Йоганнес Фрідріх «Ганс» фон Зект (; 22 квітня 1866 — 27 грудня 1936) — німецький державний і політичний діяч, воєначальник Прусської армії та Рейхсверу, генерал-полковник армії Веймарської республіки (1926). начальник Генерального штабу Німецької імперії (1919) та Веймарської республіки (1919—1920). За часів Першої світової війни начальник штабу 4-ї, 11-ї армій, групи військ на Сербському та Румунському фронтах. З грудня 1917 і до кінця війни — начальник Генерального штабу турецької армії. Реформатор Імперської армії Німеччини та засновник Збройних сил Німеччини у міжвоєнний час.
Біографія
Початок військової кар'єри Йоганнес Фрідріх Леопольд фон Зект народився 22 квітня 1866 року в старовинній померанській шляхетній сім'ї офіцера, що вела свій родовід з XVIII століття. І хоча родина не мала значних статків і багатих угідь, його рідні належали до відомих сімей Пруссії й мали видатних представників серед родичів і близьких. Батько Йоганнеса присвятив своє життя Прусській армії та завершив кар'єру генералом і військовим губернатором Позена.
Після завершення навчання в гімназії у 1885 році, у віці 18 років, молодий Йоганнес поступив на службу до Імперської армії Німеччини і був зарахований до елітного . У 1893 році зачислений на навчання до Прусської військової академії, по завершенні якої в 1896 році — один з небагатьох кандидатів зарахований до Великого Генерального штабу Німецької імперії. Проходив службу на штабних посадах, де зарекомендував себе з найкращого боку, як грамотний і талановитий офіцер.
З 1913 року майор Ганс фон Зект отримав посаду начальника штабу корпусу, що дислокувався в Берліні.
Перша світова
Напередодні Першої світової війни фон Зекту присвоєно військове звання оберст-лейтенант і призначено начальником штабу 3-го корпусу Евальда фон Лохова. За умовами відмобілізування кайзерівської армії цей корпус входив до складу 1-ї німецької польової армії, котра за планом Шліффена зосереджувалася на правому фланзі імперських військ на Західному фронті.
З першого дня війни фон Зект на цьому фронті, брав участь у прикордонній битві, боях за Монс, першій битві на Марні. 27 січня 1915 року йому присвоєно чергове звання оберст.
У березні 1915 року його переводять на Східний фронт на посаду начальника штабу 11-ї армії генерала Августа фон Макензена. На цій посаді Ганс фон Зект продемонстрував неабиякі здібності та таланти в розробці та проведенні військових операцій.
Весною 1915 року він узяв найактивнішу участь у плануванні та проведенні Горлицького прориву, коли німецькі війська з 2 травня по 27 червня 1915 року вщент розгромили дві російські армії й вирвалися на оперативний простір. Саме за пропозицією фон Зекта, командувач Август фон Макензен увів у битву свої резерви у проломи в російській обороні, хоча за канонами того часу, резерви, як правило, кидали на посилення власних флангів та закріплення на здобутих рубежах. Однак, діючи в такій ризикований спосіб, імперська армія досягла приголомшливого успіху, передові частини 11-ї армії прорвалися так далеко в тил противника, що це призвело до повного колапсу фронту оборони царських військ. Росіяни ще довго не могли оговтатися від цього удару.
За видатні штабні навички та вміння, успішне планування й реалізацію сміливого задуму наступальної операції за клопотанням А.фон Макензена Ганса фон Зекта нагородили найвищою військовою нагородою імперії — орденом Pour le Mérite. А вже у червні 1915 року йому присвоєно чергове звання генерал-майора.
Восени 1915 для ведення військових дій на Сербському фронті генерал Макензен сформував групу армій під своїм ім'ям, до складу якої увійшли 11-та німецька, 3-тя австро-угорська та 1-ша болгарська армії Четверного союзу.
