Джон Голбрук Венс (28 серпня 1916 (у деяких джерелах вказуються інші, помилкові дати народження, які стосуються періоду 1916–20 рр.), Сан-Франциско — 26 травня 2013) — американський письменник, який працював у жанрах «фентезі», наукової фантастики та детективної прози.

Венс оприлюднив одинадцять детективних повістей під своїм справжнім ім'ям (Джон Голбрук Венс) і три детективних повісті під псевдонімом Еллері Квін () Еллері Квін — псевдонім двох американських письменників, які писали детективні твори. Письменники дозволяли іншим авторам, в тому числі Джеку Венсу, писати від імені Еллері Квіна. Крім того, він публікував повісті й оповідання під псевдонімами Алан Вейд (), Пітер Гелд (), Джон ван Зе () і Джей Каванз ().

Джек Венс відзначений численними літературними нагородами, в тому числі нагороди «Г'юго» в 1963 році за повість «Володарі драконів» і в 1967-у за повість «Остання фортеця», нагороди «Г'юго» в 1966-у (також за «Остання фортеця»), нагороди «Юпітер» в 1975-у, звання переможця «Всесвітньої премії фентезі» ​​за 1984 рік «за видатний літературний доробок» і в 1990 році за книгу «Мадук» із серії «Левиця», нагороди премія Едгара Аллана По в 1961-у за найкращий перший твір у жанрі детективу (повість «Людина в клітці»).. А за його внесок до жанру фантастики Венс став 15-м лауреатом премії «Гросмейстер фантастики» (що вручається Всесвітньою асоціацією письменників-фантастів) (1997), був нагороджений Всесвітньою премією фентезі за заслуги перед жанром (1984), а також був включений до Залу слави фантастики та Залу слави Першого фендому. 1992 року Венса приймали як почесного гостя під час Всесвітньої конвенції письменників-фантастів в місті Орландо, штат Флорида.

Джек Венс, як правило, має дуже високу репутацію серед критиків і колег, причому деякі з них вважають, що твори Венса виходять за рамки традиційних жанрів і повинні розглядатися як багатогранні роботи одного з найбільших письменників нашого часу. Пол Андерсон, наприклад, називав Венса «найбільшим із наразі живих американських письменників, що видаються під маркою» наукової фантастики, «але не вкладаються в тісні рамки цього визначення»

Життєпис Джон Голбрук Венс народився 28 серпня 1916 року у Сан-Франциско. Як відомо, дід Венса переселився до Каліфорнії з Мічиґану за десять років до початку «золотої лихоманки» й одружився з дівчиною із Сан-Франциско. (записи, що відносяться до раннього періоду історії сім'ї, ймовірно, знищені вогнем під час пожежі, що сталася після знаменитого землетрусу, який зруйнував Сан-Франциско в 1906 році). Батько Венса, заможний юрист, розорився в роки депресії, і Венс, в якого було багато братів та інших родичів, не дісталося жодної спадщини. Венс провів дитинство на скотарській фермі у долині Сан-Хоакін, у районі дельти річки Сакраменто, і з ранніх років захоплювався читанням пригодницької літератури (так званих «романів у м'яких обкладинках»), яка набула популярності у 1920-х роках. Венс рано полишив навчання у середній школі й кілька років працював на будівництві, потім посланцем при готелі, на консервній фабриці і на інших роботах, після чого вступив до Університету штату Каліфорнія в Берклі, де за шість наступних років отримав диплом гірничого інженера, а також вивчав фізику, журналістику та англійську мову, хоча деякий час працював електриком в доках ВМС США в Перл-Гарборі на Гаваях і навіть грав у джаз-оркестрі.

