Калинопіль (до 1795 року — Калниболото або Кальниболото, в 1795–2024 — Катеринопіль) — селище в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області. Центр Калинопільської селищної громади, у минулому — центр Катеринопільського району. Розташоване в долині річки Гнилий Тікич за 124 км від обласного центру — міста Черкаси, в історичній області Брацлавщина. Через Калинопіль проходить залізниця. Населення — 6 092 особи.
Історія На території селища виявлено залишки поселень трипільської культури 2—4 ст. до н. е. Калниболото засноване у 1545 році.Стаття Zwinogródka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV (Worowo — Żyżyn) з 1895 року На той час селище входило до складу Брацлавського воєводства й одержало від польського короля Сигізмунда II Августа привілей, згідно з яким жителям поселення дозволялося займатися ремеслами, торгівлею, мати самоврядування. А нижче по річці Тікич ще один хутір став називатися Неберибіси, з переказів старожилів та козацьких літописів, заснований козаком-характерником, який сам собі надав таке прізвисько, від якого й пішла назва хутора. Втікачі від панською гніту збільшували чисельність поселень, попри загрозу піддатися нападу татар з Дикого поля, що вже починалося за річкою Велика Вись. Є думка, що надання привілею Магдебурзького права одночасно із замком Звенигорода пов'язані з особистістю козака Калниболотка, який був не лише відважним воїном, а й організатором та господарем, і, певно, політиком, щоб заслужити надання поселенню такого права і назви.
17 століття У першій половині січня 1654 року для приведення до присяги володарю царю та великому князю Олексію Михайловичу брацлавського полку, серед інших ґородів і у ґороді Калниболота, був посланий князь Федір БарятинськийАкты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 239—240. У ґороді Калниболота присягу склали: 1 сотник, 317 козаків, 62 міщанаАкты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 296.
Основним заняттям селян було землеробство, козаків - військова служба.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року Калниболото знову відійшло під владу Польщі. Польська шляхта, проводила політику, спрямовану на колонізацію й покатоличення населення. Населення чинило опір цій політиці, всіма засобами боролося за збереження своєї рідної мови, культури, віри.
18 століття Після організації 1734 року на берегах річки Підпільної Нової Січі, до неї потяглися калниболотські втікачі. Тут виник Калниболотський курінь.
Соціальне, національне і релігійне гноблення з боку польської шляхти викликало невдоволення жителів, підіймало їх на боротьбу проти своїх гнобителів. У гайдамацькому русі, що охопив Правобережжя, активну участь брали й калниболотські селяни. 1751 року гайдамаки взяли Калниболото й, поповнивши свій загін селянами і козаками, вчинили розправу над місцевими шляхтичами. В реєстрі претензій до гайдамаків, переданих Польськими комісарами російському урядові, зазначається, що в Калниболоті гайдамаками завдано шкоди на 10 612 злотихГайдамацький рух на Україні в 18 ст., стор. 202..
1768 року єзуїти, підтримані шляхтою, напали на Калниболото й вчинили розправу над селянами, схопили православного попа Василя Шумовецького, завезли його до 3венигородки і там закатувалиАрхив Юго-3ападной России. ч. 1, т, 3, стор. 551—555.. Це викликало велике обурення жителів містечка, і коли спалахнула Коліївщина, у Калниболоті організувався загін повстанців під проводом Лопати. Поблизу Калниболота діяв у цей час і гайдамацький загін на чолі з козаком Калниболотського куреня Макаром. Під тиском регулярних військових частин загін відступив у запорізькі степи. Коли бугогардівський полковник зажадав, щоб Калниболотський курінь взяв участь у переслідуванні ватажка Макара, козаки відмовили це робитиГайдамацький рух на Україні в 18 ст., стор. 462—463.. Не припинили жителі Калниболота боротьби проти шляхти й єзуїтів і після жорстокої розправи над учасниками повстанського руху, підтримували зв'язок з калниболотськими козаками, які знаходилися в Новій Січі, та населенням Лівобережжя.