Як і в ситуації на Східному фронті, фон Зект відіграв ключову роль у розробці плану наступальної операції, що проводилася проти сербської армії. З 6 жовтня до 24 листопада 1915 року внаслідок чітко спланованого та організованого австро-німецько-болгарського наступу армія Сербії була вщент знищена, а Королівство окуповане арміями Центральних держав. Після приголомшливого розгрому військ противника на Сербському фронті за молодим генералом закріпилася слава, яка гриміла по всіх фронтах. У німецькій армії навіть з'явилася приказка: «Де Маккензен, там і Зект, а там, де Зект — там перемога».
За свої заслуги Ганс фон Зект був удостоєний дубового листя до Pour le Mérite.
У червні 1916 року його терміново перекидають з балканського напрямку на Східний фронт начальником штабу 7-ї австро-угорської армії генерала Пфланцера-Балтіна, що билася в Галичині. Ця армія Австро-Угорщини повинна була стримати Брусиловський прорив. Однак, у Зекта із самого початку виникли розбіжності з командувачем армією, який ніколи не вважав себе другом німців. Через це 7-ма армія незабаром була розбита військами російської армії. Після важких боїв і відступу австрійсько-німецьким військам нарешті вдалося зупинити російський наступ у передгір'ях Карпат.
У серпні 1916 фон Зекта переводять на іншу високу посаду — начальником штабу армійської групи ерцгерцога Карла. А після того, як у листопаді 1916 року ерцгерцог Карл став австрійським імператором, командувачем групою армій став ерцгерцог Йосип, і фон Зект залишався його начальником штабу протягом 1917 року.
У грудні 1917 року генерал-майора Г.фон Зекта відряджають на заміну оберста Фрідріха фон Шеллендорффа на посаду начальника штабу армії Османської імперії. Однак ані фон Зекту, ані його попереднику фон Шеллендорффу не пощастило переломити погляди вищого військового керівництва Стамбулу на військову стратегію. І хоча радників та керівників на посади командирів і командувачів турки запрошували з Німецької імперії регулярно, це ніяким чином не могло вплинути на загальну внутрішню військову систему хиткої імперії. До думки німецьких стратегів і командирів прислуховувалися, але, якщо це йшло врозріз з їхніми власними планами та стратегією, поради попросту ігнорувалися. Тому й ідеї та пропозиції німецького генерала рідко зустрічали підтримку й порозуміння з боку вищого керівництва збройними силами Османської імперії.
Перші післявоєнні роки
У листопаді 1918 року після поразки Османської імперії та капітуляції її військ, Ганс фон Зект повернувся до Німеччини. Весною 1919 року його відрядили представником німецького Великого Генерального штабу на мирні переговори до Парижа. Він доклав максимум зусиль, намагаючись переконати західних союзників зменшити вплив нищівних та принизливих умов роззброєння німецької армії; він благав їх залишити збройні сили чисельністю 200 тис. чоловік. Проте, усі його аргументи розбивалися о непохитну позицію переможців. У червні 1919 року Німеччина прийняла грабіжні домовленості Версальського договору.
Нетривалий час генерал-лейтенант Йоганнес фон Зект перебував на посаді начальника Генерального штабу Німеччини, але, у зв'язку з реформуванням та ліквідацією Великого Генштабу уряд призначив його начальником Військового комітету реорганізації армії та переходу її на мирне життя й поклав на нього усю відповідальність за дотримання німецькою стороною вимог Версальських переговорів. Йому вдалося швидко розпочати реорганізацію сухопутних військ і вже 11 жовтня 1919 він став начальником, так званого Військового офісу Веймарської республіки і одночасно Головнокомандувачем армії Рейхсверу. Під його проводом, крім Військового управління, перебували Загальне управління (), Управління кадрів (), Адміністративне управління (). Військове управління складалося з чотирьох відділів. Перший відділ під назвою «Внутрішня оборона» виконував функції колишніх східних відділів Генерального штабу, оперативного та розгортання. Другим був організаційний відділ, третій займався іноземними арміями, а четвертий був навчальним.