Закінчивши університет у 1942 році, Венс пройшов обов'язкову військову службу у торговельному флоті. Існує така легенда, нібито Венс тонув на кораблі, підірваному ворожою торпедою. Ця історія, очевидно, була вигадана в перші роки його письменницької діяльності видавцями, котрі прагнули зробити короткий життєпис Венса розмаїтішим і привабливішим в очах читачів. Відтоді ходіння під вітрилом по відкритому морю стало одним з головних захоплень письменника. Судна і кораблі, човни й далекі плавання часто зустрічаються у його повістях та оповіданнях; іноді вони описуються саме як вітрильні судна, подорожі по морях і річках (наприклад, в повістях «Плавучі театри Великої планети» і «Трулліон»), а іноді замасковані в образах зорельотів і далеких космічних польотів (наприклад, у повісті «Порти призначення»). Крім того, саме під час служби матросом Венс написав своє перше оповідання. Упродовж декількох років, вже після того, як він почав писати книги, Джекові Венсу доводилося заробляти на життя теслярським ремеслом.

У студентські роки Джек Венс і надалі охоче брав участь у виступах джазових ансамблів, граючи на духових інструментах, причому його першими творами, що з'явилися у пресі, стали рецензії на джазові концерти, котрі регулярно публікувалися в рубриці газети «Дейлі Каліфорнієн». У багатьох творах Венса грає важливу роль музика найрізноманітніших жанрів — від класичної опери (у повісті «Космічна опера») до сільських ансамблів, які виконують танцювальні номери (Керт Герсу прикидається флейтистом у книзі «Щоденник мрійника» із серії «Принци темряви»); у світі класичної фантастичної новели «Місячна міль» місцеві жителі спілкуються одне з одним, користуючись витонченим лексиконом канонічних співанок під акомпанемент переносних клавішних ударних інструментів. Венс добре грав на джазовому банджо і казу (див. світлину збоку).

У 1946 р Венс зустрів Норму Інгольд й одружився з нею. У 1950-х роках вони багато подорожували Європою, а в 1960-х провели кілька місяців у пляжному бунгало на Таїті, але головним чином жили в Окленді, штат Каліфорнія. Венс почав постійно заробляти письменницькою працею наприкінці 1940-х рр., період початку так званого «відродження Сан-Франциско», який відзначився численними експериментами як у прозовій літературі, так і в інших напрямках самовираження (як-от: поезія та архітектура). Посилання самого Венса на богемне життя в районі затоки Сан-Франциско (безпосередньо у ранніх детективних повістях, і замасковані в науково-фантастичних новелах) дозволяють припустити, що він був добре знайомий з цим рухом, хоч і не належав до числа так званих «бітників». «Пляж вітрильників» у богемному кварталі Авент на планеті Альфанор, безсумнівно, створений під враженням Північного пляжу Сан-Франциско, а прототипом «божевільного поета» Наварта вважається Кеннет Рексрот. Серед найближчих друзів Венса були Френк Герберт, Пол Андерсон та інші письменники-фантасти, які оселилися на берегах затоки Сан-Франциско; деякий час Венс, Герберт і Андерсон були співвласниками невеликої «дачної яхти», пришвартованої в гирлі річки Сакраменто.

Крім того, Венса прийняли в «Американську гільдію фехтувальників-чарівників»[Swordsmen and Sorcerers 'Guild of America //SAGA];— згуртовану групу авторів казкових героїчних пригодницьких романів, засновану в 1960-х роках (див., наприклад, антологію творів цих письменників у збірнику «Блискучі мечі» () під редакцієюЛіна Картера).

Попри те, що до старості Венс осліп, він продовжував писати за допомогою спеціалізованої комп'ютерної програми. Його останній твір — «Лурулу», химерна повість про поневіряння. Венс жив у старому будинку на крутому схилі, високо в каліфорнійських пагорбах Окленда. Цей будинок він купив ще в 1950-х роках, після одруження, і відтоді прикрашав декоративними деталями, як-от: привезена з Непалу різьблена дерев'яна стеля, котра вельми нагадувала сільську таверну їдальні. Венс жив неподалік від фантаста Роберта Сілверберґа і Чарльза Брауна, покійного легендарного видавця та редактора журналу «Локус».

