Тоталітари́зм ( і прикметник , від цілісний — той, що охоплює усе загалом) — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігіяDer Brockhaus. (in 3 Bde). — Bd. 3, S. 590. — Verlag F.A.Brockhaus: Leipzig-Mannheim, 2005.Duden für Schüler. Politik und Gesellschaft. — 3. Aufl. — DUDENVERLAG: Mannheim-Leipzig-Wien-Zürich, 1992, S. 390—391..
Тоталітаризмом вважається політичне панування, яке вимагає необмеженого керування підлеглими і їхнє повне підкорення поставленим згори політичним цілям. Примусова уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми або зовнішніми загрозами існуванню держави.
Тоталітаризм зазвичай передбачає наявність фігури вождя (фюрера, каудильйо, дуче тощо), диктатуру і терорK.Schubert, M.Klein: Das Politiklexikon. 5., Aufl. Bonn: Dietz Verlag, 2011. — На сайті Федерального Центру політичної освіти ФРН, регулярну мобілізацію населення в масові організації, ізоляцію або вбивство фактично або потенційно незгодних .
Тоталітарний політичний режим є протилежністю демократичної правової держави.
У політології поняття «тоталітаризму» найперше було використано для характеристики фашистського режиму Муссоліні в Королівстві Італія, але згодом воно поширилось на позначення нацистського режиму Третього Рейху та радянського сталінізму.
Історія терміна Слово «тоталітаризм» було введено в обіг 1923 року італійським політиком Джованні Амендолою, який використовував його на означення політичного ладу фашистської Італії для підкреслення відмінностей цього ладу від відомих в історії прикладів диктатури.
Уперше цей термін для пропаганди застосував 1925 року Беніто Муссоліні, коли в Королівстві Італія почала формуватись однопартійна фашистська система. Слід зазначити, що в Королівстві Італія, як і в Третьому Рейху тих часів вислів «тоталітарна держава» застосовувався у позитивному значенні. За межами цих режимів термін мав переважно негативне значення.
Тоталітаризм як соціально-історичний феномен Політичний режим, що характеризується відсутністю демократичних свобод, диктатурою і повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства й особи.
Тоталітаризм як історична форма суспільного існування з'явився в епоху Новітнього часу й особливо характерний для диктаторських режимів XX століття. Система управління, яка прагнула до цілковитого підпорядкування суспільства в державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, офіційної державної ідеології, обов'язкової для громадян, терору таємних служб, однопартійної системи, обов'язкового членства в підконтрольних правлячій партії масових організаціях.
Зазвичай тоталітаризм сприймається як феномен політичний, проте він також може бути розглянутий ширше, свідченням чому є поняття тоталітарних структур.
Ознаки тоталітарних режимів Наявність монопольно функціонуючої масової партії з харизматичним лідером, яка злилася з таємною поліцією і держапаратом в єдине ціле. Зазвичай, таємна поліція здійснює терор, приводом якого є «образ ворога народу»; Наявність єдиної ідеології, незгода з якою карається як найгірший злочин; Контроль всіх сфер суспільного життя, засобів масової інформації (цензура); Культ особи національного лідера; Проголошення великої мети і використання будь-яких (зокрема репресивних) заходів для її досягнення; Регулярна мобілізація (в т.ч., готовність до мобілізації всього населення) задля досягнення великої мети; Контроль партії і держави над економікою, нехтування приватною власністю; Репресії і переслідування; Створення ілюзії цілковитої згоди громадян із діями вождів.
Витоки тоталітаризму
За загальноприйнятим поглядом, корінням нацизму є крайній шовінізм і расизм, а не егалітаризм. Економічну систему у нацистській Німеччині і фашистській Італії зазвичай класифікують як державно-корпоративний капіталізм.
Прагнення повного контролю над суспільством було властиве багатьом деспотичним правителям. Тому в деяких джерелах до тоталітарних режимів зараховуються династія Маур'їв в Індії (321—185 до н. е.), Династія Цін в Китаї (221—206 до н. е.), Правління Чака над зулу (1816—1828)… Слід особливо виділити легізм в Цін, який був повноцінною ідеологією і мав філософсько-теоретичне обґрунтування необхідності тотального контролю . При цьому легізм був офіційною ідеологією Цін понад 150 років, аж до її падіння в ході народного повстання.
Однак наведені вище тиранії загалом перебували в руслі традиції і не мали масової народної підтримки. Практичне здійснення абсолютного контролю держави над усім громадським життям і виробництвом стало можливим тільки в XX столітті завдяки економічному розвитку, розповсюдженню телекомунікаційних технологій і появі ефективних методів маніпуляції суспільством (передусім, пропаганди). Ці технології здатні забезпечити гарантовану масову підтримку керівництва країни, особливо якщо на чолі стоїть харизматичний лідер. Незважаючи на ці об'єктивні тенденції, тоталітаризм виник лише в окремих країнах. Макс Вебер вважав, що виникненню тоталітаризму передує глибока криза, що виражається в загостренні конфлікту між прагненням до самореалізації і переважанням зовнішнього світу. Починаючи з XIX століття, цей конфлікт виявляє себе на кількох рівнях: соціальному (особистість проти народу), економічному (капіталізм проти соціалізму), ідеологічному (лібералізм проти демократії) тощо. Ліберальна демократія є компромісом, який досягається за рахунок розподілу сфер впливу — завдяки правовим обмеженням на владу суспільства і захисту автономного простору. Тоталітаризм пропонує інше рішення, що складається з ліквідації ліберальних (ринкових) і демократичних інститутів. За твердженнями ідеологів режиму, внаслідок цього зникають передумови для системних конфліктів, а все суспільство об'єднується в єдине ціле.
