Каліфорнійська золота лихоманка — неорганізоване масове видобування золота в Каліфорнії у 1848–1855 роках. Почалася в січні 1848 року, коли було виявлено золото на березі Америкен-Рівер на лісопильні Джона Саттера. Щойно новина про відкриття розповсюдилася, до Каліфорнії з інших регіонів США і з-за кордону вирушили тисячі старателів. Золота лихоманка також привернула десятки тисяч добровольців з країн Латинської Америки, Європи, Австралії і Азії.Перші золотошукачі, які відправлялись до Каліфорнії на вітрильних суднах і в товарних вагонах зі всього континенту, часто стикалися зі значними труднощами в дорозі. Перші роки видобуток золота відбувався ручною працею, старателі мешкали в тимчасових поселеннях у скруті. Але до 1850-х років відбулася механізація праці, місто Сан-Франциско завдяки напливу жителів стало великим економічним центром, а також виникли нові міста, прокладалися дороги й залізниці, будувалися церкви, школи. Були створені система законів і уряд Каліфорнії, які привели до прийняття надання їй статусу штату 1850 році. Сільське господарство також швидко зростало по всьому штату — спершу для підтримання видобутку золота, а потім для забезпечення осілих у Каліфорнії жителів. Проте, золота лихоманка мала і негативні ефекти: американські індіанці часто знищувалися та виганялися зі своїх традиційних земель, а золотопромисловість завдала значної шкоди екології штату. На місцях видобутку золота процвітала злочинність, а несправедливі винагороди старателям призвели до того, що більшість із них так і не отримали суттєвого збагачення.

Передумови Наявність у Каліфорнії покладів золота припускав ще в 1829 році Александер Гумбольд. Він спирався на порівняння геологічних особливостей Каліфорнії та Уралу, де раніше знайшли золоті розсипи.

До лютого 1848 року Каліфорнія належала Мексиці, а відійшла Сполученим Штатам за договором Гвадалупе-Ідальго, який фактично завершив американо-мексиканську війну (1846—1848). Сполучені Штати перебували під експансіоністськими настроями, багато американців вірили, що розширення Сполучених Штатів на захід та придбання нових земель на північноамериканському континенті були неминучими та виправданими.

Перебіг подій

Перші знахідки Перша значна знахідка золота в Каліфорнії відбулася тільки 24 січня 1848 на землях сільськогосподарської колонії Нова Гельвеція (тобто Нова Швейцарія). Її заснував підприємець швейцарського походження Джон Саттер (Йоганн Зуттер), взявши за основу викуплений у російсько-американської компанії Форт-Росс (буквально «Російський форт»), офіційно покинутий в 1839 році. Перші золоті самородки виявив столяр Джеймс Маршалл у селищі Колома (приблизно 140 км на північний схід від Сан-Франциско), коли розчищав русло струмка поблизу лісопилки Джона Саттера. Він домовився з Саттером добувати золото далі разом, але чутки про золоті поклади привернули увагу навколишніх жителів і дійшли до Сан-Франциско (тоді місто називалося Єрба-Буена).

Колоністи (здебільшого мормони) кинулись на пошуки золота в долині річки Американ-Рівер. Перша публікація щодо знайдених самородків з'явилася в газеті «Каліфорнія» 15 березня 1848, а вже наприкінці травня Сан-Франциско нагадувало місто-привид: за словами самовидця, «у ньому не залишилось майже жодного чоловіка». На рейді в гавані Сан-Франциско стояли близько 200 покинутих суден, команди яких дезертирували й перетворились на шукачів золота. Станом на серпень 1848 в місці безпосередніх розробок оселилися вже 4 тис. новоприбулих.Чутки про «каліфорнійський рай» поширилися світом за лічені місяці. Кричущі плакати й оголошення закликали вирушати до Каліфорнії, щоб отримати легке збагачення. Більшість плакатів була підписана ініціалами D.L., але численні старателі, що зазнали лиха в пошуках золота, розшифровували їх як «Damn Liar», тобто «клятий брехун». Перші старателі прибували з Орегону (США) та Мексики, але невдовзі туди ж дісталися шукачі золота з усієї Америки, Європи, Австралії й навіть Китаю (китайських робітників було так багато, що в Сан-Франциско виник окремий китайський квартал).

