Межирі́ччя, також Месопота́мія ( — «земля між річками», від — «між», «середина»; — «річки, потоки»), або Дворі́ччя -правильніше — регіон в Азії. У строгому сенсі — це алювіальна рівнина між річками Тигр та Євфрат на території сучасних Іраку та Сирії, однак у звичному вжитку цей термін включає долини обох річок разом із навколишніми низовинами, що обмежені Аравійською і Сирійською пустелями на південному сході та заході, Перською затокою на півдні, горами Кавказу і Загросу на півночі.
Межиріччя має давню і сповнену подіями історію — перші держави в цьому регіоні виникли понад 5 тисяч років тому. Месопотамію часто називають колискою цивілізацій. Тут виникла перша в історії людства писемність — клинопис, розвинулись рільництво та іригація, були здійснені численні винаходи (колесо і вдосконалення транспортних засобів), відбувався розвиток домобудівництва і ряду виробів (від гончарного до металургії), розвинута астрономія.
Також із Месопотамією пов'язані найважливіші події всесвітньої історії — перехід від полювання і збирання до землеробства і скотарства.
Географія
Месопотамія охоплює землі між річками Євфрат і Тигр, що витікають із Вірменського нагір'я у сучасній Туреччині. Обидві річки мають численні притоки, збираючи воду з обширних гірських районів. Наземні шляхи в Межиріччі зазвичай йдуть вздовж Євфрату, оскільки береги Тигру часто круті й важкі для підйому. Клімат в регіоні напівпосушливий, на півночі пролягають широкі пустелі, південніше — ділянки боліт, замулених заплав, порослих очеретом берегів рік. Євфрат і Тигр зливаються на крайньому півдні, виливаючи свої води у Перську затоку.
В умовах посушливого клімату сільське господарство на півночі регіону богарне, а на півдні зрошуване. Зрошувальному рільництву сприяють розливи рік при таненні снігів у горах Загросу і на Вірменському нагір'ї. Ефективність іригації залежить від можливості мобілізувати достатню кількість людської праці для побудови каналів та догляду за ними. Це, починаючи з найбільш раннього історичного періоду, сприяло виникненню міських поселень і централізованої політичної влади. Сільське господарство доповнювали кочові скотарі, які випасали отари овець та кіз, а значно пізніше й верблюдів на прирічних луках у сухі літні місяці й переганяли їх в напівпустельні райони у вологий зимовий період.
Регіон Межиріччя не має власного будівельного каменю, цінних металів чи лісу, й ці матеріали привозилися із навколишніх областей в обмін на сільськогосподарську продукцію, що сприяло розвитку далекої торгівлі. У заболочених заплавах на півдні ще з доісторичних часів існувало рибальство.
Час від часу культурна система Межиріччя переживала періоди занепаду, викликані низкою різних причин. Потреба у робочій силі призводила до зростання населення до екологічно допустимих меж, і в роки кліматичної нестабільності система центрального правління розвалювалася, що в свою чергу сприяло депопуляції. Крім того регіон був недостатньо захищений від нападів гірських племен і кочових скотарів, результатами яких ставали періоди розвалу торгових зв'язків і занепаду іригаційної системи. Прагнення міст-держав до незалежності призводило до того, що часто централізована влада над усім регіоном була тільки ефемерною, поступаючись племінним чи регіональним утворенням. Ця тенденція досі зберігається в сучасному Іраку.
Північна/Верхня Месопотамія (Межиріччя, аль-Джезіре) Північна частина регіону іменується арабами «ал-Джазіра» (Джезіре), тобто «острів». Це горбиста країна з великими степами і лісистими передгір'ями. Річки прорізають тут вузьку долину в кам'янистому плато. У давнину тут існували такі держави як Ассирія, Мітанні, Осроена та ін.
Південна/Нижня Месопотамія (Дворіччя, аль-Ірак) Південна Месопотамія — плоска кам'яниста рівнина. Річки течуть тут з низьким ухилом і розливаються, створюючи стариці, відгалуження і протоки. Південна Месопотамія — країна іригаційного землеробства; тут виникла найдавніша Шумерська цивілізація, царства Аккад і Вавилон.
