Держава Ширваншахів, або Ширванська держава (, , ) — середньовічна феодальна держава у Східному Закавказзі, на території сучасного Азербайджану. Утворилася у 2-й пол. IX століття після занепаду Арабського халіфату часів династії Аббасидів. Вела тривалі війни за панування на Кавказі. У середині XVI століття підкорено Сефевідською Персією.
Історія
Заснування У VII ст. ці землі, що входили до складу Кавказької Албанії, були підкорені Арабським халіфатом у 640-х років. Проте до кінця сторіччя за ці землі точилася боротьба між арабами та хозарами. Тут швидко розповсюджується іслам, який відносно легко був сприйнятим місцевим населенням. Землі майбутньої держави входили до складу третього емірату халіфату.
Засновником держави, який оголосив себе незалежним, був арабський намісник (валі) Шарвана (Ширвана) Хайсам ібн Халід, який скористався заворушеннями в халіфаті після вбивства халіфа Мутаваккіла. Його дід Язід ібн Маз'яд аш-Шейбані з арабського племені Рабі'а був намісником халіфа у Вірменії та Алупанії. Згодом опанував тут статками в Аррані. Батько засновника самостійної держави — Халід ібн Язід — успадкував намісництво Вірменії та Алупанії. Його брат Мухаммед ібн Язід почав вдалу війну проти «санарійців», у 859 році став засновником міста Гянджі. Хайсам ібн Халід правив нетривалий час, ймовірно загинув під час боротьби з державою Сарір.
Син першого незалежного володаря Ширвана — Мухаммед ібн Хайсам — першим прийняв титул ширваншаха. При сина останнього Хайсамі II Ширван значно посилюється. У 912 році його син Хайсам II уклав союз з Мухаммедом I, дербентським еміром, задля війни проти Хозарського каганату. Проте у 913 році їх війська зазнали нищівної поразки від хозарської армії, потрапивши у полон. З 914 року починають напади племені русів на каспійське узбережжя держави. Це суттєво послаблює Ширван. Цим скористалися родич ширванша Алі ібн Хайсама — володар невеличкої Держави Лайзаншахів — Мухаммад, який у 917 році повалив Алі I, приєднавши Ширван до своїх земель. Зміцнив владу син останнього Абу Тахір Язід. Ця подія значно посилила Державу Ширваншахів.
Боротьба із сусідами У 918 Абу Тахір заснував у Ширвані місто Язідія (Шамахи), яке незабаром стає столицею об'єднаної Держави Ширваншахів. Був змушений протидіяти спробам Аббасидів знову підкорити ці землі. Зрештою у 928 році був визнаний халіфом незалежним володарем. З цього моменту політика ширваншахів була спрямована на те, щоб округлити свою територію, включивши в неї прибережний пояс родючих земель, підкоривши землі на північ, а також Дербент.
За правління ширваншаха Ахмада ібн Мухаммада починаються війни з державою Саларидів та Дербентським еміратом. Ширван опинився у складному становищі. У 944 році зазнає нападу русів на каспійське узбережжя, було захоплено Баку. Того ж року визнає над собою зверхність Марзбана ібн-Мухаммеда Саларида. У 957 Ширван відновив незалежність, проте вже у 968 зазнав нової поразки від Саларидів, погодившись сплачувати данину. У 965—968 роках надано було притулок хазарським торговцям та ремісникам, що втекли з Хазарії після її розгрому київським князем Святославом.
У 981 за наступного ширваншаха Мухаммада IV держава скинула залежність. Його війська переходять у наступ — на нетривалий час вдається захопити Дербент, але влада у містах Кабала, Шабран, Бердаа була більш сталою. В цей час майже вся територія Північного Азербайджану опинилося під його політичним впливом. Ширван впритул підступив до правобережжя річки Самур. Посилюється вплив ширваншаха у Табасарані та лезгинських аулах південніше Самура.
Проте вже Язід II, що володарював у 991—1027 роках, вимушений був протидіяти Шекінській державі та Фазлу I з династії Шеддадидів, а також придушувати численні повстання в середині своєї держави. В результаті було втрачено важливе місто Бердаа, а також посилилися місцеві володарі, родичі ширваншаха. Разом з тим у 999—1025 роках не припинялися спроби захопити Дербент. У 1027 році відбулася зміни династії Маз'ядидів на Кесранидів. Проте внутрішній розгардіяш не припинився. Ширваншахам доводилося постійно придушувати різні повстання.
