Мачте́т Григо́рій Олекса́ндрович (, Луцьк — , Ялта) — український і російський письменник, революціонер-народник. Писав переважно російською мовоюРаніше Мачтета трактували лише як російського письменника. Зокрема, такий погляд відображено в «Енциклопедії українознавства» (Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1497). Тепер українські видання досить часто зазначають, що Мачтет — український і російський письменник. Наприклад, так трактує його Українська літературна енциклопедія (1995 рік), а вслід за нею — укладений Національною парламентською бібліотекою України Календар знаменних та пам'ятних дат на 2002 рік. .
Життєпис
Рід Мачтетів
Рід Мачтетів походив з Англії, де свого часу якийсь Мансгед (таким був первісний варіант прізвища Мачтет) завербувався в армію короля Швеції Карла XII. Під її знаменами артилерист Манчтед (так тепер вимовлялося його прізвище) 1709 року брав участь у Полтавській битві та потрапив у полон. Через поранення він залишився на території України та одружився з українкою.
В автобіографії письменник зазначив: «Мій дід із боку батька був офіцером, гультяєм, головорізом, пристрасним авантюристом, який кинув дружину та сина (мого батька) і залишив їх у злиднях, але був чесною та незалежною людиною»Физиков В. М. Новое о Г. А. Мачтете // Фольклор и литература Сибири / Омский государственный педагогический институт. — Омск, 1980. — С. 118..
Батько Григорія Мачтета порушив сімейну традицію та замість військової кар'єри обрав цивільну. Олександр Йосипович Мачтет 1847 року закінчив зі ступенем кандидата юридичний факультет Імператорського університету святого Володимира у КиєвіАкадемические списки Императорского университета св. Владимира (1834—1884). — Киев, 1884. — С. 92.. Колезький секретар Олександр Мачтет працював у Луцьку — одним із трьох засідателів повітового суду (1850 рік)Адрес-календарь. Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1850 — Часть II. — Санкт-Петербург, 1850. — С. 24., у Ковелі — повітовим стряпчим (1851, 1852 роки)Адрес-календарь. Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1851 — Часть II. — Санкт-Петербург, 1851. — С. 26; Адрес-календарь. Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1852 — Часть II. — Санкт-Петербург, 1852. — С. 27., у Новограді-Волинському — повітовим стряпчим (1853 рік; титулярний радник — 1854, 1855 роки)Адрес-календарь. Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1853 — Часть II. — Санкт-Петербург, 1853. — С. 25; Адрес-календарь. Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1854 — Часть II. — Санкт-Петербург, 1854. — С. 25; Адрес-календарь. Общая роспись всех чиновных особ в государстве, 1855 — Часть II. — Санкт-Петербург, 1855. — С. 25..
Мати — Наталія Григорівна Калінська — походила з польської шляхтиЕнциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона . Григорій Калінський, дід письменника, коли був юнкером Ольвіопольського полку, входив до Північного союзу декабристів.
Навчання
Майбутній письменник народився 3 вересня 1852 року (за старим стилем) у Луцьку.
Залишившись у шестирічному віці без матері, Григорій Мачтет навчався та виховувався вдома під керівництвом німкені-гувернантки. 1861 року його віддали на навчання в Немирівську гімназію графа Болеслава Потоцького, де він провчився до четвертого класу. 1865 року Григорія виключили з гімназії, несправедливо звинувативши в прихильності до «польського духу». У радянський час на головному фасаді колишньої чоловічої гімназії було встановлено меморіальну дошку про те, що тут навчався Мачтет Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В четырёх томах. — К., 1983—1986. — Т. 2..
1865 року 13-річний Мачтет зовсім осиротів: помер батько, залишивши п'ятьом дітям тільки дві шафи з творами російських і чужоземних класиків.
1866 року Мачтет продовжив навчання в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії. Цьому посприяв далекий родич Григорія — мировий посередник Матрунін.