Народи та мови
Найдавнішою мовою Межиріччя, якою залишилися письмові свідчення, була шумерська — аглютинативна ізольована мова, якою розмовляли шумери — народ, що заселяв південні райони Месопотамії. В центральній та північній Месопотамії проживали племена, що розмовляли мовами семітської мовної родини, серед яких найбільше значення мала аккадська. Впродовж третього тисячоліття до н. е. шумерська та аккадська мова співіснували в культурному симбіозі, що часто означав двомовність. Про це свідчать численні запозичення в літературних пам'ятках обома мовами. Під кінець третього тисячоліття аккадська мова поступово витіснила шумерську з повсякденного вжитку, яка проте і далі використовувалася як священна, церемоніальна, літературна та наукова мова.
Після завоювання Месопотамії персами, офіційною мовою регіону в імперії Ахеменідів стала арамейська, витіснивши аккадську та шумерську в сфери релігійного вжитку. Ще через приблизно тисячу років, після арабського завоювання Ірану, мовою регіону стала арабська, яка досі зберігає свій статус у сучасному Іраку.
Історія Межиріччя
Дуже довго цивілізації Межиріччя залишалися практично невідомими науці. Основним джерелом відомостей була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавилонської вежі, про сімдесятирічний полон євреїв і правителя Навуходоносора, про халдеїв — жителів Вавилона, про столицю Ассирії — Ніневію — «велику блудницю», про чаші гніву, які сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота: він захоплювався стінами Вавилона — такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу «висячі сади Семіраміди». Такі свідчення довго викликали сумніви. Було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. XIX ст. приголомшило світ грандіозністю своїх археологічних відкриттів, зроблених в долинах Тигру і Єфрату. Були розкопані найбільші міста Месопотамії. Зусиллями цілої плеяди чудових вчених розшифрована писемність, що дозволило підтвердити історичну основу біблійних розповідей, пересвідчитися в достовірності оповідань Геродота, досить детально реконструювати минуле Дворіччя.
Історію Стародавнього Межиріччя заведено розпочинати із Убейдського періоду, коли з'явилися перші міські поселення, і завершувати або завоюванням Месопотамії персами, або арабським завоюванням, що відбулося через тисячу років.
Доісторичний період
Свідчень життя в палеоліті в Межиріччі обмаль, і, так само як в інших регіонах, вони обмежуються гірською місцевістю. Зарзійська культура включає знахідки мустьєрських неандертальців у печерах Шанідар і Зарзі. Неолітичні культури включають Халафську, Джармо і Самарру. До енеоліту належать Убейдська культура і культура Урук.
Стародавнє Межиріччя
Особливість найдавнішої політичної історії Межиріччя полягає в тому, що тут існували не одна, а декілька держав, які почергово домагалися верховенства в регіоні. Періоди імперій під владою одного міста змінювалися періодами розпаду централізованої влади й існуванням кількох незалежних міст-держав.
Ранні міста в цьому регіоні включають Ур, Урук, Ісін, Лагаш у нижній Месопотамії (Шумері), Агад, Вавилон, Кіш, Ніппур у центральній частині Межиріччя (Аккаді), Ашшур, Ніневію, Марі, Алеппо у верхній Месопотамії.
Наприкінці IV — початку III тисячоліття до н. е. на півдні Дворіччя виникають і підносяться міста-держави, об'єднані істориками збірною назвою Шумер (за назвою народу, що жив там). При Саргоні держава Аккад об'єднувала значні території, але згодом упала під натиском гутіїв. Наступну значну державу утворила Третя династія Уру, що була повалена аморями та Еламом. Згодом велика частина Месопотамії потрапила під владу Вавилонського царства. Потім, з XVI століття до н. е. набрала могутність Ассирія (її столиця — місто Ніневія). Після нового недовгого піднесення Вавилона в VI столітті до н. е. Межиріччя завойоване східним сусідом — Персією.
