Оборона міста тривала з 14 серпня по 21 серпня 1941 року, визволили Очаків 31 березня 1944-го.

Напередодні війни

У Очакові станом на 1941 рік перебував невеликий військово-морський гарнізон. Загальна чисельність гарнізону Очакова складала близько 3 тисяч чоловік (з початком війни — близько 3,5 тисяч). До складу Очаківського гарнізону входили:

141-ша окрема стрілецька рота (командир — капітан А. А. Бондаренко) Саперна рота (командир — старший лейтенант П. Е. Зайцев) Кулеметна і прожекторна роти 2-га бригада торпедних катерів (командир-капітан 2 рангу А. А. Мельников) Охорона водного району (ОВР) під командуванням капітана 3 рангу А. В. Пічугина Прикордонна комендатура (комендант — майор А. П. Ізугенєв) і низка інших окремих частин і підрозділів.

Одночасно в Очакові активно працювали оборонні гуртки, у яких молодь міста навчалася стріляти з рушниці і кулемета, кидати гранати в ціль, захищатися від хімічної зброї, надавати першу медичну допомогу та інше.

Очаків у період німецько-радянської війни мав свій оборонний рубіж, який іменувався: Очаківський укріплений сектор берегової оборони Одеської військово-морської бази Чорноморського флоту (скорочено ОУСБООВМБЧФ).

План оборони північно-західного узбережжя Чорного моря був орієнтований перш за все на оборону з моря. Завдання Очаківського сектора берегової оборони полягало в тому, щоб контролювати вхід в Дніпровсько-Бузький лиман, забезпечити охорону комунікацій на Чорному морі уздовж смуги узбережжя сектора по лінії Одеса-Миколаїв-Севастополь, забезпечити взаємодію своїх частин з кораблями, авіацією і сухопутними частинами. На морі Очаків захищала незначна кількість кораблів Чорноморського флоту, які постійно базувалися в Одеському і Очаківському портах. Очаківський укріпсектор мав в своєму розпорядженні наступні сили: 15-та фортечна 203-міліметрова чотиригарматна батарея в головному форті фортеці Очаків (командир — старший лейтенант А. І. Савон) 22-га фортечна 203-міліметрова чотиригарматна батарея на острові Первомайський (командир — капітан І. А. Радченко) 7-ма чотиригарматна 75-міліметрова протикатерна батарея 5-та чотиригарматна 45-міліметрова батарея Дві останні розташовувалися на Очаківському мисі.

Повітряний простір Очаковівського укріпсектора захищали 9-й винищувальний авіаполк авіаполк 29-ї авіабази (командир авіаполку — майор К. П. Малінов, командир авіабази- майор Павлов) і 119-й бомбардувальний авіаполк морських бомбардувальників 45-ї авіабази в селі Каборга (командир авіаполку — майор В. П. Конарєв, командир авіабази — майор Б. Н. Нажубаєв). А також 2-й окремий зенітний артилерійський дивізон (ОЗАД) під командуванням майора В. А. Мойсеєвого (7 батарей). Це 5 76-мм батарей: 84-та (командир — старший лейтенант А. С. Вознесенкий), 85-та (командир-старший лейтенант А. П. Овсянников), 87-ма (командир-старший лейтенант Р. Н. Дерягин), 88-ма (командир-старший лейтенант В.3.Попірайко), 89-та (командир -старший лейтенант Е. А. Бржозовський) та дві 45-міліметрові батареї: 86-та (командир-старший лейтенант І. І. Гальченко) і зенітна (командир — старший лейтенант І. І. Гапонов).

