, які могли б забезпечити альтернативу рівності в оцінці розподільчої справедливості, відсутній.
Умова в (b) лексично передує відповідній умові в (a). Справедлива рівність можливостей вимагає не просто, щоб посади та позиції розподілялися на основі заслуг, а щоб всі мали обґрунтовану можливість набути навичок, на основі яких можна досягти заслуг. Можна вважати, що ця умова і навіть перший принцип справедливості можуть вимагати більшої рівності, ніж принцип диференціації, тому що великі соціально-економічні нерівності, навіть коли вони до вигоди найменш успішних, матимуть тенденцію серйозно підривати цінність політичних свобод і будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення справедливої рівності можливостей.
Зв'язок з більш пізніми роботами Ролза Початковий варіант Теорії справедливості був важливою, але дискусійною і сильно критикованою роботою з політичної філософії. Хоча Ролз ніколи не відступав від основного аргументу Теорії справедливості, він істотно змінив свою теорію в подальших роботах — таких, як Justice as Fairness: A Restatement (2001), в якій він роз'яснив і перебудував велику частину аргументів Теорії справедливості .
Критика
У 1974 р. колега Ролза в Гарварді, Роберт Нозик, опублікував роботу на захист лібертаріанської справедливості [Anarchy, State, and Utopia ] .New York: Basic Books, 1974. Інший колега по Гарварду, Майкл Уолцер, написав роботу на підтримку комунітаристської політичної філософії Spheres of Justice ,New York: Basic Books, 1983. — за результатами семінару з Р. Нозиком. Близькою за напрямком критики стала робота Майкла Сендела, також колеги по Гарварду, Liberalism and the Limits of JusticeCambridge: Cambridge University Press, 1982. , у якій він піддав Ролза критиці за те, що він пропонує розмірковувати про справедливість у відриві від цінностей і прагнень, які визначають, хто ми є як люди, і які дозволяють нам визначити, чим є справедливість.
Роберт Пол Вольфф написав Understanding Rawls: A Critique and Reconstruction of A Theory of JusticePrinceton: Princeton University Press, 1977. , де піддав критиці Ролза з марксистських позицій, відразу після публікації Теорії справедливості . Вольфф стверджує в цій роботі, що теорія Ролза це виправдання для status quo в тій мірі, в якій вона конструює справедливість на основі існуючої практики і виключає можливість того, що можуть бути проблеми несправедливості, вбудовані в капіталістичні суспільні відносини, приватну власність або ринкову економіку.
Феміністичні критики Ролза, такі як Сьюзен Моллер Окін ,Okin Justice, Gender, and the Family (New York: Basic Books, 1989). , переважно наголошують на тому, що Ролз слабо враховує несправедливості та ієрархії, вбудовані в сімейні відносини. Ролз стверджував, що справедливість має бути звернена лише до «базової структури суспільства». Феміністки, які гуртуються довкола теми «особисте є політичним», притягують Ролза до відповіді за неврахування несправедливостей, знайдених в патріархальних соціальних відносинах і гендерному розподілі праці, особливо в домашньому господарстві.
Припущення про вихідну позицію і, зокрема, обґрунтування на основі поняття максимін, також піддані критиці (передусім такими дослідниками, як Кеннет ЕрроуArrow "Some Ordinalist-Utilitarian Notes on Rawls' Theory of Justice, Journal of Philosophy 70, 9 (May 1973), pp. 245—263. , і Джон Гарсен),Harsanyi, "Can the Maximin Principle Serve as a Basis for Morality? a Critique of John Rawls' Theory, American Political Science Review 69, 2 (June 1975), pp. 594—606. в тому аспекті, що Ролзів вибір параметрів вихідної позиції є орієнтованим на результат, тобто розраховані на те, щоб вивести два принципи, які Ролз бажав обґрунтувати, та/або, як зазначають критики договірної теорії, індивіди у сформульованій Ролзом вихідній позиції насправді не оберуть принципи, які захищає Теорія справедливості. У відповідь Ролз підкреслив роль вихідної позиції як схеми пояснення, що дає сенс ідеї ситуації справедливого вибору вільних і рівних громадян.Rawls, Political Liberalism (expanded edition), pp. 22-28, and esp. pp. 25-27. Ролз також підкреслив відносно скромну роль, яку відіграє максимін у його аргументації: це «корисний евристичний емпіричний метод», що надає завісі невідання цікавих особливостей.Rawls, Justice as Fairness: a Restatement, p. 97.