Байка́л — озеро в Східному Сибіру, найглибша прісна водойма на ЗемліНайглибше озеру світу є домом для 80% рослин і тварин, які більше ніде не зустрічаються на планеті. // Автор: Андрій Неволін. 28.09.2025. Озеро розташоване на території Росії, лежить на висоті 456 м над рівнем моря; найглибша його ділянка знаходиться поблизу острова Ольхон і становить 1642 м, с. 241Рекордна відмітка була відкрита у 1983 році, нанесена на карту в 1992 році. (, с. 241.). Найбільша глибина занурення становила 1620 м. Середня глибина його також дуже велика — 744,4 м. Площа — км² INTAS Project 99-1669. Ghent University, Ghent, Belgium; Consolidated Research Group on Marine Geosciences (CRG-MG), University of Barcelona, Spain; Limnological Institute of the Siberian Branch of the Russian Academy of Sciences, Irkutsk, Russian Federation; State Science Research Navigation-Hydrographic Institute of the Ministry of Defense, St. Petersburg, Russian Federation. Morphometric data.; вода дуже прозора (до 40 м). Це найстаріше озеро на планеті, як до наших днів, — воно утворилось 25 млн років тому.
Історія Байкалу
Загальні відомості Сучасні контури Байкалу визначились на початку антропогену. Вздовж берегів Байкалу розташовані гірські хребти: Байкальський, Приморський — з заходу, Баргузинський, Улан-Бургаси — зі сходу і Хамар-Дабан — з півдня. У Байкал впадає понад 336 річок, найбільші — Селенга, Баргузин, Верхня Ангара. Витікає лише Ангара, права притока Єнісею. На Байкалі багато островів, найбільші — Ольхон та Ушкан'ї.
Байкал замерзає в кінці грудня — на початку січня, скресає в травні. Температура води на поверхні Байкалу в серпні біля берегів до +20 °C, на середині Байкалу від +9 до +12 °C, в глибинних шарах — протягом року від +3,2 до +3,6 °C. На Байкалі спостерігають часті вітри: з півночі — «ангарку», з південного-заходу — «култук», зі сходу — «баргузин», з північного заходу — ураганний вітер «сарма».
Флора і фауна озера дуже різноманітна, також є багато ендеміків (3/4 видів ендемічних). Частина акваторії озера під охороною (північно-східна частина озера — у складі Баргузинського і Байкальського заповідників)Беркин Н. С., Макаров А. А., Русинек О. Т. Байкаловедение. — Иркутск: Ирк. гос. ун-т, 2009. — 291 с..
Антропологічна і культурна історія Байкалу (літопис) 110 до н. е. — у китайських письмових джерелах озеро Байкал вперше згадується під ім'ям «Бейхай». VI—VIII століття — відзначається розквіт куриканської культури на узбережжі озера. Х—XII століття — монголомовні племена витісняють курикан на північ Байкалу. XI—XIV століття — на території Прибайкалля складається нове плем'я хори, та ще й проживають племена тюркського та тунгуського походження. XVII—XVIII століття — на берегах озера формується бурятська народність. 1643 р. — до озера виходить перший російський загін козаків на чолі з Курбатов ІвановимКравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К.: Рад. школа, 1988. — 143 с.: ил.. За озером закріплюється назва Байкал. 1655 р. — через Байкал в заслання проїжджає протопоп Авакум, який згодом дав одне з перших виразних літературних описів цього озера. 1667 р. — перше приблизне схематичне зображення Байкалу в «Кресленні Землі Сибірської» складається за розпорядженням Тобольського воєводи П. Годунова. 1701 р. — перша правильна схема-карта озера, представлена в «креслярські книзі Сибіру» складається тобольським козаком С. У. Ремезовим. 1729 р. — Даніель Мессершмідт — перший вчений на Байкалі, надісланий для вивчення Сибіру за особистим розпорядженням Петра I, робить перші описи озера. 1844 р. — організоване Байкальське пароплавство. На Байкал виведені перші пароплави «Імператор Микола I» і «Спадкоємець Цесаревич». 1862 р. — під час землетрусу (за десятибальною шкалою Ріхтера) в північній частині дельти Селенги пішла під воду ділянка суші площею понад 200 км² з 5 улусами, в яких проживало близько 1300 осіб. У результаті утворилася нова затока — Провал. 1898 р. — прокладена залізниця до порту Байкал. 17 червня 1899 р. — спущено на воду криголам-пором «Байкал», другий у світі за розмірами. 25 липня 1900 р. — спущено на воду криголам «Ангара». 1900—1906 рр. — діє Байкальська залізнична поромна переправа. 