Перші дні війни

У неділю, 22 червня 1941 року, відразу після повідомлення про початок війни секретар парторганізації Андрій Васильович Кравченко наказав зібрати комсомольців до рибозаводу на мітинг. Мітинги пройшли на всіх підприємствах і в організаціях міста. На адресу військової ради Чорноморського флоту надійшла термінова телеграма наркома ВМФ: «Оперативна готовність № 1. Негайно. Кузнєцов». Телеграму доповіли начальникові штабу флоту контр-адміралові І. Д. Єлісєєву, а незабаром вона була вручена прибулому в штаб командувачеві флотом Ф. С. Октябрському. Тієї ночі, о 2:30, з боку Дніпро-Бузького лиману був виявлений бомбардувальник, було викинуто 3 міни по 300 кг тротилу кожна. Літаки супротивника і в наступні дні скидали по фарватеру на парашутах магнітно-донні міни з метою «замкнути» фарватер. У ніч на 23 червня нацистські літаки бомбили Тендрівську косу і знов намагалися скинути на фарватер Дніпровсько-Бузького лиману міни, але зенітники відкрили щільний вогонь по авіації противника і запобігли бомбардуванню фарватера.

Наступного дня, 23 червня, почалася мобілізація військовозобов'язаних громадян з самого міста та довколишніх сіл і хуторів. Інструктор райкому комсомолу Надія Зайченко організувала загін з 20 комсомолок, що відправився на лінію фронту. З перших годин війни мирні рибалки стали моряками загону ОВРа (охорони водного району), поповнивши загін сейнерами з дерев'яними корпусами («Севрюга», «Очаків», «Піонер», «Партизан», «М. Горький», «Друга п'ятирічка», «20 років ВЛКСМ», «Пушкін», «Скумбрія» № 2 та інші — загалом близько 30 одиниць риболовецького і транспортного флоту. Того ж дня ще 8 літаків супротивника бомбардували Очаків. Німецька авіація майже щоночі продовжувала скидати міни на фарватер. Під керівництвом коменданта ОВР порту Очаків капітана 3 рангу Олександра Пічугіна були прийняті термінові заходи зі знешкодження мін. Старший матрос Максим Хорець, котрий зголосився виконувати це завдання, був першим у морському гарнізоні Очакова, кого нагородили орденом Бойового Червоного Прапора.

Незабаром після початку війни для координації всіх оборонних заходів і евакуації цінного устаткування, майна і матеріалів на схід, в Очакові був створений міський штаб оборони. Керували обороною Очакова майор Базилевич, комісар Бойко, начальник штабу Хоцкевич, перший секретар Очаківського райкому партії П. Е. Назаренко. Одним з головних розробників плану оборони Очакова з суші був підполковник Іван Романович Хвеськевич. Вже перші дні війни показали, що потрібно готуватися до боїв і на суші. Тому 27 липня командування Очаківського сектора отримало відповідну вказівку від командира Одеської військово-морської бази контр-адмірала Р. В. Жукова. Відразу ж був намічений план будівництва оборонних споруд. Вони створювалися на відстані приблизно 7 кілометрів від Очакова. За Анчекраком (нині Кам'янка) готувалася ще одна лінія оборони — для армійських частин, які, як передбачалося, допоможуть Очаківському гарнізону.

Нелегке завдання стояло перед командуванням 15-ї батареї, спеціально побудованої для враження морських цілей. Заряджати гармати довелося із жерлом повернутим у бік моря (інакше це зробити було неможливо), а потім повертати на 180° для стрільби по суші. У зведенні оборонних споруд на підступах до Очакова активну участь брало все населення міста і району. Було відрито багато окопів, траншей в повний профіль, зводилися дротяні загороди, споруджувався великий протитанковий рів шириною в чотири метри і завглибшки близько трьох метрів. Роботи проводилися виключно уручну, оскільки у той час в Очакові землерийної техніки не було. Протитанковий рів проходив від Дніпровсько-Бузького лиману через села Куцуруб і Каборга до самого Березанського лиману. Для боротьби з пожежами від бомбардувань супротивника на підприємствах і в організаціях міста створювалися протипожежні дружини. Активно продовжувалася мобілізація призовного віку.

