Вільге́льм Сте́йніц (, ; 14 травня 1836, Прага, Австро-Угорщина — 12 серпня 1900, Нью-Йорк, США) — австрійський і американський шахіст, перший офіційний чемпіон світу з шахів (1886—1894). На межі 1860—1870-х років, уже отримавши визнання найсильнішого гравця свого часу після перемоги в матчі проти Адольфа Андерсена, Стейніц розробив вчення про позиційну гру, яке замінило панівну «романтичну» комбінаційну школу і значно збагатило шахи. Один із основоположників позиційної гри в шахи.
1883 року Стейніц переїхав до США і через декілька років отримав американське громадянство. 1886 року він переміг Йоганна Цукерторта в матчі, умови якого передбачали проголошення переможця чемпіоном світу. Стейніц декілька разів захистив титул, у тому числі двічі — проти одного з останніх представників комбінаційної школи Михайла Чигоріна. 1894 року Стейніц програв матч за світову першість Емануїлу Ласкеру, який високо оцінював спадок Стейніца і став послідовним пропонентом позиційної школи. Втративши звання чемпіона світу, Стейніц не пішов із шахів. Він продовжував брати участь в турнірах з не меншим успіхом і навіть спробував взяти реванш у Ласкера у 1896/1897 роках, але в 1900 р. життя шахового професіонала трагічно закінчилося. В останні роки свого життя він часто хворів і помер в бідності.
Стейніц був плідним літератором, 1873 року на піці кар'єри він на дев'ять років припинив турнірі виступи, щоб зосередитись на роботі журналістом в шаховому відділі лондонського спортивного журналу «Field», а 1885 року заснував «Міжнародний шаховий журнал» (англ. International Chess Magazine). Стейніц публікував огляди партій і програмні теоретичні статті, його полеміка з іншими публіцистами, яку Стейніц проводив агресивно та безапеляційно, сама ставала важливою подією у шаховому світі.
Життєпис
Дитинство та юність Вольф Стейніц (ім'я Вільгельм він отримав згодом) народився 14 травня 1836 року в єврейському гетто у Празі. Існує плутанина відносно дати народження Стейніца — у низці джерел датою народження вказане 18 травня, хоча сам шахіст навіть якось назвав 17 травня. Батьками Вольфа були кравець Йозеф-Саломон Стейніц (1739—1868) і Анна Стейніц (при народженні Торш, 1802—1867). Усього в родині від обидвох шлюбів батька було тринадцять дітей: сім хлопчиків і шість дівчаток. Стейніц відтак казав, що був наймолодшою дитиною; за даними його біографа Курта Ландсбергера, він був дев'ятим за рахунком, при чому четверо братів і сестер, що народились пізніше, померли в ранньому дитинстві. У віці дванадцяти років Вольф познайомився з шахами, захопився грою і швидко проявив шаховий талант.
1857 року Стейніц офіційно змінив ім'я на Вільгельм. Наступного року він вступив до Віденського політехнічного інституту. Під час навчання Вільгельм заробляв собі на життя роботою репортера і грою на ставку в популярному віденському кафе «Куріпка» (). 1858 року його прийняли до Віденського шахового товариства. Наступного року Стейніц зайняв третє місце в чемпіонаті товариства, 1860 — друге (обидва рази він перемагав Карл Гампе), а 1861 року одержав перемогу, вигравши 30 партій з 34. Після року навчання Стейніца відрахували з політехнічного інституту: його основним заняттям стала гра в шахи, і відтак він не склав іспити.
Лондон Грати на змаганнях він почав в 1859 р. в турнірах, які проходили у Відні. 1862 року в Лондоні організували міжнародний шаховий турнір, приурочений до Всесвітньої виставки. Віденське шахове товариство отримало запрошення делегувати на турнір свого представника, яким став Стейніц. Він зіграв скромно і посів шосте (останнє призове місце, набравши 8 очок з 13, при цьому два очки стали наслідком неявки суперників, які полишили турнір. Проте його перемога над Огастасом Монгредьєном отримала перший приз за красу. В цей період для нього була характерною комбінаційна гра, але в деяких партіях він уже почав використовувати принципово новий стратегічний підхід.