1903—1904 рр. — між станціями Байкал і Танхой (близько 40 верст) по льоду озера були прокладено залізничну колію, по яким кінною тягою перевозили вагони та паровози. 1902—1905 рр. — будується ділянка Кругобайкальської залізниці. 1908 р. — видано на 31 аркуші атлас Байкалу. 1916 р. — утворено перший на Байкалі Баргузинський біосферний заповідник. 1918 р. — заснована постійна дослідна експедиція АН СРСР у селищі Великі Коти. 1925 р. — дослідна експедиція АН СРСР перенесена в поселення Маритуй і перейменована в постійну науково-дослідну лімнологічну станцію АН СРСР. 1925—1929 рр. — Байкальська експедиція під керівництвом Г. Ю. Верещагіна обстежила всі основні райони озера. 1950—1958 рр. — будується Іркутська ГЕС, викликала підйом рівня води Байкалу в середньому на 1 м. 1958 р. — на півдні Байкалу починається ударне комсомольське будівництво майбутнього міста Байкальська і Байкальського целюлозо-паперового комбінату. 1959 р. — при вимірах з льоду тросовим лотом фіксується глибина озера 1620 м. 1961 р. — на базі Байкальський лімнологічної станції створено Лімнологічний інститут СОАН СРСР в селищі Ліствянка. 1962 р. — на заводі «Ленінська кузня» в місті Києві побудовано судно «Г. Ю. Верещагін», що стало найбільшим дослідним судном на Байкалі. Його водотоннажність 560 т, довжина 43,6 м, ширина палуби 7,8 м. 1963 р. — перші підводні кінозйомки про життя Байкальської флори і фауни зробила студія «Київнаукфільм». 1966 р. — введено в експлуатацію Байкальський целюлозо-паперовий комбінат. 1969—1975 рр. — на промисловий лов омуля було введено заборону з метою відновлення його загальної біомаси. 1974 р. — ехолотні проміри зафіксували глибину озера 1637 м. 1986 р. — засновані Прибайкальський і Забайкальський національні парки, Байкало-Ленський заповідник. 1990 р. — на світовий кіноекран виходить фільм про Байкал — «Синє око Сибіру», знятий англійськими документалістами за участю ЮНЕСКО. 1991 р. — створено Байкальський інститут раціонального природокористування, нині Байкальський інститут природокористування СО РАН; у спеціальному глибоководному апараті «Пайсіс» здійснено занурення на максимальну глибину Байкалу — 1637 м. 1992 р. — створена постійна Урядова комісія по Байкалу, яка координує діяльність з підготовки та реалізації «Комплексної програми по забезпеченню охорони та раціонального використання природних ресурсів басейну озера Байкал»; проведено перше буріння на Байкалі недалеко від гирла Бугульдейки. Отримано перший керн донних покладів довжиною 120 м. 1993 р. — на базі музею Лімнологічного інституту створено Байкальський екологічний музей СВ РАН. Російською академією наук за матеріалами багаторічних досліджень видано науково-довідковий атлас «Байкал». Вересень 1994 р. — у місті Улан-Уде і на озері Байкал відбулася Міжнародна конференція «Байкал як модельна територія сталого розвитку». Урядом Російської Федерації затверджена комплексна програма з охорони озера Байкал та раціонального використання природних ресурсів його басейну. 9 грудня 1995 р. — відбувся I Міжнародний туристичний ярмарок «Байкал-тур-95», проведення якого стало щорічним. 1996 р. — Байкал включений ЮНЕСКО в список територій Світової природної спадщини. В Улан-Уде проходить Міжнародний науковий симпозіум з центрально-азійському шаманізму і перша наукова конференція «Збереження біорізноманіття озера Байкал». 1998 р. — в Улан-Уде і на озері Байкал проходить Міжнародна конференція «Байкал як ділянка світової природної спадщини: підсумки та перспективи міжнародного співробітництва». Поблизу Ушкан'їв островів виконано найглибше буріння на Байкалі (600 м) з вмороженої в лід платформи. Вивчення донних відкладів підтвердило існування озера протягом останніх 15 млн років. Квітень 1999 р. — прийнятий «Закон про Байкал» 2000 р. Прийнятий закон «Про екологічне зонування Байкальський природної території та інформуванні населення про межі Байкальський природної території». 23—25 серпня 2001 р. — у рамках Байкальського економічного форуму проведена Міжнародна конференція «Байкал — світова спадщина». 2001 р. — на березі Байкалу створена Міжвідомча навчально-освітня станція «Істомін».