Офіційний початок «золотої лихоманки» 5 грудня 1848 року президент США Джеймс Полк у своєму щорічному посланні до Конгресу офіційно оголосив про факт відкриття золота в Каліфорнії, чим іще більше роз'ятрив «золоту лихоманку». Аби досягнути Каліфорнії водним шляхом, кораблі, що йшли з Атлантики, були вимушені обходити Південну Америку. Цей маршрут був досить тривалим (6 місяців) і дорогим. Значно скоротити його дозволяв перехід через доволі вузький панамський перешийок, водночас уможливлюючи рух уплав річкою Чагрес. Шлях через необжиту Панаму приховував у собі великі ризики й небезпеки, але наплив золотошукачів постійно збільшувався, що спонукало американських підприємців спорудити панамську залізницю. Проте головний потік старателів рухався територією США зі сходу на захід легендарними кінними фургонами, добре відомими за класичними вестернами. Це був знаменитий похід «людей сорок дев'ятого», що створив національну героїчну одіссею та, як стверджував Ф. Тернер, вписав цей міф у «самий характер мислення американського народу».

На початкових етапах старателі користувалися примітивними ручними інструментами. Але за декілька років стало зрозуміло, що головні поклади золота містяться в товщі ґрунту й гірських порід. Геологи та гірничі інженери, котрі працювали в Каліфорнії з початку 1850-х, намагалися дістатися до корінних родовищ, у яких зосереджувалися найбільші рудні скарби. Уже в 1850 поблизу гори Голд-Гілл була виявлена перша золотоносна жила, що поклала початок новим містам гірників Грасс-Веллі та Невада-Сіті. Товщина жили доходила до 10 м, причому на глибині 50-60 м траплялось самородне золото. Розробку руд вели шахтним способом. Протягом наступного десятиріччя була виявлена грандіозна золоторудна зона (родовища Офір, Ельдорадо, Аргонавт, Еврика та ін.), яку назвали «Материнською жилою» (Мазер Лод або Veta Madre). Рудна зона простяглася в меридіанному напрямку на довжину близько 190 км і мала ширину близько 1,5 км. Тут було споруджено 40 потужних рудників, які розробляли поклади протягом сторіччя (середній вміст розсіяного золота в тонні кварцу дорівнював 10,5 г). За цей час було видобуто близько 3,5 тис. т золота (в середньому по 35 т на рік), а максимальна глибина видобутку сягнула 1350 м. Показово, що під час золотої лихоманки (1848—1853) середній річний видобуток розсипного золота перебільшував 80 т (найбільший показник був у 1852 році — 124,6 т). Варто зауважити, що світовий видобуток тих років не перевищував 200 т, тобто більше половини золота світу давала Каліфорнія. На жаль, розсипні родовища протягом десяти років були майже повністю вичерпані.

Менше з тим, потреба в забезпеченні тисяч людей продовольством, одягом, знаряддями праці, банківськими послугами (обмін видобутого золота на гроші) призвела до широкої економічної розбудови краю. Поблизу розробок золота стрімко зростали торговельні, фінансові, сільськогосподарські, будівельні компанії. Завдяки цьому значна частина прибулих у Каліфорнію старателів залишилася жити тут назавжди, чому сприяв благодатний клімат і пишна природа цих земель.

Уже в 1849 у Сан-Франциско відкрилося фінансове агентство Паризької контори Ротшильдів, а також Гірничий банк, які взяли під контроль скупку золота й зберігання зароблених грошей. Покупці золота часто сплачували старателям набагато менше офіційної ціни долара (від його золотого еквівалента), що забезпечувало фінансистам надприбутки, втім, ризики зберігання та транспортування золота теж були дуже високими. Поряд із доларами роль грошей у Каліфорнії виконував і золотий пісок.

Пік і згасання видобутку

Апогей видобутку золота в Каліфорнії припав на 1852 рік, після чого «лихоманка» швидко згасла. Головною причиною було вичерпання поверхневих покладів, унаслідок чого видобуток став надто затратним. Усе більше старателів ставали найманими працівниками, замість займатися самостійним золотошуканням.