Після турніру Стейніц провів матч з п'ятим призером Серафіно Дюбуа і переміг з рахунком . Він вирішив влаштуватися в Лондоні, де склалася шахова інфраструктура, були відкриті кілька популярних шахових клубів і виходили газети. Перший час заробляв собі на життя грою на ставку з випадковими партнерами в ресторані і шахових клубах. У січні 1863 року здобув упевнену перемогу (+7 -1 =2) в матчі з Джозефом Генрі Блекберном . Інші матчі з місцевими майстрами (Монгредьєном, Фредеріком Діконом, Ст. Гріном та іншими) теж закінчувалися перемогою Стейніца, тож часто він давав своїм суперникам фору.
Успіхи Стейніца дозволили йому 1866 року організувати матч в Лондоні організували матч до восьми перемог з німцем Адольфом Андерсеном, якого вважали найсильнішим чинним шахістом того часу: він переміг у лондонських турнірах 1851 і 1862 років, а американець Пол Морфі, який виграв матч у Андерсена, припинив виступи. Андерсен виграв першу партію. Стейніц здобув чотири перемоги поспіль, але Андерсен зміг відповісти такою ж серією. Втім, Стейніц виграв чотири з п'яти наступних партій, що принесло йому перемогу в матчі з рахунком 8:6. Матч був примітний, по-перше, тим, що жодна з партій не закінчилася внічию, і, по-друге, дебютним протистоянням. Шість з семи партій, у яких Андерсен грав білими, проходили в гамбіті Еванса (суперники виграли по три), а коли білий колір був у Стейніца, то п'ять разів зустрічався королівський гамбіт і двічі сицилійський захист. При цьому, застосовуючи чорними сицилійський захист та уникаючи гострих дебютних варіантів, Андерсен виграв обидві партії, але дух часу вимагав приймати виклик (тобто гамбітний варіант) суперника, і Андерсен частіше погоджувався на королівський гамбіт, у якому Стейніц в підсумку здобув чотири перемоги. Як сам Стейніц, так і сучасна преса згодом часто датували завоювання австрійським шахістом титулу чемпіона світу 1866 роком, а не 1886 роком, коли Стейніц переміг Цукерторта. Цю ж дату за точку відліку беруть і деякі пізніші автори.
Наприкінці 1866 року Стейніц переміг у матчі англійської шахіста Генрі Берда. Матч завершився лише з невеликою перевагою австрійського шахіста: +7 -5 =5. Поєдинок складався важко, а Берд зробив їдке зауваження, що Морфі міг би давати Стейніцу вперед пішака і хід. Це змусило останнього переосмислити свій підхід до шахів, але й стало причиною його неприязного ставлення до Берда. Наступного року Стейніц здійснив гастрольну поїздку в Шотландію, де посів друге місце на турнірі в Данді позаду Ґустава Ноймана. На міжнародному турнірі в Парижі Стейніц, якого за відсутності Андерсена вважали фаворитом, здобув третій приз. Перші два місця посіли Іґнац фон Коліш і Шимон Вінавер. Їм, а також четвертого призеру Нойману, Стейніц у двоколовому змаганні програв по одній партії.
На міжнародному турнірі, який 1870 року відбувся в Баден-Бадені, Стейніц знову не зумів здобути перемогу. Він на пів-очка відстав від Андерсена, якому програв обидві особистих зустрічі. Водночас Стейніц виграв обидві партії у Ноймана, який поділив 3-4 місце, і у п'ятого призера Луї Паульсена. Партії з Паульсеном Яків Нейштадт відзначає особливо: якщо першу з них Стейніц провів у романтичному гамбітному стилі, то в другій грав строго позиційно, випередивши свій час. Пізніше Стейніц писав, що в цей період здійснив переоцінку свого підходу до шахів, поставивши на чільне місце позиційну гру: «На турнірах в Парижі (1867) і Баден-Бадені (1870) я розраховував взяти 1-й приз, — згадував потім перший чемпіон світу. — Не здобувши його, я змушений був задуматися і прийшов до висновку, що комбінаційна гра, хоча й дає іноді гарні результати, не в змозі забезпечити міцного успіху. Під час ретельного вивчення такого роду партій я виявив у них низку дефектів. Багато спокусливих і вдалих жертв виявилися неправильними. Я прийшов до переконання, що надійний захист вимагає значно меншої витрати сил, ніж атака. Взагалі атака має шанси на успіх лише тоді, коли позиція супротивника вже ослаблена. Відтоді моя думка була спрямована на те, щоб знайти простий і вірний спосіб ослаблення ворожої позиції».