Деякі дослідники тоталітаризму (Ф. фон Хайєк, А. Ренд, Л. фон Мізес та ін.) розглядають його як крайню форму колективізму і звертають увагу на те, що всі три тоталітарні системи поєднує державна підтримка колективних інтересів (нації — нацизм, держави — фашизм чи трудящих — комунізм) на шкоду приватним інтересам і цілям окремого громадянина. Звідси, на їхню думку, випливають властивості тоталітарних режимів: наявність системи придушення невдоволених, всепроникний контроль держави над приватним життям громадян, відсутність свободи слова тощо. Соціал-демократи пояснюють зростання тоталітаризму тим, що в період занепаду люди шукають рішення в диктатурі. Тому обов'язком держави має бути захист економічного достатку громадян, балансування економіки. Як сказав Ісайя Берлін: «Свобода для вовків означає смерть для овець». Схожих поглядів дотримуються прихильники соціал-лібералізму, які вважають, що найкращим захистом від тоталітаризму є економічно забезпечене і освічене населення, що має широкі громадянські права. Неоліберали дотримуються частково протилежної точки зору. У своїй праці «Дорога до рабства» (1944&) Ф. фон Хайєк стверджував, що тоталітаризм виник внаслідок надмірного регулювання ринку, яке призвело до втрати політичних і громадянських свобод. Він попереджав про небезпеку планової економіки і вважав, що запорукою збереження ліберальної демократії є економічна свобода.
Тоталітарні структури, базові характеристики
Тоталітарна структура — це організація, в основі якої лежить принцип багатоступеневої ієрархії, котрій притаманний всеохопний і поширений характер та діяльність якої відбувається за принципом «згори-донизу» й інколи за принципом «знизу-догори».
Базова засада ідеології будь-якого тоталітарного утворення — ствердження ідеї вищості, обраності членів структури відносно усіх інших. Ця ідея може набувати найрізноманітніших форм і проявлятись у широкому спектрі: від ствердження моральної, етичної переваги членів групи над не членами до заперечення будь-яких морально-етичних засад, норм і принципів у відносинах з не членами групи. Іншими словами, ця ідея може мати позитивне забарвлення, коли ідеологія структури стверджує, що її члени є кращими від інших людей внаслідок приналежності до структури. Але вона може мати і негативне забарвлення, коли не члени структури взагалі людьми не визнаються і як рівноцінні з членами структури трактуватись не можуть, а член структури стає повноцінною людиною тільки через приналежність до неї. Очевидно, що про плюралізм, багатоманітність, толерантність, консенсусне погодження інтересів взагалі мова не йде. Нетолерантне, вороже ставлення до чужих завжди присутнє в ідеології будь-якої тоталітарної структури. Її гаслом завжди є «Хто не з нами, той проти нас»«Ї». Тарас Андрусяк. Тоталітарні структури: базові характеристики.
Характеристика тоталітарної структури: Головною засадою створення тоталітарної структури, яка відрізняє її від інших соціальних утворень, є відсутність раціонально обґрунтованої мети створення та існування. Ціль створення тоталітарної структури завжди лежить поза межами доцільності, логічної обґрунтованості чи природної або соціальної необхідності.
Прикладом тут є комуністичні тоталітарні держави, створені для «побудови комунізму». При цьому в усій комуністичній літературі, починаючи від «Маніфесту Комуністичної партії» до рішень партійних з'їздів донині існуючих правлячих комуністичних партій, немає пояснення, що ж таке «комунізм» і які об'єктивні параметри цього майбутнього соціального устрою. У програмі комуністичної партії Радянського Союзу була спроба охарактеризувати комунізм як «суспільний лад, при якому матеріальні блага поллються повним потоком». Відбулась відмова від ірраціональної мети, задекларованої від моменту жовтневого перевороту і створення Радянського Союзу — всесвітньої комуністичної революції та побудови комунізму в одній окремо взятій країні, і ця тоталітарна держава без будь-яких зовнішніх причин припинила своє існування. Попри те, що в умовах тоталітарної держави народилося і виросло щонайменше три покоління людей, ніхто не робив будь-яких серйозних спроб запобігти цьому. Тоталітарна структура Радянського Союзу перестала стверджувати самоцінність свого існування, існування для самої себе і розпалася. Сьогодні певні політичні сили прагнуть відродити в іншій формі цю тоталітарну структуру і знову висувають ірраціональну мету і основу її існування — якусь містичну єдність слов'янських народів. Саме це й відрізняє згаданий конструкт від Європейського Союзу, який у своїй основі має прагматичну, економічну рацію об'єднання та існування, тобто є демократичною структурою.