Астрага́л (; ) — гральна кістка з астрагалу, надп'яткової кістки суглоба задньої кінцівки парнокопитної тварини. Їх також виготовляли з різних матеріалів: свинцю, бронзи, каміння, слонової кістки, кришталю, агата тощо, й обробляли у різний спосіб: висвердлювали отвори, обважнювали свинцем (битки), запилювали, фарбували, наносили знаки-графіті. Гральні кісточки використовували для найпоширенішої гри серед народів світу. Астрагали — попередники сучасних гральних кубиків.

Водночас за допомогою кісток давні греки здійснювали релігійні ритуали й займались ворожінням — . З них робили амулети. Вони виконували вотивну функцію. Напевно, магічно-символічну функцію астрагали виконували і в Київській Русі. Науковці припускають, що литі бронзові астрагали у IV—III ст. до н. е. могли виконувати функцію платіжних засобів.

Легенди про походження гри Гра була поширена у Стародавній Греції, про що свідчать численні літературні джерела й археологічні знахідки. Софокл приписував винахід гри з астрагалами Паламеду, в яку він навчив грати греків під час Троянської війни. Павсаній згадує про храм Фортуни, в якому Паламед і запропонував власну гру. Й Іліада, й Одіссея містять опис подібних ігор.

За іншою легендою, Зевс, щоб скрасити самотність Ганімеда на горі Іда, дав йому золоті фішки для ігор та Ероса у компаньйони. За твердженням Аполлонія, громовержець навіть сам брав участь в грі. Водночас Геродот і Платон приписували іноземне походження гри. Платон у «Федрі» винахідником гри називає єгипетського бога Тота. А Геродот розповідає про появу гри у лідійців під час голоду за царя Атіса, власне, як і всіх інших ігор, за винятком шахів .

Значення граней астрагала

Астрагал має характерну форму із двома широкими і двома вузькими сторонами. За словами Еразма Ротердамського і Павсанія, кожна з них мала своє числове значення, відповідно частоті, з якою кісточка падала певною гранню догори. стверджував, що на астрагалах не було маркування чисел, натомість у них були власні назви на відміну від гральних кісточок. Він вмістив у книгу «Про Східні Ігри» () 1694 року ілюстрацію астрагала і описав його грані: «Supinum (увігнута) — trias (3), Pronum (опукла) — tetras (4), Planun (плоска) — monas (1), Tortuosum (звивиста) — hexas (6)». Так само вважає Вільгельм Ріхтер. Водночас деякі автори змінюють значення граням і вважають, що медіальна грань рахується як одне очко, а латеральна — шість. За (1878), 1 — , грань із заглибиною; 3 — , , випукла широка грань; 4 — , , зворотна, видовбана; 6 — , рівна.

За словами (1873), «в назвах хіос () і кос () міститься натяк на звичаї та характер мешканців островів Хіос і Кос: перші — підлі та зневажені, інші — шановані та поважні».

У різних народів були свої назви на позначення граней астрагала:

1. Латеральна поверхня (вузька звивиста) — одне очко; у греків; planun («плоска»), , «пес» у римлян; «візир» у турків. 3. Дорсальна поверхня (увігнута широка) — три очки; у греків; supinum («на спині», «горілиць»), , ternio («трійка») у римлян; «слуга» у турків. 4. Плантарна поверхня (опукла широка) — чотири очки; pronum, , quaternio («четвірка») у римлян; «раб» у турків; ще «черево», «пекар», «осел». 6. Медіальна поверхня кістки (вузька плоска) — шість очок; у греків; tortuosum, («шістка»), «цар» у римлян; «шах» у персів; «султан», «козак» у турків.

Сума на протилежних гранях дорівнює семи: 1+6 і 3+4. Водночас існує маса різних комбінації. За Полідевком, кидки поділялися на добрі, погані та середні. З-поміж латинських термінів відомі «Венера» (), «собака» (), «цар» () і «грифи» (, ). Бек де Фук'єр наводить також понад 60 грецьких назв комбінацій. До найкращого ходу відносилася комбінація 1, 3, 4 і 6, під назвою «Афродіта» у греків, або «Венера» у римлян. У греків добрими кидками з-поміж інших вважалися Цар (βασιλικός), Епакондист, Калібол, Синорик; середніми — Александр (), Ієрос (), Кіклоп (), Фалос (); поганими — Абола (), Афет (), Мідас () тощо. А найгірший варіант — «Пес» (canes), коли випадають чотири одиниці.

