Реставра́ція Мейдзі, або Реставрація МейджіРубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.): Навч. посіб. — Київ: Либідь, 2007. — С.103. (, , «оновлення [років] Мейдзі») — комплекс політичних, військових і соціально-економічних реформ в Японії в 1868—1889 роках, що перетворив відсталу аграрну країну на одну з провідних держав світу. Позначився переходом від самурайської системи управління в особі сьоґунату до прямого імператорського правління в особі імператора Муцухіто та його уряду. Політика реставрації істотно вплинула на державний устрій, законодавство, Імператорський двір, систему станів, провінційну адміністрацію, фінанси, промисловість, дипломатію, освіту, релігію та інші сфери життя японців. З реставрацією Мейдзі пов'язується формування японської національної держави нового часу та японської національної ідентичності. Роки Мейдзі характеризувалися зламом японського традиційного способу життя і пришвидшеним впровадженням в країні досягнень західної цивілізації. Через це реставрацію інколи називають Револю́цією Мейдзі.
Громадянська війна
Після повернення сьоґуном Токуґавою Йошінобу державної влади Імператору, в Японії було сформовано новий уряд. 3 січня 1868 року він проголосив Указ про реставрацію прямого Імператорського правління. Згідно з цим документом сьоґунат Токуґава ліквідовувався, а управління державою переходило в руки Імператора та його уряду. На нарадах цього уряду було ухвалено рішення позбавити екссьоґуна усіх рангів, титулів і більшої частини землеволодінь. Проти цього рішення виступили прибічники ліквідованого сьоґунату. Японія опинилася розколотою на два табори і вступила у громадянську війну. За японською назвою 1868 року вона іменувалася «війною року земляного дракона» — війною Бошін.
Наприкінці січня прихильники колишнього сьоґунату спробували захопити Кіото та відновити свою владу в країні. 27—30 січня 1868 року в битві при Тоба-Фусімі їх розбило нечисленне, але осучаснене військо Імператорського уряду. Останній оголосив екссьоґуна ворогом трону і відправив свою армію на схід до міста Едо, основної цитаделі сьоґунату. 3 травня 1868 року Імператорські сили здобули її без бою. Протягом літа-осені вони воювали у Північній Японії проти Північного союзу про-сьоґунських сил. Він був розбитий в листопаді того ж року з падінням замку Айдзу-Вакамацу. 27 червня 1869 року перед урядовими військами капітулювали загони самопроголошеної республіки Едзо на чолі з Еномото Такеакі, які оборонялися в П'ятибастіонній фортеці міста Хакодате на острові Хоккайдо. Таким чином, за півтора року Імператорський уряд зміг придушити опозицію збройним шляхом та об'єднати Японію під своєю владою.
Повернення влади ІмператоруПроголошення указу про реставраціюБитва при Уено в громадянській війні Босін
Поступ уряду
Під час громадянської війни Імператорський уряд встановив нові політичні стандарти. У лютому 1868 року він заявив представникам іноземних держав в Японії, що є новим законним урядом країни. Імператор проголошувався головою держави, який мав право здійснювати дипломатичні відносини. 6 квітня 1868 року він видав П'ятистатейну присягу, в якій виклав основні принципи реставраційного курсу. Вони передбачали колегіальність управління, участь усіх станів у випрацюванні рішень, відмову від ксенофобії та дотримання міжнародного права, відкритість Японії світу задля отримання нових знань, необхідних для зміцнення країни. Присяга була складена перед японськими божествами усіма членами уряду в присутності Імператора.
11 червня 1868 року затверджено структуру уряду, який став називатися Великою державною радою. З Конституції США японці запозичили формальний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, і зобов'язали високопосадовців переобиратися на посади кожні чотири роки. У центральному уряді були встановлені старші служби, які виконували роль міністерств, а в регіонах — молодші, які представляли центральну владу на місцях.
