Жульє́н Дювів'є́ (; 8 жовтня 1896, Лілль, Франція — † 30 жовтня 1967, Париж, Франція) — французький режисер німого, пізніше — звукового кіно. Володар головного призу Венеціанського кінофестивалю (двічі: у 1935 та 1937 роках) та головної премії японського кінофестивалю Kinema Junpo (тричі: 1935, 1939 та 1940 роки).http://www.imdb.com/name/nm0245213/awards Лист нагород і номінацій на IMDb Сформував образ і приніс всесвітню славу Жану Габену.http://www.villagevoice.com/2009-04-29/film/julien-duvivier-at-the-moma/ Скотт Фондас, «Салют автору „Старой волны“» // «The Village Voice» (29 квітня 2009 року). Його «Пепе ле Моко» (, 1936 рік) визнано одним з перших фільмів у стилі нуар.http://canadiancinephile.com/2009/04/26/pepe-le-moko/ Джордан Річардсон, «Пепе ле Моко» // WordPress.com (26 квітня 2009 року).
Життєпис Навчався у Лілльському університеті, курсу не закінчив. Переїхав до Парижу. Дебютував як актор в театрі «Одеон» під керівництвом Андре Антуана (1916 рік). З 1918 року працював у кіно, співпрацював з Л. Фейядом, М. Л'Ерб'є. Як режисер свій перший фільм «Гасельдама, або Ціна крові» знімає у 1919-му. У роки німого кіно зняв більше двадцяти, головним чином комерційних, фільмів, з яких успіх мав лише «Вірую, або Трагедія Лурда». Останній для режисера в епоху німого кіно фільм «Дамське щастя» (, 1930 рік) був добре зустрінутий критикою.
Популярність і слава прийшли до Жульєна Дювів'є лише разом зі звуком, у 1930-і роки, що висунуло його в один ряд з такими метрами французького «поетичного реалізму», як Жан Ренуар, Марсель Карне та Жак Фейдер. Перша звукова стрічка Дювів'є — «Давид Гольдер», — вийшла у 1930 році. Він не лише продовжує знімати якісне кіно, але й озвучує деякі свої роботи з періоду німого кінематографу.
У 1934 році режисер уперше запрошує у свій фільм «Марія Шапделен» () Жана Габена — колишнього артиста вар'єте, що вже мав невеликий досвід роботи в кіно. Це поклало початок довгій творчій співпраці. Якщо ролі у фільмах «Рота» (, 1935) та «Голгофа» (, 1935) закріпили популярність Дювів'є і Габена у Франції, то стрічки «Славна компанія» (, 1936 рік) та «Пепе ле Моко́» (, 1936) приносять їм всесвітню популярність. Ці фільми були зняті режисером в художній манері поетичного реалізму, затребуваного у Франції в середині 1930-х років. Істориками і кінокритиками підкреслюється алюзія «Славної компанії» на суспільно-політичні реалії у Франції в час парламентських виборів 1936 року. Дювів'є, що зовсім не дотримується лівих поглядів, зобразив у фільмі не лише перемогу Народного фронту, але й швидкий розпад, який дійсно трапився з цим союзом наприкінці 1930-х років.Сюзана Хейворд, «Історія Французького кіно» ISBN 0-415-30783 — X У 1937 році режисер знімає романтичну драму «Бальний записник» () — спогади такої собі пані Лідії Макміллан Мерл Оберон про свої романтичні захоплення за минулі сорок років.
У 1938 році Жульєна Дювів'є було запрошено працювати до США на студію MGM, де він випускає фільм-біографію Йоганна Штрауса «Великий вальс». Наступного року повертається до Франції та знімає декілька фільмів: «Під кінець дня» — історію про літніх театральних акторів, «Віз-примара» (іноді — «Примарний візок», , 1939 рік) — фільм жахів за новелою «Візник» Сельми Лагерлеф. 1940 року Дювів'є готує до випуску фільм «Батько та син» () — сімейну драму в історичних декораціях війни 1871 року. В умовах режиму Віші тема франко-пруського протистояння не могла бути допущеною цензурою на екран, і фільм було заборонено. Дювів'є поїхав до Сполучених Штатів. Прем'єра стрічки відбулася у США в 1943 році під назвою «Серце нації» (), у Франції — лише у 1945 році.
У свій «американський» період Жульєн Дювів'є знімає 5 фільмів, серед яких два рімейки: «Лідія» (, 1941 рік) — на «Бальний записник», та «Самозванець» (, 1944 рік) — на «Пепе ле Моко». Серед оригінальних та найвдаліших робіт — фільм-антологію з 6 історій «Казки Манхеттена» () з Шарлем Буає, Рітою Гейворт, Джинджер Роджерс та ще багатьма популярними акторами Голлівуду того періоду.
