Нововавилонське царство

Нововавилонське царство, Друге Вавилонське царство, Халдейська імперія — історична держава у Межиріччі, що існувала у 626-539 до н. е.

Історія До 626 до н. е. Вавилон перебував під владою північного сусіда — Ассирії. Однак ассирійський намісник Набопаласар, з халдейського племені, вирішив відокремитись від Ассирії й стати самостійним правителем. Спочатку лише північна частина Вавилонії була ним підкорена. Тільки до 615 до н. е. вдалося завоювати більшість усіх вавилонських земель, у тому числі великі міста Урук і Ніппур. Набопаласар сприяв падінню Ассирії та розділенню ассирійських теренів разом з мідійським правителем КіаксаромДандамаев М. А. Политическая история нововавилонского периода // История Древнего мира. — М.: Наука, 1989. — Кн. 2. — стор. 115–117 .

За наступного нововавилонського царя, Навуходоносора II, велись успішні війни з Єгиптом (захоплено більшу частину Сирії та Палестини, а також усю Фінікію). За часів його правління Юдея стала провінцією нововавилонської держави. Двічі, у 597 та 586 до н. е., доводилось підкорювати юдейську землю (востаннє було зруйновано Єрусалим)Авдиев В. И. История Древнего Востока. — М.: Высшая школа, 1970. — стор. 428–430.

Після Навуходоносора деякий час відбувались палацові перевороти, в результаті яких до влади прийшов Набонід. На початку його правління возвеличилась і стала сильною імперія Ахеменідів. Вавилонський цар намагався вести війни проти Кира II разом з Лідією та Єгиптом.

У 539 до н. е. Вавилон захоплений персами й увійшов до складу держави Ахеменідів. Падінню Нововавилонської держави сприяло невдоволене населення Вавилонії, зокрема, підкорені юдеї. Відтоді Вавилон припинив своє існування як державаСтруве В. В. История Древнего Востока. — Л.: Госполитиздат, 1941. — стор. 351–352Авдиев В. И. История Древнего Востока. — : Высшая школа, 1970. — стор. 432–433.

Населення постерігалося помітне зростання населення Вавилонії, кількість відомих поселень збільшилася з попередніх 134 до 182 у нововавилонському періоді, при цьому середній розмір цих поселень також збільшувався. Це зростання населення, ймовірно, було пов'язане зі зростанням добробуту у Вавилонії в поєднанні з переселенням поневолених народів та можливим поверненням народів, які були переселені за часів Новоассирійської імперіїBaker, Heather D. (2012). "The Neo-Babylonian Empire". In Potts, D. T. (ed.). A Companion to the Archaeology of the Ancient Near East. Blackwell, p. 917. Також спостерігалося різке зростання урбанізації, що змінило тенденцію до руралізації, яку південна Месопотамія переживала з часів падіння Давньовавилонського царстваBrinkman, J. A. (1984). Prelude to Empire: Babylonian Society and Politics, 747–626 B.C. University of Pennsylvania Museum of Archaeology and Anthropology. ISBN 978-0-934718-62-2, p. 7.

Устрій Нововавилонське царство було типовою східною демпотією. Уся політична, військова, судова, релігійна влада належала шарю (царю). Нововавилонські царі використовували титули царя Вавилона, царя Шумеру та АккадуBeaulieu, P. A. (2003). "Nabopolassar and the Antiquity of Babylon". Eretz-Israel. 27, pp. 1–9. У написах згадуються «дім спадкоємця», відмінний від «діму царя».

Головний кухар» (раб-нухатіммі) був залучений до управління царським столом, бенкетами та церемоніями. Машенну, який відповідав за сільськогосподарські справи, зокрема ті, що стосувалися царські маєтки. аб Ша-пан-екаллі (управитель палацу) забезпечував підготовку наказів, рішень, збори знаті тощо. Фінансами, податками, скарбницею опікувався царській скарбник (раб-касірі)Wunsch, Cornelia (2012). "Neo-Babylonian Entrepreneurs". The Invention of Enterprise: Entrepreneurship from Ancient Mesopotamia to Modern Times. Princeton University Press, p. 43.