За короткий термін місцеві жителі разом із захисниками створили навколо Очакова оборонну смугу. Вона включала 12-кілометровий протитанковий рів між Дніпро-Бузьким та Березанським лиманами, десятки кілометрів траншей, сотні кулеметних гнізд. Партійні органи Очакова організували евакуацію техніки, промислового спорядження, громадського та державного майна. Основне обладнання рибоконсервного заводу було вивезено в Нижньоангарск на Байкалі. Туди ж виїхали з родинами і 32 фахівці підприємства. Вже до середини липня у зв'язку з просуванням частин 11-ї німецької армії і 1-ї танкової групи гітлерівців положення радянських військ на Правобережній Україні різко погіршувалося. За рішенням районного комітету партії почав формуватися Очаківський винищувальний батальйон. До його складу увійшли в основному комуністи та комсомольці, звільнені від мобілізації до Червоної Армії. Командиром винищувального батальйону призначили викладача математики Очаківської середньої школи № 1 Анатолія Григоровича Шевченка. Бійцям винищувального батальйону зі складів очаківського гарнізону були видані сильно зношені рушниці періоду першої світової і по дві гранати РГД, на батальйон видали два ручні кулемети. Був створений добровільний загін з числа моряків-зенітників під командуванням молодшого лейтенанта Андрія Івановича Алексєєнко. Для забезпечення більшої маневреності загону виділили декілька вантажних автомашин, а також три станкових і десять ручних кулеметів, один ротний міномет. Бійці загону були озброєні трилінійними рушницями, автомат ППШ мала лише одна людина — командир. Тим часом на ділянці Південного фронту стан ускладнювався: 11-а німецька і 3-а румунська армії, угорський корпус тиснули на 9-ту та 18-ту радянські армії. На Одеському напрямі наступала 4-а румунська армія. Війська Південного фронту, відходили, ведучи важкі оборонні бої. Шляхи відходу військам Південного фронту прагнули перерізати дивізії 1-ї танкової групи німецької групи армій «Південь», які наступали східніше річки Південний Буг.

З 5 серпня відповідно до наказу наркома ВМФ формується загін кораблів Північно-західного району з місцем базування на Одесу і Очаків у складі крейсера «Комінтерн», есмінців «Шаумян» і «Незаможник», дивізіону канонерських човнів з включенням мінного загороджувача «Лукомський», чотирьох боліндерів, 5-го дивізіону тральщиків, 2-ї бригади торпедних катерів, загону сторожових катерів. Завдання — сприяння сухопутним військам Приморської армії і Одеській військово-морській базі в обороні узбережжя. Командирові Очаківського укріпсектора майорові П. 3. Базілєвичу був відправлений наказ, складений в найкатегоричніших виразах: «Незалежно від положення на сухопутному фронті вам відхід заборонений, битися до кінця, перемогти або загинути». Наростання загрози з боку суші змусило ще в кінці липня почати вивід з Миколаєва і Одеси кораблів, які ремонтувалися, а також корпусів недобудованих кораблів, завантаживши на них заводське устаткування, матеріальні цінності і евакуйоване населення. Авіація, що базувалася в Очакові, прикривала ці перевезення, неодноразово вилітала на бомбардування в тил супротивника, завдаючи йому значних втрат. Тому командування ворога докладало усіх зусиль, аби знищити радянську авіацію, що базувалася в Очакові. Німецькі літаки — і поодинці, і цілими ескадрильями — бомбардували аеродром. На початковій стадії війни радянська авіація втратила основну частину своїх сил, до того ж залишені літаки були вже застарілі і часто виконували некомпетентні для них завдання. З виходом супротивника на річку Південний Буг дії його авіації різко активізувалися. Враховуючи загрозливе положення для радянських літаків на очаківському аеродромі, командування вирішило перебазувати їх в інше місце, в район Бехтери. 7 серпня гітлерівці бомбардували каравани суден три рази, але безрезультатно, втративши при цьому два літаки типу ДО-215.

Початок бойових дій на суходолі Очаківщини