Людмила Стефанівна Петрушевська ( 26 травня 1938, Москва) — російська письменниця, поетеса, драматург.
Біографія Народилась 26 травня 1938 року в Москві у сім'ї службовця. Онука лінгвіста М. Ф. Яковлєва, який створив писемність для деяких народів СРСР. Під час війни жила у родичів, а також в дитячому будинку під УфоюЛюдмила Петрушевская — Энциклопедия отечественного кино.
Після війни повернулась до Москви, закінчила факультет журналістики МДУ. Працювала кореспондентом московських газет, співробітницею видавництв, з 1972 року — редактором у Центральній студії телебачення.
Творчість Петрушевська рано почала складати вірші, писати сценарії для студентських вечорів, тоді вона навіть не задумувалась про письменницьку діяльність.
У 1972 році у часописі Аврора опубліковано перший твір автора — оповідання «Крізь поля». З цього часу проза Петрушевської не друкувалась більше десяти років. Видавати її твори почали тільки у часи «перебудови».
Перші п'єси були помічені самодіяльними театрами: п'єса «Уроки музики» (1973) була поставлена у 1979 році Романом Віктюком у театрі-студії БК «Москворечье», а також В. Голіковим у театрі-студії ЛГУ й майже відразу заборонена (надрукована лише у 1983 році).
У Львові театр «Гаудеамус» поставив її п'єсу «Чинзано». Професійні театри почали ставити п'єси Петрушевської у 1980-і роки: одноактна п'єса «Любов» в Театрі на Таганці, «Квартира Коломбіни» в «Современник», «Московський хор» в МХАТі. Довгий час письменниця змушена була працювати «в стіл» — редакції не могли публікувати оповідання й п'єси про «тіньові сторони життя» Не припиняючи роботи, створюючи п'єси-жарти («Анданте», «Квартира Коломбіни»), п'єси-діалоги («Стакан води», «Ізольований бокс»), п'єсу-монолог («Пісні XX століття», що дав назву збірці її драматургічних творів).
Проза Петрушевської продовжує драматургію письменниці в тематичному плані й у використанні художніх прийомів. Її твори — це своєрідна енциклопедія жіночого життя від юності до старості.
Антиколоніалізм Антиімперський дискурс прози і драматургії Петрушеської докладно проаналізувала Ева Томпсон у своїй праці «Трубадури імперії: російська література і колоніалізм»: Російська політична влада, її сибірські багатства й мистецькі центри метрополії, її палаци, площі, танцювальні ансамблі та пам'ятники не мають анінайменшого значення для людей, які, зрештою, є тим єдиним, що має справжнє значення в суспільстві. Держава хвора, а її зусилля бути військовою потугою та тримати першість у справах культури реалізуються коштом людей […] навіть Солженіцин, який звинуватив владу в нещастях Росії, не може дорівнятись до неї. Російські кордони й російський міжнародний престиж не мають для неї найменшого значення, тоді як вони мають значення для Солженіцина. Петрушевська захищає право на особисте життя, а не відданість «рóдине», і в цьому вона різко відходить від традицій російської художньої літератури
Твори «Пригоди Віри», «Історія Клариси», «Донька Ксени», «Країна», «Кто дасть відповідь?», «Містика», «Гігієна» «Така дівчина, совість світу» «Побачення» «Бідне серце Пані» та багато інших. У 1990 році був написаний цикл «Пісні східних славян», у 1992 — роман «Час ніч». Пише казки як дорослим, так і дятям: «Жив-був будильник», «Ну, мама, ну!» — «Казки, розказані дітям» (1993); «Маленька чарівниця», «Ляльковий роман» (1996). Людмила Петрушевська живе та працює в Москві.
Посилання
Людмила Петрушевская — Энциклопедия отечественного кино Статьи Людмилы Петрушевской на сайте журнала «Сеанс» Людмила Петрушевская (Библиотека Альдебаран) Людмила Петрушевская в библиотеке А.Белоусенко Людмила Петрушевская на проекте «Сноб» Людмила Петрушевская в музее современного искусства Эрарта
Примітки