Марі́я Анжу́йська (14 жовтня 1404 — 29 листопада 1463) — королева Франції у шлюбі з Карлом VII.

Біографія Марія була дочкою анжуйського герцога Людовика II й Іоланди Арагонської.

22 квітня 1422 року вона стала дружиною майбутнього короля Франції Карла VII, сина Карла VI. З майбутнім чоловіком Марія була знайома з дитинства, оскільки той також виріс в Анжу. Після їх заручин Іоланда Арагонська, яка не бажала залишити дочку в Парижі у небезпечний період війни, взяла майбутнього зятя під свою опіку. На той час ще були живі два старших брати Карла, це сталося у лютому 1414 рокуDidier Feuer et Jean d'Hendecourt, Dictionnaire des Souverains de France et de leurs épouses, , Pygmalion, Paris 2006.

Після народження спадкоємця престолу, майбутнього короля Франції Людовика XI, Марія Анжуйська править як королева. Втім, чоловік час від часу покидає її, віддаючи перевагу фаворитці — «гарній» Агнесі Сорель.

7 жовтня 1461 королева перебуває у своїй резиденції в замку Амбуаз, в той час як її син Людовик XI переховувався в БрабантіЙосип Vaesen і Стефана Charavay, "Листи Людовика XI, тому XI «маршрут», Librairie Renouard, Париж 1909.. Два роки потому, в кінці свого життя, королева пішла в паломництво до Сантьяго-де-Компостела. Оскільки ця проща відбувалась взимку за несприятливої для подорожей погоди, історики припускають, що насправді Марія могла виконувати роль таємного посла свого сина Людовіка XIEn tant que justificatif, Denise Péricard-Méa trouva la lettre de Louis XI expédiée aux habitants d'Amboise le 16 septembre 1466 : «De par le roy. Chiers et bien amez, pour ce que nostre tres chere et tres amee tante la contesse de Witembergh, laquelle est puis naguerre venue devers nous pour aucunes ses affaires, s'en va presentement devers nostre tres cher et tres ame oncle le roy de Secille, et de la a l'intencion de s'en aller en pelerinaige a monseigneur saint Jacques de Galice, nous voulons et vous mandons que vous la recevez et lui faites tout l'onneur et la meilleure chere que faire sera possible, tout ainsi [que] vouldriez faire a nous mesmes, et en ce faisant, vous nous ferez tres singulier et agreable plaisir. Donne a Montargis, le XVIe jour de septembre. LOYS. TOUSTAIN. (secrétaire) A noz chiers et bien amez les bourgeois, manans et habitans de la ville d'Amboise», Joseph Vaesen et Étienne Charavay, Lettres de Louis XI, tome III , Société de l'Histoire de France et Librairie Renouard, Paris 1887. .

Марія Анжуйська померла 29 листопада 1463 року на зворотньому шляху з монастиря Сантьяго-де-Компостела по двох роках вдівства після відзначення перемоги Франції над Англією. Похована в абатстві Сен-Дені поряд з чоловіком, королем Карлом VII.

Після її смерті один письменник склав «Знак оклику на смерть Марії Анжуйської», де зникнення королеви представлене як апофеозJacques Heers, Louis XI p.132, Perrin, Paris 2003.

Родина Чоловік — Карл VII Звитяжний (1403—1461), король Франції

Діти: Людовик XI (1423—1483) — король Франції з 1461 року Іоанн (19 вересня 1425) Радегунда (1428—1445) Катерина (1428/1432 — 1446) Яків (1432—1437) Іоланда (1434—1478) Іоанна (1435—1482) Філіп (1436) Маргарита (1436) Іоанна (1438—1446) Марія (1438 — 14 лютого 1439) Марія (1441) Магдалина (1443—1495) Карл (1446—1472)

Галерея

Генеалогія

Примітки

Джерела Bernard Chevalier, " Marie d'Anjou, une reine sans gloire, 1404—1463 ", dans Geneviève et Philippe Contamine (dir.), Autour de Marguerite d'Écosse. Reines, princesses et dames du XV s., Paris, Honoré Champion, coll. " Études d'histoire médiévale ", 4, 1999, , compte rendu en ligne. Xavier Hélary, entrée " Marie d'Anjou (1404—1463), reine de France ", in Philippe Contamine, Olivier Bouzy, Xavier Hélary, Jeanne d'Arc. Histoire et dictionnaire, Paris, Robert Laffont, collection " Bouquins ", 2012, 847-848, . Solveig Bourocher, " La reine Marie d'Anjou: commanditaire des travaux du château de Chinon au milieu du XV s. ? ", dans FAGNART (L.) et L'ESTRANGE (E.) (dir.), Le mécénat féminin en France et en Bourgogne, XV-XVI s. Nouvelles perspectives, Actes de la journée d’étude internationale organisée à l'Université de Liège, le 10 mai 2010, Le Moyen âge: revue d'histoire et de philologie, t. 117, fasc. 3-4, 2011, .