Межиріччя залишалося під владою персів до походів Александра Македонського у 4 столітті до н. е. Після смерті Александра в ньому правили Селевкіди.
У другому столітті до н. е. Межиріччя опинилося під контролем Парфії, а потім стало районом майже безперервних воєн між Римом і Парфією. У 226 його захопили Сасаніди, які на той час перемогли парф'ян і підкорили Іран. Війни між імперією Сасанідів і римлянами й їхніми спадкоємцями візантійцями продовжувалися до 7 століття, коли обидві виснажені держави не змогли утримати Межиріччя і воно потрапило під владу Арабського Халіфату.
Будівництво і архітектура
У Месопотамії дуже рано (за останніми даними, раніше, ніж у Єгипті) розпочалося будівництво іригаційних споруд. Іригація мала планомірний, великомасштабний характер. Геродот в «Історії» писав, що вся Вавилонія помережена каналами. Розливи Євфрата бувають дуже сильними, але нечастими. Тому викопувалися величезні котловани, вони заповнювалися водою під час розливу — так створювався запас води на час посухи. Геродот описує найбільший з каналів — судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом. Він тече в південно-східному напрямку і з Євфрату впадає в Тигр.
Накопичений досвід став використовуватися в будівництві. Воно велось дуже розумно і сплановано. Правильність планування пильнувалась дуже суворо. Згідно з одним з текстів, людину, яка при споруджені будинку порушувала правильність вулиці, вийшовши за межу дозволеної лінії, прирікала на смерть: саджали на палю на даху власного будинку. Вулиці міст були широкими та прямими. Головна вулиця ассирійської столиці Ніневії мала в ширину 26 метрів. У столиці зводили три- й чотириповерхові будинки. Наприкінці IV тисячоліття до н. е. шумери збудували перші на планеті міста — Ур, Урук, Лагаш. У них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Під час розкопок була знайдена статуя жерця, правителя шумерского міста Лагаш на ім'я Гудеа, який жив у XXI столітті до н. е. Він зображений з планом майбутнього храму в руках. Це одночасно свідчення і високої будівельної техніки, і того значення, яке правителі додавали будівельним роботам. Монументальне будівництво, як і іригація, — яскравий приклад перемоги людини над несприятливими природними умовами. Справа в тому, що в Месопотамії немає готових будівельних матеріалів — каменю, дерева. Усі гігантські будови зводилися з глиняної цегли.
Основними монументальними спорудами були храми і палаци. Храми часто розміщувалися на вершині особливої східчастої вежі — зикурату. Зикурати складалися з декількох платформ, що звужуються догори, складених суцільною цегельною кладкою. Піднятися до храму, що знаходився на верхньому майданчику, можна було довгими круговими сходами і похилими підйомами. Хода до храму становила частину релігійних церемоній. «Храми-гори», створені працею як вільних громадян, так і рабів стали символами всемогутності держави. Відгомони слави месопотамських будівельників відбилися в біблійній розповіді про Вавилонську вежу. При розкопках давнього Вавилона знайдений підмурок гігантського зикурату, який, ймовірно, і був її прообразом.
Такими ж величними, як і культові споруди, були палаци правителів Шумеру, Аккаду, Вавилонії і особливо Ассирії. Так, вхід в царський палац у Ніневії був прикрашений багатьма величезними статуями божеств — крилатих людинобиків і людинолевів. На стінах залів — сюжетні рельєфи, що детально зображують життя правителя. Найвідоміший з рельєфів присвячений полюванню — улюбленому заняттю ассирійської знаті. Звірів утримували у спеціальних вольєрах — перших попередниках сучасних зоопарків, а перед полюванням випускали. Рельєфи чудово передають динаміку руху, азарт погоні. Проте особливо вражають своїм драматизмом сцени загибелі тварин — левиць і левів, газелей, диких коней.
Розкопки у Вавилоні дозволили уточнити, як виглядали легендарні «висячі сади» цариці Семіраміди. Це була кам'яна будівля, що складається зі склепінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Вода вгору подавалася за допомогою лопатевого водопроводу.