1868 року, незадовго до випускних іспитів, Мачтета знову виключили з гімназії. Цього разу за влаштування спільного читання та обговорення заборонених книг (серед них — творів Миколи Добролюбова) та за зухвальство щодо начальства. Зокрема, інспекторові гімназії Олександру Даниловичу Тулубу, який зневажливо відгукнувся про Миколу Чернишевського (мовляв, підете каторжною доріжкою негідника Чернишевського), Мачтет заявив: «Як Ви смієте так називати того, кому ми з вами не гідні навіть розв'язати ремінець взуття».
Григорій отримав «вовчий білет» (позбавлення права вступу в будь-який навчальний заклад Російської імперії), тож далі навчався самостійно — при допомозі товаришів і вчителів. Начальство гімназії навіть наполягало на тому, щоб юнака вислали з Кам'янця-Подільського, але подільський губернатор відмовився від такого кроку, мотивуючи це тим, що 16-річний Мачтет занадто молодий, тому не може бути небезпечним.
1870 року один з учителів Кам'янець-Подільської гімназії через попечителя Київського навчального округу Платона Антоновича, який в юності сам брав участь у студентських виступах і притягався до відповідальності, добився, щоб Мачтету дозволили скласти іспит на звання вчителя історії та географії повітових училищ Скорський М. А. Письменники і митці в Кам'янці-Подільському в другій половині XIX сторіччя // Матеріали третьої Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 184..
Ідея комуни
Два роки Мачтет викладав у повітових школах Могилева-Подільського та Кам'янця-Подільського. Але школа не стала для Григорія Мачтета основною справою. Головнішою для нього була участь у нелегальному гуртку, який вів підготовку до організації хліборобської комуни.
Мачтет усерйоз захопився новими ідеями: члени гуртка «американців», адептом яких був Володимир Дебогорій-Мокрієвич, заперечували приватну власність, вважали чесним засобом заробітку лише фізичну працю та мріяли охопити комунами мало не увесь світ. Розпочати вони вирішили з Північної Америки, яку вважали найвільнішою.
1872 року Мачтета звільнили зі служби — і знову за політичну неблагонадійність. Він виїхав за кордон — спочатку до Цюриху, а наприкінці 1872 року в товаристві ще двох «американців» — І. Речицького та О. Романовського — за океан, у США, щоб там здійснити задумане. Деякий час він брав участь у діяльності «Комуни Кедрової долини», заснованої Гейнсом В. К.
Прибувши в США, революціонери відразу вирушили в малозаселені західні штати шукати місце для комуни. Там із ними сталося нещастя. Ось як про це написав Сергій Ковалик (ще один «американець», який із товаришами залишився в Росії, очікуючи позитивних результатів від трійки першопрохідців):Ковалик Сергій Пилипович. Автобіографія
Дійсність виявилася відмінною від юначих мрій: Мачтету та Речицькому довелося важко працювати, поденною роботою на фермах добувати засоби для існування.
Оскільки затія з комуною не вдалася, 1874 року Мачтет повернувся в Росію. У Санкт-Петербурзі він брав участь у революційному народницькому русі. «Неделя» та «Отечественные записки» охоче друкували його закордонні нариси.
В ув'язненні та на засланні
Григорій Мачтет входив до групи Ореста Габеля, яка взяла на себе організацію втеч заарештованих революціонерів із Будинку попереднього ув'язнення. Зокрема, Мачтет брав активну участь у підготовці втечі Порфирія Войнаральського та Сергія Ковалика. Йому вдалося підкупити варту, продумати в деталях план, налагодити листування з ув'язненими.
14 серпня 1876 року було заарештовано Ореста Габеля, якого запідозрили в організації втеч із Будинку попереднього ув'язнення. Того ж дня взяли Бартошевич, яка теж була членом групи Габеля. Мачтета заарештували через два дні (16 серпня 1876 року) на квартирі Надії Бантле.
Мачтета ув'язнили в Петропавлівській фортеці. За найвищим повелінням 2 жовтня 1877 року Мачтета вислали в адміністративному порядку під нагляд поліції в Архангельську губернію. Від 30 жовтня 1877 року він проживав у місті Шенкурськ.
