Леонід Антонович Бурлака (9 жовтня 1938, Одеса, УРСР, СРСР — 15 вересня 2024, Одеса, Україна) — радянський і український кінооператор-постановник. Член НСКУ (1969). Заслужений діяч мистецтв України (1994). Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009).
Життєпис У дитинстві жив з батьками в центрі Одеси поблизу з площею Карла Маркса (нині Європейська площа), де знімалося багато фільмів. Приходив туди зі своїми дворовими приятелями — дивився, цікавився, спостерігав процес фільмування. Старший брат маленького Льоні захоплювався фотографією — зацікавив і навчив його фотосправі. З цього все і почалося. Після закінчення школи не став вступати до інституту, а пішов працювати проявником плівки на Одеську телестудію, яка тільки була організована. Почав свою діяльність на Одеському телецентрі в 1956 році — освітлювачем, асистентом оператора, оператором.
З 1961 року почав працювати на Одеській кіностудії, ще не закінчивши інститут.
У 1963 році закінчив операторський факультет ВДІКу в Москві. Дипломна робота: «Молодожон» (1963, у співавт. з В. Авлошенком). Майстер курсу — О. В. Гальперін, який в різні роки виховав масу прекрасних операторів (В. Нахабцев, А. Мукасей, О. Рибін, М. Агранович, І. Міньковецький, Н. Ардашников, Д. Долінін, Г. Маранджян, В. Якушев та ін.). Після закінчення інституту у Л. Бурлаки була можливість залишитися в Москві, але він повернувся в рідне місто.
З 1963 р. — оператор Одеської кіностудії художніх фільмів. Зняв понад 40 прокатних фільмів і близько 20 телевізійних. Працював з такими режисерами, як Петро Тодоровський, Григорій Поженян, Валентин Козачков, Вадим Лисенко, Віктор Жилін, Ігор Апасян, Радомир Василевський, Володимир Рябцев, Олександр Амелін та ін.
Найвідоміша операторська робота Леоніда Бурлаки — картина Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, 5 с).
Як режисер у 1990 році поставив короткометражний фільм «Ва-же-лі»/«Ры-ча-ги» за мотивами однойменного оповідання Олександра Яшина.
Член Національної спілки кінематографістів України (1969).
В останні роки життя мав хворобу АльцгеймераІгор Іванько: «Для мене він — супер-дід». Помер у 85-річному віці 15 вересня 2024 рокуПам'ятатимемо….
Онук — режисер-документаліст, оператор Ігор Іванько, створивший про діда фільм «Крихка пам'ять» (2022).
Фільмографія
Режисер-постановник: «Ва-же-лі»/«Ры-ча-ги» (1990, к/м; за оповід. О. Яшина) Оператор-постановник: «Молодожон» (1963, у співавт. з В. Авлошенком; реж. В. Ісаков) «Вірність» (1965, співавт.) — картина відзначена преміями Міжнародного (Венеція) (1965) та Всесоюзного (Київ) (1966) кінофестивалівВерность (1965) на kino-teatr.ru «Прощавай» (1966) «Вулиці говорять» (1967, т/ф) «Особлива думка» (1967) «Ескізи» (1969, т/ф) «Поїзд у далекий серпень» (1971) «Мушкетери 4 „А“» (1972) «Посилка для Світлани» (1974) «Йду своїм курсом» (1974) «Хлопчаки їхали на фронт» (1975) — картина отримала приз на 5-му Республіканському фестивалі дитячих і юнацьких фільмів, Київ (1976) «Чарівне коло» (1976, 2 серії) «Солдатки» (1977) «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, 5 серій) «Золоті черевички» (1981) «Взяти живим» (1982, 3 серії) «Двоє в пісках» (1984) «Поки не випав сніг...» (1984) «В одне єдине життя» (1986) «Топінамбури» (1987) «На своїй землі» (1987) «Спадкоємиця Ніки» (1988, у співавт.) «Павутиння» (1992) «Він своє отримає» (1992) «Тринь-бринь» (1994) «Без нашийника» (1996) — картина отримала приз і диплом «за найкращий фільм» на V Відкритому фестивалі фільмів для дітей та юнацтва в Сумах—96 (Україна)«Без ошейника» (1995) на kino-teatr.ru і ряд інших «Як коваль щастя шукав» (1999) та ін.
Примітки
Джерела Проект газеты «Тихая Одесса»: Видеоочерк «Бриллиантовая Одесса. Леонид Антонович Бурлака» (2015) на youtube.com
Енциклопедія Сучасної України: Бурлака Леонід Антонович Фільмографія на kino-teatr.ru