Використовуючи місцеві незвично високі ціни на товари, ініціативні торговці й підприємці створили вельми успішні компанії, які принесли своїм власникам набагато більше грошей, ніж багатьом дала гірнича діяльність. Серед характерних прикладів — утворення фірми «Levi Strauss», що почала виробляти перші джинси як робочий одяг для каліфорнійських гірників. Поштовх, наданий економічному розвою Каліфорнії розробками золота, виявився незворотнім.

Відсутність чіткого гірничого законодавства й обмежені можливості влади в наведенні законного порядку призводили до численних самозахоплень багатих ділянок та збройних суперечок між старателями. До правових проблем додавались гострі міжнаціональні конфлікти (індіанці, мексиканці, китайці не мали прав на оренду ділянок і могли бути лише найманими робітниками).

Одночасно з розвитком копалень збільшувалася кількість охочих добути золото не з-під землі, а з кишень старателів. Численним бандам грабіжників старателі протиставили чітке самоврядування та взаємодопомогу. Повсюдно організовувались «вартові комітети», які були постійно готові до збройних дій без жодних юридичних зволікань (з-поміж іншого застосовувався і «суд Лінча»). «Джентльменський набір» золотошукача серед необхідних знарядь праці завжди включав вогнепальну й холодну зброю.

Багато хто з тих, хто не досягли успіху в гірничій справі, зайнялися отриманням «зеленого золота» — вирощування фруктів, овочів та зерна, щоб прогодувати мешканців шахтарських громад. Клімат Каліфорнії сприяв успішному сільському господарству. Європейські підприємці також побачили можливість задовольнити попит на вино. Вони посадили перші сади та виноградники, і незабаром не лише постачали вино на місцевому рівні, а й експортували його в інші країни; каліфорнійські сорти вин залишаються одними з найпопулярніших та найцінніших донині.

Сан-Франциско було обрано місцем для західного кінця першої трансатлантичної залізниці, яка з'єднала східне узбережжя з Каліфорнією через Омаху та зробила революцію в транспорті та торгівлі США. Нові дороги, мости, пороми, пароплави, що допомагали старателям дістатися до Каліфорнії, припинили її ізоляцію.

Технології видобутку

Основні золоті розробки були зосереджені в передгір'ях Кордильєр, уздовж річкових долин. Руслові четвертинні розсипи залягали на дні глибоких каньйонів і долин, утворених у гранітних масивах західного схилу хребта Сьєрра-Невада. Щоб отримати золото, використовували технологію промивання в лотках (шліховий метод), перекопуючи при цьому уламкові матеріали на берегах річок і струмків. Крім звичайних лотків, використовували ручні коливальні верстати, що складалися з решета, під яким розміщувався похилий жолоб із поперечними заглибинами. Російський гірничий інженер П. Дорошин, який оглядав каліфорнійські розробки, зазначав, що старателі згадали навіть золоте руно аргонавтів і розстеляли бичачі шкури на похилих площинах, промиваючи пісок на них.

Пізніше були відкриті розсипи раніших (третинних) відкладень, пов'язаних із давньою річковою мережею. У багатьох випадках вони були розташовані під прикриттям новітніх вулканічних порід, що потребувало спорудження неглибоких виробок стовбурового типу або кар'єрів. Важливим кроком у розвитку технології гірничих робіт було застосування гідромоніторів, які почали впроваджувати з 1853 р. Розсипні відклади розмивали потужним струменем води, яка транспортувала їх у спеціальні шлюзи. Це були викладені каменем канали завдовжки 100—300 м, дно яких облаштовували поперечними лежнями або ребристими плитами для затримання частинок золота. Об'єм води 100 м3 забезпечував розмив від 3 до 24 м³ породи (залежно від її міцності). Підземна й гідротехнічна розробка золотоносних покладів потребували кооперації старателів, а також сприяли успіхам великих гірничих компаній, що почали витісняти індивідуальних шукачів золота (багато з яких згодом стали професійними гірниками).

Наслідки