У 1030 каспійські області зазнали нападу русів, а місто Баку сплюндровано. У 1031 році вдалося взяти реванш у русів. У 1032 році Ширван зазнав поразки від об'єднаних військ Саріру та аланських князів, а Язідію (Шамахи) пограбовано. Проте наступні володарі зуміли відновити потугу Ширвану. Цьому сприяло послаблення Саріру та Дербенту. Останній час від часу підпадав під вплив Ширвану. В цей час відбувається розбудова Ширвану.
Піднесення З 1053 починається підсилення ширваншахів. За ширваншаха Фарібурза I з 1063 відбувається спроба розширити володіння на північ за рахунок Лакза. Ширваншах був неабияким і талановитим державним діячем та дипломатом, за 33 роки свого правління він доклав чимало зусиль на шляху завоювання сусідніх територій та зміцнення своєї держави. За цього володаря ширваншахи стали використати політику ісламізації задля зміцнення власної могуті на Кавказі. Проте спочатку поступалися володарю Аррана. З 1066 року він вимушений був протидіяти вторгненню армії Сельджуків. Проте ширваншах швидко визнав владу останніх, зобов'язавшись сплачувати щорічну данину (мал) у 30 тис. динарів (час від часу збільшувалася до 40 або 70 тис.). Водночас намагався використовувати їх підтримку задля розширення свого впливу — у 1080-х роках підкорено Арран, Муган та Гянджа, а також частина Лакза та Грузії.
У XII ст. політичне становище Ширвана за часи Мінучіхра II посилюється. Чималу роль у цьому зіграла та обставина, що з початку XII ст. держава Сельджуків втрачає свою політичну могутність, що призвело до послаблення залежності підкорених народів від сельджуцьких султанів, зміцненню незалежності місцевих володарів. Водночас розпочалася боротьба з Грузією, війська якої у 1117 році перемогли ширванську армію. Після поразки сельджуків у 1121 році від об'єднаних військ грузин та кипчаків у битві при Дідгорі, ширваншахи розривають залежність від Сельджуків, проте визнають зверхність Грузії.
Видатну роль в новому піднесені держави Ширваншахів відіграв володар Манучехр III Великий. Після тривалої війни з Давидом IV та Деметре I встановлюються дружні та рівноправні відносини з Грузинським царством. Водночас зводяться численні фортеці, чим зміцнюється захист від зовнішніх ворогів та позиції самого ширваншаха в середині країни. Цю політику продовжив наступний ширваншах Ахсітан I, який оженився на доньці грузинського царя Георгія III, допомігши останньому у 1177 році придушити велике повстання феодалів. Було також утворено коаліцію з Візантією та Грузією, їх об'єднані сили у 1174 році завдали рішучої поразки русам, що тривалий час грабували кавказькі землі. Зміцнюються міста Баку, Мардакян. У 1192 році після страшного землетрусу, в результату чого було знищено столицю Шамахи та загинула родина шахіншаха, за наказом Ахсітана I столицю держави було перенесено до Баку. Зміцнюється позиція Ширвана після встановленню союзу з державою Ельдегезидів (зі столицею у Тебризі). Після смерті Ахсітана I короткий час, близько 8 років, правили його брати — Шаханшах, Фарібурз II, Фаррухзад. У період правління Гершаспа I до 20-х років XIII ст. розвиваються міське життя, ремесла, торгівля, будівництво.