Опис ігор з астрагалами

Свого часу гра була надзвичайно популярною. Гравці іноді за грою спускали цілі статки. Якось Август, пишучи Тиберію про відзначення весняного свята Квінкватрії, зізнався: «Я ж особисто програв двадцять тисяч сестерціїв, але тільки тому, що був щирим у грі, як звичайно». Клавдій, як й інші римські імператори, теж мав велику пристрасть до гри в кості. Грав навіть у дорозі, прилаштувавши собі до повозу дощечку для зручності. Зрештою він видав книгу про це мистецтво, яка, проте, не збереглася.

Існувало кілька видів ігор: Гра в кості — кісточка випадала певною стороною, а гравці підраховували кількість очок. Гра в паці. Розкладені у певному порядку астрагали вибивали биткою. Кожна зі сторін мала назву і «ціну». Кістка з різних сторін мала певну форму, що дозволяло не наносити додатково маркування сторін. Гра з чотирма астрагалами. У Стародавній Греції та Римі використовували чотири астрагали. Різні комбінації мали власну назву. Найвдалішим вважався результат, коли всі кісточки падали на різні сторони (, ). Короткі бічні сторони астрагала майже не враховувалися, оскільки астрагал рідко затримувався у такому положенні. Найгіршим — коли всі кісточки падали на вузьку рівну сторону (, ). Тропа () — поширена в античному світі гра з п'ятьма астрагалами. Кісточки підкидали і ловили тильним боком долоні. Переможцеві діставалися виграні кості. Варіант: астрагали кидали всередину намальованого кола або у вирите в землі заглиблення, та вибивали биткою. Ашик або асик — ігри з астрагалами у тюркських кочових народів. Конґінорі — корейська гра з підкиданням і підхопленням тильною стороною долоні дрібних предметів.

На території України археологи знаходили астрагали, які клали в могили як супровідний інвентар. Астрагали відомі у багатьох культурах доби бронзи, хоча початок їх використання сягає більш давнього часу. Уже для катакомбної культури можна говорити про наявність виразних гральних наборів. Гральні набори з кількох кісток виявляли також у культурному шарі давніх поселень і міст.

Колекція гральних астрагалів зберігається у Національному музеї історії України.

У травні 2024-го року внесено традиційну гру болгар та гагаузів «Ашик» до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Астрагали як протогроші За припущенням , яке підтримав і розвинув у пізнішому каталозі Італо Векк'ї, литі бронзові астрагали в Центральній Італії могли виконувати функцію одного з додержавних платіжних засобів у IV—III ст. до н. е.: «Вони служили передусім для гри, але, звісно, могли, як і будь-який інший шматок бронзи, бути віддані в оплату за вагою». Тому нумізмат не оминув зображення астрагалів у своєму каталозі і відніс їх до так званого aes formatum (), проміжної форми протомонет між aes rude і aes signatum. Це — узагальнена категорія литих бронзових виробів визначеної, впізнаваної форми — окрім астрагалів до неї відносять литі мушлі-черепашки, сокири, бронзові кружки та зливки-бруски, які, на відміну від безформного aes rude, відливались за наперед заданими зразками, але ще не мали офіційного клейма чи напису і оцінювались за вагою. У сучасних нумізматичних каталогах й описах лотів на сайтах аукціонів для астрагалів використовують термін aes formatum і датують VI—IV ст. до н. е.

У другій половині V — на початку III століття до н. е., особливо в першій половині IV століття, астрагали карбували на грецьких монетах як основний символ, так і другорядний мотив. Астрагали з'являються переважно на монетах Малої Азії у двох чітко окреслених ареалах. Перший — це територія, що охоплює Кіпр, Кілікію, Памфілію, Пісідію та Лікію. Цей регіон мав давню традицію оракульської практики, зокрема астрагаломантії (ворожіння на кістках), і був тісно пов'язаний із легендарними віщунами — Мопсом, його братом Амфілохом та Калхантом. Другу групу утворюють монетарні центрального іонійського узбережжя. Їхньою спільною рисою є близькість до оракульського святилища в Кларосі, де серед форм ворожіння також практикувалась астрагаломантія.

За припущеннями дослідників, поширення астрагала як монетного типу в Малій Азії значною мірою пояснюється не економічною чи ваговою символікою, а зв'язком із культом оракулів і практикою ворожіння на кістках — астрагаломантією. Астрагали зникають з монет Колофона приблизно в 375 році до н. е. Їх спорадично карбували в Ефесі між приблизно 375 та 280 роками і зрештою вони зникають і там. Їхнє зображення відновили лише наприкінці II та III століття нашої ери на імператорських бронзових монетах із сюжетом, у якому діти кидають астрагали перед культовою статуєю Артеміди.

Див. також Гральні кісточки

Примітки

Джерела