У вересні 1868 року, після захоплення урядовими військами міста Едо, його перейменували у Токіо («Східна столиця»), а в жовтні прийняли новий Імператорський девіз «Просвітлене правління» — Мейдзі. Уряд вирішив використовувати в майбутньому лише один девіз за життя одного монарха. 3 вересня 1869 року Імператор переніс свою резиденцію з традиційного Кіото до Токіо, який став новою японською столицею.
Незважаючи на оновлення системи управління, Імператорський уряд не поспішав реформувати японське суспільство. 7 квітня 1868 року він опублікував п'ять публічних оголошень для народу, в яких виклав традиційні для попередньої епохи положення, що базувалися на конфуціанській моралі. Уряд закликав населення слухатись начальників, шанувати батьків і старших, бути вірним у шлюбі, забороняв громадські організації, мітинги та протести, а також сповідування християнства.
Складання присягиПереїзд Імператора в ТокіоОрганізація уряду (1868)
Реформи
Адміністративна реформа
Умовою формування унітарної Японії була ліквідація старого федералістського устрою країни. Його одиницею були автономні хани, які керувалися володарями даймьо. Під час громадянської війни 1868—1869 років японський уряд конфіскував володіння сьоґунату, які поділив на префектури. Проте території ханів залишилися поза його прямим контролем. У лютому 1869 року урядовці Кідо Такайосі та Окубо Тосіміті запропонували Імператору перепорядкувати ці території новому уряду. На пропозицію одразу пристали володарі чотирьох проурядових ханів Сацума, Тьосю, Тоса і Хідзену, які повернули імператору свої землі разом із населенням. 25 липня 1868 року уряд наказав зробити те саме володарям інших ханів, що було здійснено без спротиву. В обмін на землі володарі ставали головами місцевих представництв центрального уряду й отримували за це державну платню. Хоча землі ханів формально перейшли до держави, самі хани скасовані не були. Їхні володарі зберігали за собою права збирати податки та формувати війська на довірених їм землях, і, таким чином, залишалися напівавтономними. Через таку половинчату політику центру в регіонах наростало невдоволення. З метою остаточно перейти до унітарної форми державного устрою, 29 серпня 1871 року Імператорський уряд проголосив ліквідацію ханів і заснував замість них префектури по всій Японії. Колишніх володарів ханів переселили з регіонів до Токіо, а на їх місце призначили залежних від центру префектурних голів.
До 1888 року кількість префектур була скорочена з 306 до 47.
Урядова реформа
Одночасно з адміністративною реформою, йшли перетворення в структурі уряду. За основу нової виконавчої вертикалі була взята структура японського уряду VIII століття. З 15 серпня 1869 року уряд поділявся на три палати: головну, ліву і праву. Головна палата виконувала функції кабінету міністрів. До її складу входили великий державний міністр, лівий і правий міністри, та радники. Ліва палата була законодавчою інституцією і дорадчим органом при головній палаті. До складу правої палати входили вісім міністерств, які керувалися міністрами та їхніми заступниками. Більшість посад в уряді займали вихідці з колишніх ханів Сацума (Сайґо Такаморі, Окубо Тосіміті, Курода Кійотака), Тьосю (Кідо Такайосі, Іто Хіробумі, Іноуе Каору, Ямаґата Арітомо), Тоса (Ітаґакі Тайсуке, Ґото Сьодзіро, Сасакі Такаюкі) і Хідзен (Окума Сіґенобу, Окі Такато, Соедзіма Танеомі, Ето Сімпей), які утворили в ньому так звані ханські фракції. Головні посади обіймали столичні аристократи, такі як Сандзьо Санетомі й Івакура Томомі.
Сайґо ТакаморіОкубо ТосімітіКурода КійотакаКідо ТакайосіІто ХіробуміІноуе КаоруЯмаґата АрітомоІтаґакі ТайсукеҐото СьодзіроСасакі ТакаюкіОкума СіґенобуОкі ТакатоСоедзіма ТанеоміСандзьо СанетоміІвакура Томомі
Військова реформа
Одним із головних завдань Імператорського уряду було створення новітньої боєздатної армії. Після ліквідації ханів, їхні війська, що складалися із самураїв, були перепорядковані Міністерству війни. 10 січня 1873 року, за ініціативи Омури Масудзіро та Ямаґати Арітомо, уряд запровадив в країні загальну військову повинність. Відтепер усі чоловіки, які досягли 20-річного віку, були зобов'язані проходити службу в армії незалежно від свого соціального походження. Від служби звільнялися голови сімей та їхні спадкоємці, урядовці, студенти, а також особи, які сплатили відкуп у 270 єн. Новітня армія стала формуватися з переважно селян.
