Італинський Андрій Якович (*1743, Лубенський полк — †27 червня 1827, Рим) — український науковець, доктор медицини, академік, дипломат, дійсний таємний радник, археолог і лінґвіст. Випускник Києво-Могилянської академії.
Біографія Народився в родині священника. 1761 року закінчив Києво-Могилянську академію й вступив до Московської сухопутної госпітальної школи. Навчався також у Санкт-Петербурзькій сухопутній госпітальній школі. Здобувши звання лікаря (1767), служив в армії, а потім працював лікарем у сотенному містечку Сорочинці Миргородського полку, де 1772 року його змінив колишній товариш по Києво-Могилянській академії М. Трохимовський. 1771 року виїхав на навчання до Лейденського університету, де 1774 року захистив докторську дисертацію «Dissertatio qua disquiritur an haematemesis sub inde exsola debilitate» («Дисертація, в якій досліджується, чи можуть гематмези [зупинки кровотечі] виникнути несподівано, внаслідок самої тільки слабкості ворітної вени»).
Один з найерудованіших лікарів у Російській імперії XVIII століття. Д. Самойлович писав про Італинського: «У нього величезна ерудиція, докази якої він може навести восьма мовами… його слід вважати першим з наших лікарів».
З 1781 року — повноважний посол імперії в кількох країнах. Одночасно вивчав філософію, археологію, історію, мови. Обраний членом академії наук і почесним членом Римської академії. 1812 року очолив московських дипломатів на переговорах з Туреччиною в Константинополі, які завершилися підписанням мирного договору саме напередодні війни з Наполеоном, у чому була немала заслуга й Андрія Яковича.
У 1817–1827 роках проживав у Римі й Неаполі як посланник Російської імперії. Заповів значні кошти на стипендії здібним студентам Києво-Могилянської академії для вдосконалення знань з математики й фізики за кордоном.
На честь Андрія Італинського названо вулиці в кількох населених пунктах Полтавської області, звідки він походив.
Література Акты и документы.., ОТД. 2, Т. 1, Ч, 2; т. 3. К., 1904, 1906; Бородій М. К, Данило Самійлович Самойлович. К., 1987, Нудьга Г. Перші магістри і доктори… В кн.: Нудьга Г. Не бійся смерті. К., 1991.