Вільям Фрізе-Ґрін (; 7 вересня 1855, Бристоль — 5 травня 1921, Лондон) — англійський фотограф та винахідник у галузі кіно та фотографії, один з основоположників кінематографу. У 1889 році спільно з англійським інженером Морісом Евансом отримав перший патент на хронофотографічний апарат, в якому вперше була застосована перфорована целулоїдна стрічка зі світлочутливим шаром.

Життєпис Народився Вільям Ґрін у Бристолі. Навчався він у «Queen Elizabeth's Hospital». У 1869 році Ґрін став помічником у фотографа Моріса Ґуттенберґа. До 1875 року в Ґріна вже були власні фотостудії в Баті та Бристолі. Пізніше Ґрін відкрив ще дві філії — у Лондоні та Брайтоні. 24 березня 1874 року Ґрін одружився з Геленою Фрізе і змінив власне прізвище, додавши до нього дошлюбне прізвище дружини. Фрізе-Ґрін переїхав Гарвідж та мешкав там з 1897 по 1904 роки.

Винаходи У Баті Вільям познайомився з Джоном Раджем — творцем різних корисних технічних пристосувань і великим фахівцем з розробки чарівних ліхтарів. Незадовго до цього Радж розробив нову модель чарівного ліхтаря, його винахід міг швидко змінювати 7 слайдів, створюючи досить реалістичну ілюзія руху. Фрізе-Ґріна винахід Раджа буквально підкорив, і вони разом взялися за доопрацювання пристрою.

З часом Фрізе-Ґрін усвідомив фундаментальний недолік пристрою — він працювало зі скляними пластинками, які змінюватимуть з достатньою швидкістю не могли. Вільям почав експериментувати з іншими матеріалами, спочатку він пробував промаслений папір, а у 1887 році перейшов на целулоїдну плівку. 21 червня 1889 року Фрізе-Ґрін запатентував нову модель 'хронофотографіческой' камери. Цей пристрій міг знімати до 10 знімків у секунду, використовуючи перфоровану целулоїдну плівку. Тоді ж Фрізе-Ґрін включив у конструкцію апарату скачковий механізм.

Плівка у Фрізе Гріна надходила з барабана що подає на приймальний барабан. Останній, за допомогою руків'я, що оберталося рукою, приводився в рух. Плече, несучий обертальний ролик, рухалось за допомогою спірального кулачка. При своєму русі воно тягнуло вниз плівку, яка потім залишалася нерухомою, поки ролик відходив під дією пружини. Одночасно з відходом плеча затвор відкривався за допомогою такого ж спірального кулачка. Останній був сконструйований на валу, що приводиться в рух рукою. Кожен оберт, таким чином, відтворював окремий кадр плівки.

28 лютого 1890 року стаття про камеру з'явилася у British Photographic News, вирізку зі статтею Фрізе-Ґріна пізніше відправив Томасу Едісону, який активно працював над своєю версією пристрою, відомою як «Кінетоскоп». Стаття Фрізе-Ґрін була передрукована у часописі «Scientific American» на 19 квітня 1890 рокуBraun, Marta, (1992) Picturing Time: The Work of Etienne-Jules Marey (1830–1904), p. 190, Chicago: University of Chicago Press ISBN 0-226-07173-1; Robinson, David, (1997) From Peepshow to Palace: The Birth of American Film, p. 28, New York and Chichester, West Sussex, Columbia University Press, ISBN 0-231-10338-7).

У 1890 році Фрізе-Ґрін продемонстрував свій винахід перед публікою. На жаль, працював апарат досить повільно і ненадійно, так що бажаного враження справити не вдалося. Експерименти свої Фрізе-Ґрін проводив жертвуючи прибутками з інших проектів. Проте справи його йшли не найкращим чином, до 1891 року винахідник збанкрутував. Пізніше йому довелося продати свій хронофотографічний патент за 500 фунтів, який Фрізе-Ґрін викупити так і не спромігся .

Згодом Фрізе-Ґрін взявся за розробку кольорового кінематографа. Експериментував він з системою Biocolour — пропускав плівку через два колірних фільтра, червоний та зеленийOld Color Footage Shows What London Looked Like Back in 1926 . Розробка ця і справді могла видавати досить правдоподібні кольори, однак і недоліків мала чимало. До того ж, життя Фрізе-Ґріну ускладнили конкуренти Джордж Альберт Сміт та Чарльз Урбан, які розробляли аналогічний проект і які звинуватили Вільяма у порушенні патенту. Після довгих розглядів позову в суді, Фрізе-Ґрін спочатку програв його у 1914 році, проте у 1915 — виграв. Але скористатися своєю перемогою він не зумів. Пізніше працю Вільяма Фрізе-Ґріна продовжив його син Клод, і йому, на відміну від батька, вдалося домогтися успіху.

На стіні будинку в англійському місті Брайтон, де жив Вільям Фрізе-Ґрін, встановлено меморіальну дошку. Смерть У 1921 році Фрізе-Ґрін вирушив до Лондона на зустріч діячів кіноіндустрії. Головною темою зустрічі був важкий стан британського кінематографу. Фрізе-Ґріну тези і тон доповідачів не припали до смаку і він спробував було заперечити, проте мова його раптово втратила всяку виразність. Вільяму допомогли сісти на місце але трохи пізніше Фрізе-Ґрін звалився зі свого місця і помер. На момент смерті Вільяму Фрізе-Ґріну було 65 років. Тіло винахідника було поховано на лондонському Гайґейтському цвинтарі. Монумент створив Едвін Лютьєнс. Дружина Фрізе-Ґріна померла декілька місяців по тому і була похована поряд з ним.

Фільмографія У 1889 році Фрізе-Ґрін зняв кілька короткометражних фільмів, які в 1890 році демонстрував у Королівському фотографічному товаристві.

«Брайтон Вулична сцена» (1888)Брайтон Вулична сцена на imdb; «Неквапливі пішоходи, омнібуси з відкритим верхом і кеби з кіньми, що скачуть» (1889); «Трафік на Кінґс-Роуд, Челсі» (1889).

Література British Kinematograph Society: British Kinematography. London, Mai 1950; Vol. 16., S. 156–163. The Place of Friese-Greene in the Invention of Kinematography by R. Howard Cricks. Ray Allister: Friese-Greene: Close-up of an Inventor. Special Re-Issue with eight pages of photographs from the 1951 Festival film The Magic Box etc. Marsland, London, 1951, 192 S. Bislang keine deutsche Übersetzung, auch keine englischen Ausgaben jüngeren Datums. Herbert Tümmel: Aus der Geschichte der Kinematographie. In: Kino-Technik, 1956–57. C. W. Ceram: Eine Archäologie des Kinos. Rowohlt, Reinbek bei Hamburg 1965. Brian Coe: Muybridge and the Chronophotographers. Museum of the Moving Image, London, 1992. London Gazette, May 12, 1896. Chanan, Michael, The Dream that Kicks (London: Routledge & Kegan Paul, 1980) Coe, Brian, 'William Friese-Greene and the Origins of Cinematography', Screen vol. 10, nos. 2-4 (1969) Примітки

Посилання

Вільям Фрізе-Ґрін Screenonline: Вільям Фрізе-Ґрін (1855–1921) Життєпис

Фрізе-Грін і Еванс