Одночасно з військовою реформою було створено окремі від армії підрозділи поліції. У 1872 році вони підпорядковувалися Міністерству юстиції, а з наступного року — Міністерству внутрішніх справ. Столична поліція була організована в окреме Управління токійської поліції.
Соціальні реформи
Для побудови національної японської держави Імператорський уряд проводив також активну соціальну політику. 25 червня 1869 року він утворив два привілейовані стани — титуловану (кадзоку) і нетитуловану (сідзоку) шляхту. До першої входили найзаможніші столичні аристократи та володарі ліквідованих ханів, а до другої — середнє і дрібне самурайство. Завдяки утворенню цих двох станів уряд намагався подолати споконвічне протистояння самураїв та аристократів, а також ліквідувати соціальну диференціацію та середньовічні стосунки пана-слуги в самурайському середовищі. Поряд із цим Імператорська влада проголосила рівність селян, ремісників і купців, незалежно від роду занять і посад. Вони стали називатися «простолюдом» (хеймін). У 1871 році уряд прирівняв до нього паріїв, які зазнавали дискримінації впродовж періоду Едо. Простолюд зобов'язали мати прізвища, що раніше носилися виключно самураями, а титулованій і нетитулованій шляхті дозволили міжстанові шлюби. Традиційні обмеження на подорожі та зміну професії були скасовані. 4 квітня 1871 року влада прийняла закон про реєстрацію населення, яке наступного року було занесено в посімейні реєстраційні книги відповідно до трьох станових категорій — титулованої і нетитулованої шляхти, та простолюдуЗа переписом населення, що був проведений 1873 року, населення Японії нараховувало 33.300.672 осіб. З них до титулованої шляхти належало 2829 осіб, а до нетитулованої — 1.548.568. Кількість простолюду становила 93,4 % від усього населення країни — 31.106.514 осіб. Решта 343.881 осіб належали до найнижчого самурайства, а 298.880 осіб — до сінтоїстського і буддистського духовенства. Останні залишалися поза трьостановою системою..
Японська шляхта знаходилася повністю на державному утриманні. Вона отримувала щорічну пенсію, яка становила 30 % усього бюджету країни. З метою послабити державний тягар, у 1873 році уряд видав Закон про повернення пенсій Імператору, який зобов'язував шляхту відмовитися від пенсій в обмін на виплату одноразових премій. Втім проблема вирішена не була, а державний борг з виплати пенсій постійно зростав, тому в 1876 році влада остаточно скасувала практику їх видачі. У зв'язку з цим правова різниця між нетитулованою шляхтою, якій того ж року заборонили носити мечі, і простолюдом зникла. Аби забезпечити своє існування частина шляхти стала державними службовцями: урядовими клерками, поліцейськими і вчителями. Чимало осіб стали займатися сільським господарством. Проте більша частина подалася в комерцію і швидко збанкрутувала через відсутність купецьких навичок. Для порятунку нетитулованої шляхти уряд виділяв субсидії і заохочував її освоювати напівдикий Хоккайдо. Проте ці заходи були недостатніми, що стало причиною майбутніх заворушень.
Земельно-податкова реформа
Найголовнішим завданням уряду в побудові новітньої Японії було створення надійної фінансової системи. Основним джерелом державної скарбниці був земельний податок у вигляді натуральної данини, яку століттями сплачували японські селяни своїм господарям. Після того як були ліквідовані хани, уряд взяв на себе їхні боргові зобов'язання, тому поповнювати бюджет грішми було надзвичайно складно. Через це влада взялася провести земельну і податкову реформи, з метою стабілізувати японські фінанси.