Дьюлатобто Юлій, див.: Бенецур (Юлий) //  — Т. ІІІ. — C. 435—436. Бенцур (, 28 січня 1844, Ньїредьгаза, Угорщина — 16 липня 1920, Сечень, Угорщина) — видатний угорський живописець, представник стилю академізм (академічного романтизмуБенцур Дзьюла // Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 3: Беларусы — Варанец / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996. — С. 102.: іл. ISBN 985-11-0068-4 (т. 3), ISBN 985-11-0035-8). Його картини пройняті духом романтизму угорського національного відродження другої половини ХІХ століття. Бенцур писав головно історичний живопис, портрети, окрім того, також сцени з античної міфології, релігійні сюжети.

Картини Дьюли Бенцура є у фондах багатьох провідних художніх галерей різних країн, значна частина їх в Угорській національній галереї та в приватних колекціях.

З біографії Народився в сім'ї Вільмоша Бенцура (1811—1873) та його дружини Пауліни Лашґаллнер (1815—1885)Benczúr Gyula és Nyíregyháza // Írta: Ilyés Gábor. — Nyíregyháza, 2004. — P. 3..

Пізніше родина Бенцурів переїхала до міста Кошиці — до батьків по материній лінії. Тут і минули дитинство та ранні роки майбутнього художника.

Батьки, бачачи схильність юного Дьюли до малювання, мали намір вивчити його на інженера. Однак, через те, що вправність хлопця в малюванні виявилася досить рано, у батьків було досить часу, аби змінити рішення і забезпечити синові ґрунтовну початкову художню освіту для майбутнього навчання у Мюнхенській академії мистецтв.

Азам живопису вчився у братів Бели та Ференца КлимковичівBenczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. — Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. — P. 16 — 17. в їхній приватній художній школі у місті Кошиці. Упродовж 1861—1869 років Д. Бенцур навчався живопису в Мюнхенській академії мистецтв під керівництвом Германа Аншютца, , а від 1869 рокуБенецур (Юлий) //  — Т. ІІІ. — C. 435—436. (за іншими даними — від 1865) — під керівництвом Карла Теодора фон Пілоті, який мав значний вплив на формування художнього стилю молодого митця. Мюнхенська академія в цей час була популярною серед амбітних молодих художників багато в чому завдячуючи саме майстерності Пілоті як митця і педагога. У Пілоті навчалися багато майбутніх талановитих і всесвітньо відомих угорських художників — Мігай Мункачі (одночасно з Бенцуром), Ласло Паал, (Месей, Масой), Берталан Секей та багато інших.

Під час навчання у Пілоті Бенцур мав змогу на дозвіллі вивчати роботи старих майстрів у Мюнхенській галереї.

Жив у Мюнхені. Допомагав К. фон Пілоті у розпису низки мюнхенських будівель, в тому числі Максиміліанеуму та .

Перший великий успіх прийшов до молодого художника після написання полотна «Від'їзд Ласло [Владислава] Хуняді» (інший варіант назви «Прощання Ласло [Владислава] Хуняді», 1866). Це полотно зробило його відомим у Пешті митцем. Для вдосконалення своїх професійних навичок Бенцур здійснює творчу мандрівку до Італії, подорож справила глибоке враження як на самого художника, так і на його мистецький стиль.

У 1870 році відвідав Париж.

У 1875 році Дьюла Бенцур створив одне з найвидатніших своїх полотен «Охрещення Вайка» — сцену прийняття католицтва угорським правителем Вайком, майбутнім королем Угорщини Стефаном I. Охрещення Вайка, яке було вчинене архієпископом Адальбертом Празьким у 985 році, на картині Бенцура втілене дуже піднесено та реалістично, і до найменших дрібниць показує своєрідність тієї епохи. Картина здобула визнання та срібну медаль Всесвітньої виставки 1878 року в ПарижіTóth, Zsuzsanna. The Hungarian Peculiarities of National Remembrance: Historical Figures with Symbolic Importance in Nineteenth-century Hungarian History Paintings // AHEA: E-journal of the American Hungarian Educators Association, Volume 5 (2012): http://ahea.net/e-journal/volume-5-2012 . — Р. 10..

Після появи та успіху у публіки картини «Охрещення Вайка» Бенцуру надійшли пропозиції стати викладачем від декількох академій мистецтв. Він відхилив пропозиції Веймарської та Празької академій, а в 1876 році його було обрано професором Мюнхенської академії мистецтв, де Бенцур пропрацював до 1883 року. Одним із найвидатніших його учнів по Мюнхенській академії мистецтв був американський живописець швейцарського походження .

Картини Бенцура не раз здобували перемоги на мистецьких виставках у Парижі (1878, 1900), Берліні (1886, 1910), Відні (1877, 1888), Мюнхені (1888).

У 1883 році художник повернувся до Будапешта та зайнявся викладацькою діяльністю на одному з відділень Школи малювання (, пізніше — Академія мистецтв), де до кінця свого життя він також був директором. Брав участь у політичному житті країни, обирався членом Верхньої Палати Парламенту Угорщини (1906). Помер у 1920 році.

Кавалер ордена Франца-Йосифа (1879) та ін.; отримав також золоту медаль Pro Litteris et Artibus (1887) — найвищу мистецьку нагороду. У 1906 році він був обраний членом Великого орденуBenczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. — Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. — P. 16 — 17. (link, link 2 ).

Галерея

Див. також Романтизм Академізм Список угорських художників

Примітки

Література Benczúr Gyula, (Julius) // Cyclopedia of painters and paintings. John Denison Champlin, Jr.; Charles C. Perkins. — New York: C. Scribner's sons, 1886. — Volume I. — P. 137. Telepy K. Benczur. — Nyíregyháza, 1963. Bellák Gábor. Benczúr. — Budapest: Corvina Kiadó, 2001. Benczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. — Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. — P. 16 — 17. Bellák Gábor. A reprezentáció típusai Benczúr Gyula portréfestészetében. PhD-disszertáció (kézirat). — Budapest, 2003. Benczúr Gyula és Nyíregyháza // Írta: Ilyés Gábor. — Nyíregyháza, 2004.