У 1775 році Калниболото переходить до володінь Ф. Солтика, який посилює визиск селян, збільшує побори з населення.
Щоб прихилити мешканців Калниболота на свій бік, польський король Станіслав Авґуст Понятовський 30 квітня 1792 року вдруге надав містечку привілей, згідно з яким воно одержало право вільної торгівлі, а також герб: зображення зубра на синьому полі.
Після Другого поділу Речі Посполитої 1793 року Калниболото у складі правобережних українських територій відійшло до Російської імперії та 1795 року перейменовано на Катеринопіль, на честь російської імператриці Катерини II.
1797 року тут налічувалося 458 дворів і проживало 2174 особи. Основним заняттям мешканців Катеринополя було землеробство, ремісництво, торгівля. Містечко мало винонурню, 3 кузні, 3 корчми, 10 торговельних лавок. Тут працювало 36 ремісників.
1798 року повітовий центр переводиться до 3венигородки, а Катеринопіль перетворюється на центр волості. Катеринопільські селяни потрапляють у залежність до О. Потоцької, яка визискувала їх не менше за своїх попередників. На Вільховецькому цукрозаводі, де закріпачені селяни відробляли оброк робочий день тривав по 14—16 годин при жорстокій паличній дисципліні.
Наприкінці століття налічувало 198 християн, а євреї платили 450 злотих(по злотому за душу)Балинський Давня Польща т. 2, стор. 1387
19 століття Після переходу містечка в 1853 році в розпорядження Київської палати державних маєтностей катеринопільські селяни стають державними. В містечку розміщувалася квартира помічника начальника Черкаського округу, до відання якого належали селяни, волосна управа, очолювана старшиною, що вирішував всі адміністративні справи.
Церковно-парафіяльне однокласне училище в Катеринополі відкрито 1843 року. Навчалося у ньому 100 хлопців і 30 дівчат. Далеко за межами містечка славилися катеринопільські рукодільниці, які 1857 року на виставці в Києві за високохудожні роботи були нагороджені грамотами і грошовими преміями.
У містечку 1859 року проживало 3477 осіб, у тому числі дворян — 309, однодвірців — 174, міщан — 107, військових — 178, державних селян — 1798Газета «Киевские губернские ведомости», 31 січня 1859 р.. Головним заняттям населення було землеробство. Селяни сіяли пшеницю, жито, коноплі та інші культури. Агротехніка вирощування культур була надзвичайно відсталою. Земля не удобрювалася, оброблялася несвоєчасно. Врожаї збиралися низькі, особливо на піщаних землях. Великої шкоди сільському господарству завдавала сарана, що налітала з херсонських степів. У 1855, 1856, 1858 роках сарана повністю знищила посіви, а також трави, очерет, листя дерев. Поверхня землі лишилася чорною. Важко переносили це лихо селяни. Не маючи змоги прожити з свого господарства, вони йшли на заробітки в Подільську, Херсонську губернії або наймалися до заможніх селян, зазнаючи всюди нещадної експлуатації. Так, за повний день роботи на молотьбі селянин заробляв 20 копійок.
Велика роль у господарстві містечка належала чумацькому промислу. Багато катеринопільських селян з валками підвід вирушали на Дон та в Крим, звідки привозили сіль, рибу й продавали на ярмарку та в сусідніх селах. Чимало катеринопільців жили з чинбарства, кушнірства, кравецтва, ковальства, бондарства, столярства. Особливо на високому рівні стояло виробництво гончарних виробів домашнього й декоративного посуду.
У Катеринополі періодично відбувалися ярмарки. На них збиралося до десяти тисяч осіб. Тут продавалися сільськогосподарська продукція та вироби ремісників. Значне місце на цих ярмарках займав продаж великої рогатої худоби і коней, яких пригонили з херсонських степів.
