Bothynodéres — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
Зовнішній вигляд Жуки середніх розмірів: 7.5–17.5 мм завдовжки. Основні ознаки Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 20, 189—191: головотрубка облямована чіткими бічними кілями посередині, із серединним кілем, роздвоєним на рівні основ вусиків, помітно звужена до вершини, без вдавлення перед очима надкрила трохи ширші за передньоспинку, із скошеними плечима, загостреними вершинами, що розходяться, та з косими перев'язями і смугами передньогруди із горбочком перед тазіками; 1-й членик джгутика вусиків коротший за 2-й; передньоспинка поперечна, трохи довша за головотрубку, з кутовидно витягнутою серединою та невеликими лопатями за очима лапки знизу вкриті підошвами Фотографії жуків цього роду дивись на.
Спосіб життя У цьому роді описано два види: Bothynoderes affinis та Bothynoderes declivis, обидва вони мешкають в Україні. Життєвий цикл обох видів пов'язаний із рослинами з родини лободових – кураєм (Salsola), кохією (Kochia), лободою (Chenopodium), лутигою (Atriplex). Подібно до інших Cleonini, самка відкладає яйце на кореневу шийку або головний корінь. Личинка, що вийшла з яйця, вгризається у рослинні тканини. На корені у місці розвитку личинки утворюється гал веретеноподібної або неправильної форми Воловник С.В. 2010. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи. Зоол. журнал, 2010, т. 89, вып. 7, с. 828-833. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_2010_lixinae_zoolj.pdf .
Bothynoderes affinis обирає для життя прибережні засолені степові біотопи, ділянки із рудеральною рослинністю, лісосмуги. Імаго гризуть листя, черешки, молоді пагони. В одній рослині-господарі розвивається лише один жук.
Bothynoderes declivis мешкає на піщаних ґрунтах. В спекотні дні жуки неактивні і сидять попід кущиками рослин. Личинка розвивається в головному корені кормових рослин. В одному корені розвивається звичайно одна личинка, інколи – дві або три. Місцями зараженість рослин личинками сягає ~76%. Жуки виходять із лялечок у третій декаді серпня, вигризаючи в стінках галів округлі отвори. Зимують імаго поза кормовими рослинами Воловник С.В. . О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). 1. Триба Cleonini // Энтомол. обозр. 1989, т. 68, вып. 1, с. 86-92. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_cleonini_1989.pdf .
Географічне поширенняMeregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 439. - In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
Bothynoderes affinis поширений майже по всій Європі, включаючи Велику Британію та Скандинавію, він є в Україні, Туреччині, Ірані, Середній Азії, Західному Сибіру, Західному Китаї. Ареал Bothynoderes declivis простягається суцільною смугою від Австрії та Німеччини до Японії і Південної Кореї, включаючи Закавказзя, Середню Азію, Монголію та Китай. В Україні вид знаходили від Криму на півдні до Полтавщини та Черкащини на півночі.
Класифікація Описано два види цього роду : Bothynoderes affinis (Schrank, 1781) та Bothynoderes declivis (Olivier, 1807).
Практичне значення При високій чисельності Bothynoderes affinis може завдавати помітних збитків плантаціям буряків: викликати загибель молодих рослин, пригнічувати їх розвиток, знижувати врожайність та цукристість. В Україні випадків масового розмноження цього довгоносика не зафіксовано.
Примітки