Держава була поділена на провінції (піхату), які переважно збереглися від Новоассирійської імперіїMacGinnis, John (2010). "Mobilisation and Militarisation in the Neo-Babylonian Empire". Studies on War in the Ancient Near East, AOAT 372, p. 156. Найважливішою вважалася провінція Земля Моря (мат тамті)P.-A. Beaulieu, « Ea-dayān, Governor of the Sealand, and Other Dignitaries of the Neo-Babylonian Empire », Journal of Cuneiform Studies, vol. 54,‎ 2002, p. 99-123. На чолі провінцій стояли намісники (шакін-темі або бел-піхаті), що призначалися безпосередньо царемMacGinnis, John (2010). "Mobilisation and Militarisation in the Neo-Babylonian Empire". Studies on War in the Ancient Near East, AOAT 372, p. 154. Намісника допомагали його заступник (шану), велика кількість писарів (сепіру), перекладачі також відігравали важливу роль. Чиновникам платили натурою, а вищим посадовцям частково сріблом. Містами керували (хазанну)Francis Joannès, « L'empire néo-babylonien », dans Bertrand Lafont, Aline Tenu, Philippe Clancier et Francis Joannès, Mésopotamie : De Gilgamesh à Artaban (3300-120 av. J.-C.), Paris, Belin, coll. « Mondes anciens », 2017, p. 810-811.

При цьому влада вавилонських царів землями поза меж Месопотамії не була настільки жорстка як за часів Ассирії. Керування також здійснювалося через низку васальних володарівMacGinnis 2010, p. 156. Деякі міста – Ур, Урук, Сіппар, Ніппур і сам Вавилон – мали обмежену автономію у своїх внутрішніх справах, якими керували рада старійшин (пухру). У невеликих містах з великим храмом, таких як Сіппар, Ларса та Аккад, управління храмом та управління місцевістю зливалися — очільник храму (шатамму) чи головний жрець храму (шанґу) керував містомK. Kaniut, A. Löhnert, J. L. Miller, A. Otto, M. Roaf et W. Sallaberger (dir.), Tempel im Alten Orient. 7. Internationales Colloquium der Deutschen Orient-Gesellschaft 11.-13. Oktober 2009, Wiesbaden, Hazzasowitz, 2013, p. 171-174.

Нововавилонська (халдейська) династія 626-605 до н. е.: Набопаласар (Набу-апла-уцур) 605-562 до н. е.: Навуходоносор II (Набу-кудуррі-уцур II) 562-560 до н. е.: Амель-Мардук 560-556 до н. е.: Нерґал-шар-уцур 556-556 до н. е.: Лабаші-Мардук 556-539 до н. е.: Набонід (Набу-наїд) і Валтасар (співправителі)

Суспільство На вершині соціальних сходів стояв шар (цар). Його піддані складали йому клятву вірності (ада)Michael Jursa, « The Neo-Babylonian Empire », dans Karen Radner, Nadine Moeller et Daniel T. Potts (dir.), The Oxford History of the Ancient Near East, Volume V: The Age of Persia, New York, Oxford University Press, 2023, p. 118. Він також був найбільшим, кілька великих земельних ділянок перебували під прямим царським управлінням по всій Вавилонії. Були також великі володіння, передані іншим членам правлячої родини та вищим сановникам.

Усі інші поділялися на вільних та рабів. До вищих прошарків вільного суспільства відносилося верховне жрецтво (еріб біті), елітою якого були вавилонські жерці Мардука, вища аристократія (мар бане) міст Вавилон, Борсіппа, Сіппар, Кута, Урук, вожді арамейських і халдейських племенMichael Jursa, « The Neo-Babylonian Empire », dans Karen Radner, Nadine Moeller et Daniel T. Potts (dir.), The Oxford History of the Ancient Near East, Volume V: The Age of Persia, New York, Oxford University Press, 2023, p. 151, землевласники, військові очільники, вищі сановники. Слідом йшли провінційна знать, ремісники, торгівці, вільні землероби, орендарі. Вільні вавилоняни організовувалися у клани (біт абі).