По поверненню до Франції Дювів'є відчуває деяку настороженість з боку співвітчизників, що пережили окупацію на батьківщині. Його стрічка 1946 року «Паніка» (), пізніше визнана найпохмурішою й нігілістичною з усіх його робіт, була холодно сприйнята глядачами і критикою. Режисер частіше воліє працювати за кордоном: «Анна Кареніна» () знята у 1948 році у Великій Британії, «Блек Джек» у 1950 році — в Іспанії. Жоден з його наступних фільмів успіху середини 1930-х років не повторив. Серед найкращих стрічок Дювів'є останнього періоду — психологічна драма на матеріалі руху Опору «Марі-Жовтень» (, 1959) та збірка новел «Диявол і десять заповідей» (, 1962).
У 1967 році Жульєн Дювів'є потрапляє в автомобільну аварію, що спровокувала у нього серцевий напад, від якого режисер помер. За свою кар'єру видатний кінематографіст зняв понад 70 фільмів.
Фільмографія (вибіркова) Режисер Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки 1919 Гасельдама Haseldama 1925 Рижик Poil de carotte 1926 Людина з «Іспано» L'Homme a l'Hispano 1930 Давид Гольдер David Golder 1930 Дамське щастя Аu bonheur des dames за романом Еміля Золя 1932 Рижик Poil de carotte 1934 Пакетбот «Тенасіті» Le Paquebot «Tenacity» премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм 1934 Марія Шапделен Marie Chapdelaine 1935 Голгофа Golgotha 1935 Рота La Bandera 1936 Славна компанія La Belle Équipe премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм 1936 Ґолем Le Golem 1937 Пепе ле Моко Pepe le Moko премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм 1937 Бальний записник премія за найкращий зарубіжний фільм на Венеційському МКФ, премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм 1938 Великий вальс The Great Waltz 1939 Під кінець дня La Fin du jour 1942 Казки Манхеттена Tales of Manhattan 1946 Паніка Panique за романом Жоржа Сіменона «Заручини мосьє Іра» 1948 Анна Кареніна Anna Karenina за однойменним романом Льва Толстого 1949 У царстві небесному Au royaume des cieux 1951 Під небом Парижу 1952 Маленький світ Дона Камілло Le petit monde de Don Camillo номінація на премію BAFTA 1952 Іменини Генрієтти La Fête à Henriette 1953 Повернення Дона Камілло Le retour de Don Camillo 1954 Справа Мауріціуса L'affaire Maurizius 1955 Маріана моїй юності Marianne de ma jeunesse 1956 Це час убивць Voici les temps des assassins 1957 Людина в непромокальному плащі L'Homme à l'imperméable за романом Д. Х. Чейза, номінація на Золотого ведмедя Берлінського МКФ 1959 Жінка і блазень за романом П'єра Луїса 1959 Марі-Октябрь Marie-Octobre 1960 Бульвар Boulevard за однойменним романом Робера Сабатьє 1962 Диявол і десять заповідей Le Diable et les Dix Commandements 1962 Спекотний суд La Chambre ardente 1963 Мороз по шкірі Chair de poule 1967 Диявольськи Ваш Diaboliquement vôtre
Визнання + Нагороди і номінації Жульєна Дювів'єПовний перелік нагород на номінацій Жульєна Дювів'є на сайті IMDb Рік Категорія Фільм Результат Венеційський кінофестивальПриз глядацьких симпатійДавид Гольдер Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільмПакетбот «Тенасіті» Марія Шапделен Спеціальна згадка Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільмБальний записник Під кінець дня Приз міжнародного журі кінокритиків за найкращий фільмПаніка Золотий левУ царстві небесному Премія Kinema JunpoНайкращий фільм іноземною мовоюПакетбот «Тенасіті» Бальний записник Пепе ле Моко Нью-Йоркське коло кінокритиківНайкращий режисерВеликий вальс Німецька кінопреміяСрібний кубок за просування демократичних цінностейМаленький світ Дона Камілло Берлінський кінофестивальЗолотий ведмідьЛюдина в непромокальному плащі
Література Leprohon P. Julien Duvivier, 1896—1967. Paris, 1968 Chirat R. Julien Duvivier. Lyon: SERDOC, 1968. Desrichard Y. Julien Duvivier: cinquante ans de noirs destins. Courbevoie: Durante; Paris: BiFi, 2001 Bonnefille E. Julien Duvivier: le mal aimant du cinéma français. Paris: Harmattan, 2002
Примітки
Посилання
Жульєн Дювів'є на сайті Французької сінематеки Фільмографафія Жульєна Дювів'є на сайті Cinémathèque.fr
{Портали|Біографії|Франція|Кінематограф}}