Через рік, 10 жовтня 1878 року, Мачтет спробував утекти, але його затримали наступного ж дня після спроби та перевели в Мезень. Не забарилося й покарання: Мачтета мали вислати до Якутії, звідки він не мав надії повернутися. Завдяки клопотанню друзів долю Мачтета «пом'якшили»: 1879 року його вислали в місто Тюкалинськ Тобольської губернії, а 1880 року перевели в Ішим.
У липні 1880 року в Ішимі Мачтет одружився з Оленою Медведєвою. Олена Петрівна була москвичкою, дочкою титулярного радника, колишньою цюрихською студенткою, а в Ішимі відбувала заслання за участь у «протизаконному товаристві» (процес п'ятдесяти).
Олена Петрівна хворіла. Щоб підтримати сім'ю, Григорій Олександрович брався за будь-яку роботу: був підвальним при складі місцевого купця, давав уроки, служив в Ішимському окружному в селянських справах присутствії. На засланні він багато писав, був співробітником місцевої преси, посилав свої твори в Петербург.
Олені Петрівні через хворобу (туберкульоз) було дозволено покинути Ішим і жити на Кавказі. В грудні 1885 року вона виїхала в Кутаїс (нині Кутаїсі), але в дорозі захворіла і в травні наступного року померла в Москві.
Григорія Олександровича звільнили із заслання в серпні 1885 року.
Під негласним наглядом
Від вересня 1886 року Мачтет жив під негласним наглядом у Москві, від березня 1887 року — в Одесі.
У 1891—1895 роках він жив у Зарайську (нині один із районних центрів Московської області). Будинок, в якому Мачтет мешкав у Зарайську, зберігся. Це пам'ятка архітектури першої половини 19 століття. 3 грудня 1961 року на будинку урочисто відкрито мармурову меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку в 1891—1895 роках жив і працював письменник Григорій Олександрович Мачтет» Визначні місця Зарайська .
У листопаді 1894 року, коли було видано маніфест про коронацію російського імператора Миколи II, а після того за традицією зарясніли всеможливі помилування та подарунки, Мачтет із Зарайська писав Володимирові Короленку: «Щойно прочитав маніфест і гадаю, чи знімуть з мене нарешті обмеження, які досі душать мене, і чи отримаю я дозвіл жити в Петербурзі» Олексій Митрованов. Дерев'яне життя . Сподівання Мачтета не справдилися.
У 1897—1900 роках письменник жив у Житомирі, де служив в акцизному управлінні, бував у Києві.
Наприкінці 1890-х років Мачтет часто виступав із фейлетонами в житомирській газеті «Волинь». Він усе ще був під негласним наглядом поліції, йому заборонили жити в Петербурзі.
У Житомирі відбулося знайомство Мачтета з українським письменником Михайлом Коцюбинським (останній у Житомирі мешкав півроку — від листопада 1897 року до березня 1898 року). Спочатку Михайлові Михайловичу ніяк не вдавалося застати Мачтета вдома. Утім, знайомство таки відбулося. І якраз у домівці Григорія Олександровича Коцюбинський, як можна судити з його листів до дружини, почувався досить добре.
Приятелювання з Лесею Українкою Під час перебування в Україні Мачтет познайомився і заприятелював із літературним осередком родини Косачів — Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Обачним (під таким псевдонімом друкувався Лесин брат Михайло). В листі до брата Михайла у вересні 1889 року з Колодяжного Леся згадує Мачтета, як давнього знайомого, пишучи про те, що «Тарасівська вулиця» (тобто київські студенти, які переважно селилися поблизу Київського університету в приватних будинках на Тарасівській вулиці) до Короленка, який ніби-то мав приїхати до Києва, буде прихильнішою, ніж до Мачтета. В іншому листі вона пропонує до перекладу серед інших авторів і Мачтета, зокрема його твори «Он і она», «И один в поле воин».
Особистій зустрічі Лесі Українки та Григорія Мачтета завдячує появою чудова імпровізація «Когда цветет никотиана…» — поетична відповідь Лесі Українки на запитання, чи може вона писати російською мовою. Про цей епізод розповіла в спогадах Людмила Старицька-Черняхівська:Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. — К., 1992. — С. 248.
Другий шлюб