Промисловість, що інтенсивно почала розвиватися в другій половині XIX століття, будівництво залізниць, все це вимагало палива. 1857 року поблизу Катеринополя знайдено поклади бурого вугілляО. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 2, стор. 43, 45.. 1861 року тут Закладено шахту, на якій видобувалося для цукрових заводів 700—800 тисяч пудів вугілля на рік. Для вуглепромисловців шахта давала великий прибуток, який одержувався насамперед за рахунок найжорстокішої експлуатації робітників. Робочий день на шахті тривав 12-13 годин на добу, техніка безпеки була відсутня, внаслідок частих обвалів гинуло багато робітників.
Після реформи 1861 року селяни одержали 4966 десятин землі, у тому числі непридатної (яри, піски, болота, дороги й межі) — 399 десятин. Сума щорічних викупних платежів за наділену землю становила 4138 карбованців 25 копійок, які селяни мали вносити до 1913 року.
Розвиток ремесла й торгівлі, видобуток бурого вугілля сприяли зростанню населення Катеринополя. 1864 року тут мешкало 4487 осібЛ. Похилевич. Сказание о населенных местностях Киевской губернии, стор. 380.. Велике значення для економічного розвитку містечка мала залізниця, перша частина якої (Цвіткове — Шпола) була збудована в 1885 році, а друга (Шпола-Тальне) — 1889 року.
У 1895 році мешканці налічували 2888 православних, 19 католиків та 2016 євреїв.Стаття Ekatyrynopol у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том II (Ejt — Eka) з 1895 року
Початок 20 століття Із 5194 десятин земельного фонду селянам належало 4977 десятин, церквам — 110, казні і залізниці 62 десятини. У середньому на двір припадало по 3 десятиниІсторія робітничого класу Української РСР, т. 1, арк- 223..
Протягом 1909—1912 років побудовано млин на кутку Студінка. Рушійною силою в ньому був «дизель», що працював на нафті. Це був перший механічний млин у Катеринополі, який перемелював за добу 5—7 тонн зерна. 1913 року почала працювати олійниця з гідравлічним пресом.
У 1900 році в Катеринополі працювала лікарня з 1 лікарем і фельдшером; діяло 2 аптеки.
У 1869 році в Катеринополі відкрито однокласну парафіяльну школу, у якій навчалося 80 учнів у чоловічому відділенні і 22 — у жіночому. 1905/06 навчального року школа стає двокласною, де три вчителі вчили 95 хлопців і 35 дівчат. Наступного року при ній організовано бібліотеку, яка налічувала 752 книги та журнали. 1911 року почало працювати чотирикласне училище на 180 місць для навчання дітей з 20 населених пунктів.
У листопаді 1917 року в Катеринополі був сформований загін вільного козацтва.
У першій половині березня 1918 року Катеринопіль зайняли гетьманці.
У кінці листопада 1918 року Катеринопіль перейшов під контроль Української Народної Республіки.
5 березня 1919 року частини Червоної Армії захопили Катеринопіль.
Влітку 1919 року, коли Червона Армія змушена була відступити під натиском білогвардійських військ, відійшов з боями в напрямку до Києва. Наприкінці грудня 1919 року Червона Армія знову захопила Катеринопіль.
Перші роки Радянської окупації На початку січня 1920 року на сільських зборах обрали новий склад волревкому і волпарткому. 25 лютого відбулися вибори до сільської Ради. Переважну більшість обранців становили селяни-бідняки. Влітку 1920 року створено сільський комітет незаможних селян, який об'єднав сільську бідноту і частину середняків.
З березня 1923 року Катеринопіль — районний центр Уманського округу.
Катеринопіль постраждав в роки колективізації. Під час голодних років 1932—1933 років померло від голоду та пропало безвісти більше трьохсот мешканців.
Друга світова війна Напад нацистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя. Для боротьби з німецькими парашутистами й диверсантами в селі створено винищувальний батальйон. 29 липня 1941 року німецькі війська захопили Катеринопіль. Німецькі загарбники пограбували і знищили МТС, зруйнували виробничу базу колгоспів, спалили багато адміністративних і житлових будинків. 6 вересня було розстріляно 30 чоловік, у тому числі голову сільської Ради М. С. Пономаренка, голову колгоспу Морозюка.
8 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відвоювали Катеринопіль у німців, відновивши радянську окупацію.