Самітництво письменника і чутки Подібними якостями, якими володіли твори Джека Венса, володіли і твори іншого відомого фантаста Генрі Каттнера, в 50-х роках двадцятого століття ширилися навіть чутки про те, що Джек Венс — це черговий псевдонім Каттнера. Чутки були досить стійкими, у зв'язку з чим англійський дослідник фантастики І. Ф. Кларк через 20 років після появи чуток вказав у 1961 році в популярній анотованої бібліографії «Розповідь про майбутнє» ім'я Джек Венс як псевдонім Генрі Каттнера. Причиною поширення таких чуток було самітницьке життя Венса, що породило в 70-і роки своєрідний культ серед шанувальників його творчості. Венс рідко давав інтерв'ю і був присутній на конференціях. У вступі до одного з оповідань Венса свого часу Айзек Азімов написав, що ніколи не бачив Венса.

Творча діяльність Відколи Венс написав своє перше оповідання, «Мислитель світів», оприлюднене в «літньому» номері журналу «Приголомшливі дивовижні історії» у 1945 році, з-під його пера вийшло більше шістдесяти книг, у тому числі понад 35 романів, 100 оповідань фантастичного спрямування, а також більше 10 детективів.

Детектив Венс доклав багато зусиль, намагаючись створити репутацію автора детективних творів. За двадцять років, з 1940-х до 1960-х рр., він написав чотирнадцять детективних новел, які час від часу публікувалися з середини 1950-х до 1980-х рр. Три повісті були написані й видані у рамках серії творів різних авторів, які колективно виступали під псевдонімом Еллері Квін. Матеріал для інших трьох новел Венс запосяг зі свого багаторічного досвіду подорожей (у повісті «Сумнівні знайомства» знайшло відбиття його перебування в італійському містечку Позітано, сюжет «Людини в клітці» оснований на враженнях від поїздки до Марокко, а «Темний океан» пов'язаний із життям письменника на Гавайських островах). Дія багатьох інших оповідань та повістей Венса розгортається у його рідному місті, Сан-Франциско, та його околицях. Персонажі новел із серії «Джо Бейн» («Вбивства у Лисячій долині», «Вбивства в Тінистому гаю» і незакінчена новела, нариси якої оприлюднені в повному зібранні творів Венса) населяють вигаданий округ у Північній Каліфорнії. Визнані твори Венса, головний герой яких — сільський поліцейський, за своїм характером схожі на традиційний детективний жанр. Навпаки ж, «Пташиний острів» — зовсім не детективний роман, а сатирична ідилія в стилі Гренвіла Вудхауза (також перенесена автором в околиці Сан-Франциско), тоді як «Маска у плоті» і «Сумнівні знайомства» носять яскраво виражений характер психологічної драми. «Будинок на вулиці Лілей» і «Негідник Рональд» присвячені езоповій манії величі (ця ж тема стає основою розвитку подій у п'яти книгах знаменитої фантастичної серії «Принци темряви»). 1961 року Венс отримує престижну в галузі детективних історій премію Едгара По, яку присуджує союз детективних письменників Америки, за роман «Людина у клітці».

Фентезі Найбільшу популярність, у порівнянні з його детективними напрацюваннями, мають твори Венса в казковому пригодницькому жанрі «фентезі». До них належить цикл оповідань і повістей під назвою «Чарівник Мазіріан», написаний Венсом ще в роки Другої світової війни, коли він служив у торговельному флоті (цей цикл перевидавався у збірнику «Умираюча Земля»). У схожій манері написані два цикли оповідань про шахрайські пригоди цілковитого невдахи, оприлюднені у збірнику «Хитромудрий Куґель» (перший вийшов з-під пера Венса приблизно в 1960 р, а другий — на двадцять років пізніше), а також три коротких повісті про зарозумілого чарівника («Неповторний Ріальто»), написані у 1970–80-х рр. Незважаючи на їх блазнівський характер, події, описані в усіх цих історіях, відбуваються в далекому майбутньому, коли Сонце вже меркне і погрожує згаснути. Книги із серії «Левиця» («Сад Сульдрун», «Зелена перлина» і «Мадук») переважно мають не зовсім гумористичний характер. У них розповідається про події і чарівні пригоди, що розгортаються у ранньому Середньовіччі, зовнішньо нагадуютьАтлантиду на архіпелазі Найстаріших островів, що знаходяться в Армориканській затоці. Серія «Левиця», поряд із «Володарем перснів» Толкіна, багатьма розглядаються як найкращі казково-героїчні твори XX-го століття.

Наукова фантастика