Абдурешит (Решит) Медієв (Медієв Решид Медій-огли (Мехді); ; , с. Караджай Перекопський повіт Таврійська губернія — , Карасубазар, Таврійська губернія) — громадський діяч та просвітитель, перший представник кримськотатарського народу у Державній думі Росії.
Життєпис Абдурешит Медієв народився в лютому 1880 року в с. Караджай (Караджанай, нині — с. Самокиші, виключене зі списку населених пунктів) Перекопського повіту Таврійської губернії в бідній селянській родині. Батько помер, коли хлопчикові було десять років. Покровитель і друг родини, учитель з Армянська, Алі Боданинський (в майбутньому тесть кримськотатарського поета Ешрефа Шемьи-заде) оплатив його навчання та відправив до Сімферопольської татарської учительської школи. Медієв закінчив її 1902 року з відзнакою. Отримав місце вчителя російської мови в школі для кримських татар у Ермені-Базарі (нині — Армянськ).
Згодом переїхав до Карасубазара (нині — Білогірськ), де також викладав. На початку XX ст. включився у політичну діяльність, увійшов до складу кримського відділення організації «Бутюнрусіє іттіфак ель Муслімі» («Бутюнрусіє іттіфаке мусульманларнєн»), яку очолював Ісмаїл Гаспринський. Був учасником місцевих з'їздів кримських татар. За активну суспільну діяльність був арештований і поміщений у Сімферопольську тюрму. Його звільнення 31 жовтня 1905 року було сприйнято як звільнення героя революції.
У Карасубазарі Медієв організував мусульманську благодійну громаду «Джемієт і хайріє» («Благотворительное общество»), відкрив новометодне мектебе-руштіє, національну бібліотеку. Спільнота сприяла відкриттю мектебів і рушдіє, що працювали за новим методом, а також виїзду талановитої кримськотатарської молоді за кордон для навчання (зокрема до Стамбула).
У 1906 році обраний заступником голови міської думи Карасубазара, а на початку 1907 року — міським головою (посада якого він обіймав до 1912 року). На цій посаді сприяв будівництву електростанції, водогону та будинку культури. Також був членом міської управи.
Медієва вважають лідером кримських младотурків, сам він відносив себе до прихильників «Мусульманського союзу». На момент виборів до Думи його річне жалування становило 2000 рублів.
Діяльність у Державній Думі У січні—лютому 1907 року (обраний 7 лютого) його обрали одним із шести представників до Державної Думи другого скликання від Таврійської губернії (вибирали з 97 виборщиків). Перемогу йому забезпечили українські та російські виборці північних повітів Таврійської губернії, а також політичний вплив Партії народної свободи (кадетів).
У Державній Думі другого скликання (20 лютого — 2 червня 1907 року) увійшов до складу «Мусульманської фракції». На першому зібранні фракції 9 березня 1907 року він виступив із промовою, яка справила враження на депутатів, і його кандидатуру було висунуто на посаду секретаря фракції. Тісно співпрацював із депутатами мусульманської фракції Садрі Максудовим та Шахайдаром Сиртлановим, які займали ліберальну позицію.
Медієв був дуже активним у Думі та брав участь у кількох комісіях: про недоторканність особи, про забезпечення відпочинку службовців у торговельних та ремісничих закладах, про народну освіту (у якій виконував обов'язки секретаря підкомісії з питання мови викладання в національних школах). Відомі його резонансні виступи: 15 березня 1907 року — з питання допомоги безробітним; 9 квітня 1907 року — з аграрного питання, де на численних історичних і статистичних даних викрив факти розхищення земель у Криму, Оренбурзькій та Уфимській губерніях, звернувши увагу на тяжкий стан кримськотатарського селянства; 31 березня (за іншими даними — 1 квітня) 1907 року — із промовою «Мусульманська школа в Росії» в домі Вищої вільної школи, де підкреслив, що мусульманську школу він бачить загальнодоступною, світською, безплатною та вільною від класово-сословного протекціонізму.
Медієв був активним ініціатором захисту мусульман Азії від спрямованого до них напливу переселенців, що могло призвести до втрати місцевими жителями своїх земель. Збирався видавати мусульманську газету російською мовою в Санкт-Петербурзі для ознайомлення російських ліберальних кіл із проблемами мусульманського населення, однак втілити цей план не встиг.
Після розпуску Думи повернувся до Криму. Багато хто був упевнений, що Медієв обов'язково візьме участь у виборах до III Державної Думи, однак за невідомої причини він публічно відмовився балотуватися.
Театральна діяльність Медієв ставив спектаклі на сцені самодіяльного театру, в якому грали школярі та представники кримськотатарської інтелігенції. Зокрема, ним була поставлена історична п'єса Ахмеда Джевдета «Шейх Синан».
Журналістська діяльність А. Медієв видавав і редагував кримськотатарські періодичні видання політичного змісту. У травні 1906 року став видавати газету «Ватан хадімі» («Слуга Вітчизни»), яка виходила з перервами до осені 1908 року, коли була закрита урядом. Газету морально та за допомогою пожертв підтримували кримськотатарські вчителі. У листопаді 1907 року заснував російськомовну газету «Голос мусульманина», що виходила двічі на тиждень. У жовтні 1908 року намагався випустити газету «Наш голос».
Ці видання він використовував для викладу свого світогляду, політичної й громадської позиції. Також публікувався у бакинському «Каспії» (редагованому Алі-Марданом Топчибашевим) та паризькому «Мусульманину». Йому також приписують співробітництво з редакціями журналів «Мир женщин», «Детский мир», «Ходжа Насреддин».
Смерть Помер 6 травня 1912 року (за іншими даними — 16 травня) від туберкульозу.
Вшанування пам'яті 18 жовтня 2021 року у місті Білогірськ відкрили пам'ятник Абдурашиду Медієву.
Примітки
Джерела
Таран П. Є. Депутатська діяльність А. Медіева із забезпечення ісламської релігійно-культурної автономії в Росії // Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва: Матеріали ХІІ Міжнародної історико-правової конференції, 10-13 вересня 2004 р., м. Бахчисарай / За ред. О. В. Тимощука. — Сімферополь: ДіАйПі, 2005. — ISBN 966-8180-25-9.
Kırımlı H. MEHDÎ, Abdürreşîd // TDV İslâm Ansiklopedisi. — 2003. Усманова Д. М. МЕДИЕВ Решид Медиевич // Государственная дума Российской империи: 1906—1917. — Москва: РОССПЭН, 2008. — С. 366.