Особливий статус мала особлива соціальна група під назвою іккару, які не мали приватної власності, належали землевласнику, були прив'язані до землі, але не могли бути продані.

Ремісники поділялися на вільних та залежних (облатів). Останні могли віддаватися до храмів для служіння певному божеству. Однак вони не вважалися рабами. Крім того, великі храми також володіли рабами, позначеними символом відповідного божества.

Раби (арду або каллу) були цінним ресурсом, який зазвичай продавали за гроші, що дорівнювали кільком рокам доходу оплачуваного працівника. Раби, як правило, походили з земель за межами Вавилонії, ставали рабами через работоргівлю або потрапляли в полон під час війни. Рабинь часто давали як частину посагу, щоб допомогти дочкам вільних чоловіків і жінок у їхньому домі або у вихованні дітей. Утримання рабів було недешевим, оскільки їх потрібно було одягати та годувати. Оскільки вони були дорогими спочатку, багато нововавилонських рабовласників навчали своїх рабів професіям, щоб підвищити їхню вартість, або здавали їх в оренду іншим. Іноді рабам, які виявляли гарне ділове чуття, дозволялося служити в торгівлі або керувати частиною родинної справиWunsch, Cornelia (2012). "Neo-Babylonian Entrepreneurs". The Invention of Enterprise: Entrepreneurship from Ancient Mesopotamia to Modern Times. Princeton University Press, p. 50.

Рабам на земельних ділянках зазвичай давали контракти та дозволяли працювати самостійно, що робило рабів більш зацікавленими в результатах своєї праці. Деякі раби діяли як довірені особи або молодші партнери своїх господарів. Рабам також дозволялося платити своїм господарям платню (мандатту), що дозволяло їм працювати та жити самостійноWunsch, Cornelia (2012). "Neo-Babylonian Entrepreneurs". The Invention of Enterprise: Entrepreneurship from Ancient Mesopotamia to Modern Times. Princeton University Press, p. 51.

Шлюбні відносини Чоловік вважався господарем будинку (белет біті). Жінки також могли володіти майном, хоча їх рідко викликали як свідків. Вони також могли виступати на публічних зборах. Моногамія стала загальним сімейним устроєм в цей період. Якщо хтось хотів другу дружину, він мав компенсувати свою першу обраницю (якщо у нього не було дітей).

Право система правосуддя Нововавилонського царства мало змінилася від тієї, що функціонувала за часів Давньовавилонського царства. Продовжували діяти в трохи зміненому вигляді «Закони Хаммурапі». На вищому рівні існували «царські» та «храмові суди» з більшими юридичними прерогативами. У цих судах суддям (дайянум) допомагали писаріOelsner, Joachim; Wells, Bruce; Wunsch, Cornelia (2003). "Neo Babylonian Period". In Westbrook, Raymond (ed.). A History of Ancient Near Eastern Law Vol. 1. Brill, pp. 918–920.

На місцевому рівні судочинство здійснювали пухру (ради старійшин). Декілька місцевих судів очолювали царські представники (сартенну або шукаллу)Roth, Martha T. (1995). Law Collections from Mesopotamia and Asia Minor. Scholars Press, pp. 143–149.

Здебільшого збережені джерела, пов'язані з нововавилонською системою правосуддя, - це таблички з листами та судовими позовами. Ці таблички документують різні юридичні суперечки та злочини, такі як розкрадання, суперечки щодо майна, крадіжки, сімейні справи, борги та спадщина, і часто дають значне уявлення про повсякденне життя в Нововавилонській імперії. Покарання за ці види злочинів та суперечок, здебільшого, було пов'язане з грошима, причому винна сторона сплачувала певну суму срібла як компенсацію. Такі злочини, як перелюб та образу царя чи бога каралися смертю, але збереглося мало доказів того, що смертна кара фактично виконуваласяOelsner, Joachim; Wells, Bruce; Wunsch, Cornelia (2003). "Neo Babylonian Period". In Westbrook, Raymond (ed.). A History of Ancient Near Eastern Law Vol. 1. Brill, pp. 961–967.

Військо