Розгром монголами У 1222 Ширванська держава зазнала нападу військ монголів на чолі із субедеєм та Джебе — значна частина міст була сплюндрована. За правління Фарібурза III Ширван тривалий час чинив спротив монголам, які намагалися остаточно поневолити усі кавказькі землі. У 1225 році навіть захопив Дербентський емірат. При цьому доводилося боротися проти Грузинського царства та хорезмшаха Джелал-ед-Діна Макбурни. Втім зрештою у 1232 році ширваншах зазнав поразки. Ширванська держава довгий час (з 1239 року) перебувало у напівнезалежному положенні від держави Ільханів на чолі із династією Хулагуідів. З 1250-х років маже сторіччя країна була ареною боротьби між Золотою ордою та Ільханами. При Хулагуїдах ширваншахи, що правили в своїх володіннях на правах васалів, продовжували карбування монет від свого імені, проте без пишних титулів, ставлячи на перше місце ім'я монгольського кагана. Ширваншахи повинні були брати участь разом зі своїми загонами в походах ільханських володарів та виконувати всі зобов'язання щодо свого сюзерена. разом з тим ширваншахи скидалися та ставилися за велінням монголів. У 1256 році беруть участь у поході проти ісмаїлітської фортеці Аламут в північному Ірані. Баку перетворюється на зимову ставку Ільханів. Після послаблення останніх у 2-й пол. 1330-х років ширваншахи на нетривалий час визнали зверхність Грузинського царства, а потім вимушені були вести війну з монгольською династією Чобанидів. З боротьбі з останніми намагалися спиратися на ханів Золотої Орди. Але у 1350-х роках ширваншах Кабус ібн Кейкубад визнав владу монголів Джалаїридів з Іраку. У 1366—1369 відбулася спроба відновити самостійність, проте невдало.
Відновлення Кінець XIV ст. став періодом початку нового розквіту для держави Ширваншахів, коли воно брало активну участь у політичних подіях регіону. Основною причиною такої активності була спроба захистити себе від нападів з боку сусідніх держав і зберегти політичну незалежність у складній політичній ситуації того часу. У цей період правителем держави Ширваншахів був Шейх-Ібрагім I, засновник династії Дербенді. Під час його правління основою зовнішньої політики держави був захист політичної незалежності від азійської держави Тамерлана. Щоб уникнути руйнівної навали з боку Тамерлана (Аміра Тимура) в період його першого походу у 1386 році, коли він був у Карабасі, Шейх-Ібрагім I в Шамахи провів хутбу (п'ятничну проповідь) на честь Тимура, відкарбував на його честь монети і висловив свою покірність. Тамерлан прийняв Шейх-Ібрагіма I визнав його володарем Ширвана, а згодом передав землі колишнього Дербентського емірату. Водночас була досягнута інша мета — суттєво послаблено військова та економічна сила Грузії. З 1404 року ширваншах як васал став підкорятися тимуриду мірзі Омару. Після смерті Тамерлана у 1405 році ширваншах вирішив відновити незалежність Ширвана. У 1410 році визнав зверхність держави Кара-Коюнлу. Шейх-Ібрагім I залишив за собою право керування Ширванською областю від кордонів Шекі до Дербента.
Незважаючи на те, що держава Ширваншахів в політичному відношенні залежала від Кара-Коюнлу, вона змогла зберегти внутрішню незалежність і продовжити політичні відносини з сусідніми країнами. У цей період держави Ширваншахів і Тимуридів підтримували дружні відносини. Ці відносини ґрунтувалися на взаємних політичних інтересах в регіоні і віддзеркалювали державні інтереси сторін. У 1411 році Шейх-Ібрагім I, для розвитку добросусідських відносин з Тимурідами, спрямував своїх послів з дорогими подарунками до правителя держави Тимуридів Шахруха.
Після смерті Шейха Ібрагіма I, його наступник Халілулла I так само, як і його батько зберіг і продовжив дружні відносини з державою Тимурідів. У період походу Шахруха на Азербайджан у 1420 Халілулла I відвідав його в Карабасі і висловив йому свою відданість. Для ще більшого зміцнення політичних зв'язків з правителем Ширвана Шахрух видав заміж за Халілуллаха I онуку Тамерлана. Для захисту своєї державної незалежності ширваншах практикував різнобічну зовнішню політику. Одним з напрямків даної політики було налагодження відносин з Османською імперією. Між Халілуллою I та османським султаном Мехмедом II встановилося дружнє листування, в якому ширваншах інформував султана стосовно політичних подій на Кавказі та в Ірані. Наступні ширваншахи продовжували цю політику. У 1460 році війська ширваншахів завдали рішучої поразки армії Шейха Джунейда з династії Сефевідів, в якій останній загинув. Це призвело до тривалого протистояння між Ширваншахами та Сефевідами.
Занепад