З політичних міркувань начальник Військового офісу вважав, що заснування на частині німецьких земель Другої Речі Посполитої є першопричиною усіх проблем Німеччини на сході й гадав, що це несумісне з життєво важливими інтересами його країни. Відносини з Польщею драматично ускладнювала проблема так званого «Польського коридору», переданого Речі Посполитої. Коридор відділяв споконвічно німецьку Східну Пруссію від фатерлянду. Францію ж фон Зект розглядав як найпотужнішого та найнебезпечнішого ворога німецької нації. Саме через цю призму оцінок ситуації фон Зект наполягав на створенні альянсу з Радянською Росією, незважаючи на усю складність взаємостосунків з більшовиками.
Він розраховував, що врешті-решт Британія буде змушена воювати проти свого історичного ворога, Франції, і що, в час, коли станеться така подія, Англія шукатиме союзника на континенті, який нестиме весь тягар війни на суходолі. Він вважав, що сильна Німеччина буде найприваблівишим союзником, ніж слабка. Таємні контакти між Німеччиною і Радами розглядалися у контексті такої стратегії, як угоди, які додадуть сили обом країнам. Він не вірив, що така угода буде відчужувати Англію. Хоча Зект мав сильно антикомуністичні погляди, й категорично не сприймав появу комунізму у власній країні, це не означало, що він не буде здійснювати операції з Радянською владою, яка сприятиме посиленню позиції Німеччини у світі.
У квітні 1919 за проханням фон Зекта його особистий друг, ще за часів перебування в Стамбулі, Енвер-паша прибув до Москви, як таємний посланець німецької військової верхівки, для промацування можливих контактів з лідерами більшовицької держави. У серпні 1920 Енвер-паша надіслав генералу листа в якому запропонував від імені Радянського Союзу розділ Польщі в обмін на поставки німецької зброї до Радянської Росії.
Парадоксально, але Зект не хвилини не вагався застосувати військову силу при спробі німецьких комуністів захопити владу в зруйнованій війною Німеччині, й таке його особисте ставлення до комуністичних ідей не впливало на його погляди на стосунки з Радянським Союзом. Фон Зект розглядав неформальний союз з Радянською Росією в практичному плані, а не з точки зору ідеології. Поразка обох країн у Першій світовій перетворила колишні імперії на надзвичайно слабкі та невпливові на світовій арені держави, обидві країни мали купу зовнішніх загроз та проблем. Тому фон Зект вважав, що збройні сили обох країн мусять бути сильними. Він досить скептично ставився до зусиль генерала Рюдігера фон дер Гольця і його Фрайкора створити у Прибалтиці пронімецьку та антикомуністичну коаліцію держав. Водночас, він поділяв його намагання перетягнути ці країни на свій бік, хоча абсолютно не погоджувався з ідеями щодо перетворення їх на своєрідний плацдарм для «великого походу на більшовиків». Начальник Військового офісу вважав набагато більш загрозливішим ворогом для Веймарської республіки Польщу, а Росію думав використовувати як корисного помічника у справі знищення польської державності.
9 лютого 1920 року Ганс фон Зект зібрав на термінове засідання усіх вищих посадовців Військового офісу з приводу отримання німецьким урядом листа союзників зі списком військових злочинців, яких слід віддати під суд. Генерал оприлюднив ці вимоги і заявив, що якщо уряд Густава Бауера не зможе протистояти та поступиться таким вимогам, тоді він пригрозив, що Рейхсвер буде протистояти втручанню союзників у внутрішні справи держави усіма способами, аж до відновлення бойових дій. Він акцентував, що в разі вторгнення союзних армій до Німеччини — в чому він дуже сумнівався — Рейхсвер відступить за Везер та Ельбу на рубіж оборонних укріплень і боронитиме рідну землю проти загарбників. Одночасно на сході, німецькі війська розпочнуть наступ на Польщу і у взаємодії з Червоною армією почнуть війну проти Франції та Британії. Більш того, він попередив, що з цього моменту військове майно не може бути утилізоване чи продане й наказав скорочення армії здійснювати лише на папері. На цю промову, міністр внутрішніх справ Пруссії Альберт Гржезінські звернувся до уряду з тривожним листом про загрозу створення військової диктатури непоступливим генералом.