Географічний об'єкт — Байкал (топоніміка)
Загальні відомості
Байкал лежить у центрі Азії та Росії на кордоні Іркутської області та Бурятії. Озеро простягнулося з півночі на південний захід на 636 км у вигляді гігантського півмісяця. Ширина Байкалу коливається від 25 до 80 км.
Площа водної поверхні становить 31 722 км² (без урахування островів), що приблизно дорівнює площі таких країн, як Бельгія, Нідерланди або Данія. За площею водного дзеркала Байкал займає восьме місце серед найбільших озер світу. Довжина берегової лінії — 2100 км.
Максимальна глибина озера, визначена в результаті виконання спільного бельгійсько-іспанської-російського проєкту створення нової батиметричної картки Байкалу, коли була визначена глибина в 1 312 788 точках акваторії озера, становить 1642 м в точці з координатами 53° 14′ 59″ с. ш. 108° 05′ 11″ в. д. / 53,249722° с. ш. 108,086389° в. д. (G), що робить його найглибшим озером планети. Якщо врахувати, що водна гладінь озера є на висоті 455,5 м над рівнем моря, то нижня точка улоговини лежить на 1186,5 м нижче рівня світового океану, що робить чашу Байкалу також найглибшою материковою западиною. Середня глибина озера також дуже велика — 744,4 м. Вона перевищує максимальні глибини багатьох дуже глибоких озер. Саме це, у кінцевому рахунку, визначає такі гігантські запаси води в Байкалі — 23 615,390 км³ (близько 19 % світових запасів прісної води — у всіх прісних озерах світу міститься 123 тис. км³ води). За обсягом запасів води Байкал займає друге місце у світі серед озер, поступаючись лише Каспійському морю, але в Каспії вода солона. В Байкалі води більше, ніж у всіх разом узятих п'яти Великих озерах і в 23 рази більше, ніж, наприклад, в Ладозькому озері.
В Байкал впадає 336 річок і струмків, але це число враховує лише постійні притоки. Найбільші з них — Селенга, Верхня Ангара, Баргузин, , Снігова, Сарма. З озера витікає одна річка — Ангара. На Байкалі 27 островів, найбільший з них — Ольхон (730 км²); найбільший півострів — Святий Ніс.
Озеро лежить у своєрідній улоговині, з усіх боків оточеній гірськими хребтами і сопками. При цьому західне узбережжя — скелясте і обривисте, рельєф східного узбережжя пологіший (місцями гори відступають від берега на десятки кілометрів). Обмежене хребтами Яблоновим і Баргузин на сході і Байкальським хребтом на заході, озеро розташоване загалом на висоті 455 метрів, на східному березі є заповідник та природний парк.
Походження топоніму «Байкал» Походження назви озера точно не встановлено. Нижче наведені найпоширеніші версії походження топоніму «Байкал»: Бай-Куль (тюрк.) — багате озеро Байгаал-Далай (монг.) — багатий вогонь Бей-Хай (кит.) — Північне море
Перші російські землепрохідці Сибіру вживали евенкійську назву «Ламу» (море). З другої половини XVII століття росіяни переходять на назву, прийняту в бурятів, — «Байгаал» (вимовляється як «Бейгхел»). При цьому вони лінгвістично пристосували його до своєї мови, замінивши характерне для бурять «ґ» на звичніше для російської мови «к», у результаті чого остаточно склалася сучасна назва.
Походження озера Походження Байкалу досі викликає наукові суперечки. Вік озера науковці традиційно визначають у 25—35 млн років. Цей факт також робить Байкал унікальним природним об'єктом, тому що більшість озер, особливо льодовикового походження, живуть у середньому 10—15 тис. років, а потім заповнюються мулистими осадовими породами і заболочуються.