На лондонському гандикап-турнірі 1871 року Стейніц виграв усі 12 партій, а на міжнародному турнірі наступного році — сім з семи (відповідно до правил турніру партію між Стейніцом і Цукертортом, яка завершилася внічию, переграли). У серпні — вересні 1872 року Стейніц з Цукертортом, який до того не був відомий за межами Німеччини, зіграли в Лондоні матч, і він закінчився переконливою перемогою Стейніца: +7 -1 =4. 1873 року до чергової всесвітньої виставки був приурочений великий шаховий турнір у Відні. Він проходив за незвичною схемою: дванадцять учасників грали мікроматчі на більшість з трьох партій, отримуючи по очку за перемогу в мікроматчі й пів-очка, за нічию. Стейніц виграв десять з одинадцяти мікроматчів і програв Блекберну, з яким поділив перше місце. У додатковому мікроматчі він переміг Блекберна 2:0 і отримав великий на ті часи перший приз 2000 гульденів. Крім того, Стейніц вперше посів місце на турнірі вище за Андерсена. Саме у Відні австрійський шахіст почав будувати партію відповідно до принципів позиційної гри, які він розробляв. Однак публіка не зрозуміла тиху гру Стейніца і не прийняла її.
У січні 1873 року Стейніц отримав пропозицію стати редактором шахового відділу в англійському спортивному журналі «Філд» (The Field). На наступні дев'ять років робота в журналі стала основним заняттям Стейніца і джерелом постійного прибутку. Він припинив участь у серйозних змаганнях, обмежившись лише легкими партіями, сеансами одночасної гри, зокрема наосліп — у таких виступах Стейніц був виключно успішний, — і матчем 1876 року проти Джозефа Генрі Блекберна, видатного комбінаційного шахіста того часу. Результат цього матчу вразив увесь світ: Блекберн програв усі сім партій. Кілька разів Стейніц відвідував великі шахові змагання як кореспондент: турнір у Парижі 1878 року, турнір у Вісбадені 1880-му і конгрес Німецького шахового союзу 1881 року в Берліні. У журналі «Філд» Стейніц не лише аналізував шахові партії, крім конкретних варіантів він відзначав і загальний хід гри і переломні моменти, що було новим для того часу, але й публікував теоретичні статті. Як у статтях, так і в коментарях до партій він постійно підкреслював необхідність дотримуватись своїх принципів ведення позиційної гри і критикував колег, які приділяли основну увагу комбінаційній грі і не надавали значення новаціям Стейніца. 1881 року Стейніц у друці критично відгукнувся про анотації партій Цукерторта з берлінського турніру в журналі «Chess Monthly», який редагували журналіст і сам Цукерторт. Між двома журналами розгорнулася запекла полеміка з дошкульними особистими випадами з обох сторін. Стейніц зокрема пропонував вирішити суперечку в шаховому матчі, в якому одна зі сторін дає інший фору, але такого матчу не відбулося. Це протистояння, яке дістало назву «чорнильної війни» (), закінчилося усуненням Стейніца від роботи в шаховому відділі «Філд» наприкінці 1882 року.
1882 року у Відні пройшов міжнародний турнір на честь 25-річчя Віденського шахового товариства, у якому взяли участь 18 майстрів, зокрема Стейніц, Цукерторт, Блекберн та Вінавер. Стейніц зазнав декількох поразок на старті турніру, зокрема в принциповій зустрічі з Цукертортом, але сильно провів другий круг і завершив змагання маючи 24 очки з 34. Стільки ж набрав Вінавер, третій призер Мезон — на очко менше.