Транснаціональна (або глобальна, «світова») історія  — досліджує історію у глобальній перспективі. Це не порівняльна історія, яка, як і транснаціональна історія, має справу з історією багатьох культур та народів, але не глобальною. Не тотожна дипломатичній чи міжнародній історії. Транснаціональна історія шукає схожі патерни, які виникають у всіх культурах. Історики цього напряму використовують тематичний підхід із двома основними критеріями: інтеграція як транснаціональні процеси (історія) змушували людей об'єднуватись та відмінності (як патерни історії розкривають різноманіття досвідів людей про всій планеті.

Виникнення галузі Появу транснаціональної історії як окремої галузі історіографії можна простежити з 1980-х рр.,. Її передвісником було створення Світової асоціації історії та програм випускників у декількох університетах. Наступні десятиліття наукові публікації, професійні та наукові організації, а також дипломні програми сприяли широкому поширенню транснаціональної історії. Транснаціональна історія часто зміщуються Західною цивілізацією у обов'язковій навчальній програмі американських шкіл та університетів, а також підтримується виходом нових підручників з історичних підходів.

Організації Ресурс H-Worldsee H-World служить мережею комунікації між практиками світової історії, з дискусіями між науковцями, оголошеннями, навчальними планами, бібліографіями та рецензіями на книги.  Міжнародна спільнота порівняльного вивчення цивілізацій (ISCSC) підходить до світової історії з позиції порівняння цивілізацій. Заснована на конференції у 1961 році у Зальцбурзі, Австрія, відвіданою Отмаром Андерле, Питиримом Сорокіним, та Арнольдом Джозефом Тойнбі, це міжнародне об'єднання науковців, що публікує журнал «Порівняльний огляд цивілізацій» (Comparative Civilization Review) та проводить щорічні зустрічі у містах по всьому світу. «Журнал світової історії» (Journal of World History) публікується щоквартально Світовою асоціацією історії починаючи з 1990 року.see JWH Website Світова асоціація історії (WHA) — заснована у 1980-х, була переважно американською.History Association — Mission

Історія

Премодерн Вивчення світової історії, як окремої від національної історії, існувало у багатьох культурах планети. Однак, ранні форми світової історії не були суто глобальними, а обмеженими до лише тих регіонів, які були знані істориками.

У Стародавньому Китаї, китайська світова історія Китаю та оточуючих його народів Східної Азії базувалась на династичному циклі, озвученому Сима Цянем близько 100 років до н. е. Його модель базувалась на Небесному мандаті. Правителі прославились, коли об'єднали Китай, але їх скинули, коли правляча династія стала корумпованою.Sima Qian, Records of the Grand Historian: Qin Dynasty (3rd ed. 1995) excerpt and text search; Burton Watson, Ssu-ma Ch'ien: Grand Historian of China (1958) Кожна нова династія починається як доброчесна і сильна, але потім розпадається, провокуючи перехід Небесного мандату до нового правителя. Випробування чеснот нової династії відбувається під час покори Китаю та сусіднім варварам. Протягом 2000 років модель Сима Цяня до сих пір домінує в науці, хоча династичний цикл більше не використовується для тлумачення сучасної китайської історії.S. Y. Teng, "Chinese Historiography in the Last Fifty Years, " The Far Eastern Quarterly, Vol. 8, No. 2 (Feb., 1949), pp. 131—156 in JSTOR

У Стародавній Греції, Геродот (5-те століття до н. е.), як засновник грецької історіографії,K.H. Waters, Herodotus the Historian (1985) представляє проникливі та жваві дискусії мита, географії та історії народів Середземномор'я, зокрема єгиптян. Проте, його відомий конкурент Фукідід відразу ж відкинув Геродотовий всеосяжний підхід до історії, пропонуючи замість того більш точну, різко сфокусовану монографію, що мала справу не з великими імперіями протягом століть, але з 27-річною війною між Афінами і Спартою. У Римі величезна патріотична історія, написана Лівієм (59 р. до н. е.- 17 р. н. е.), уточнювала всеосяжність Геродота;Patrick G. Walsh, Livy: His Historical Aims and Methods (1961) Полібій (близько 201 до н. е. — близько 120 до н. е.) прагнув об'єднати логічну строгість Фукідіда з розмахом Геродота.Frank W. Walbank, A Historical Commentary on Polybius, (3 vols. 1957–82)

У Центральній Азії «Таємна історія монголів» вважається єдиною значною монгольською працею про Чингисхана. Вона розглядається як частина класичної літератури як в Монголії, так і в решті світу.

На Середньому Сході Ала-Ад-Дін Ата Мелік Джувейні (1226—1283 рр.) був перським істориком, який написав працю про Монгольську імперію, названу «Історія світового завойовника».History of the World Conqueror by Ala Ad Din Ata Malik Juvaini, translated by John Andrew Boyle, Harvard University Press 1958, Project Gutenberg on line edition Англійський переклад Джона Ендрю Бойла «Історія світо-завойовника» був опублікований у 1997 році.

Рашид-ад-Дін Фазлуллах (1247—1318 рр.) був перським лікарем єврейського походження, ерудованим письменником та істориком, який написав величезну ісламську історію «Джамі аль-Таваре» перською мовою, що часто вважається знаковою в міжкультурній історіографії і є ключовим документом про Ільханідів (13-е і 14-е століття).Elliot, H. M. (Henry Miers), Sir; John Dowson. "10. Його енциклопедичні знання широкого спектра культур від Монголії до Китаю в степах Центральної Євразії до  Персії, арабських країн і Європи, забезпечили найбільш прямий доступ до інформації про кінець монгольської епохи. Його описи також підкреслюють манеру, в якій Монгольська імперія та її акцент на торгівлі привели до створення атмосфери культурного, інтелектуального і релігійного обміну, в результаті чого і передавались безліч ідей зі Сходу на Захід і навпаки.

Арабський вчений Ібн Хальдун (1332—1409 рр.) порвав з традиціоналізмом і запропонував модель історичних змін в «Мукаддімі», що була викладом методології наукової історії. Ібн Хальдун фокусувався на причинах злетів і падіння цивілізацій, стверджуючи, що причини змін слід шукати в економічній і соціальній структурі суспільства. Його робота в значній мірі ігнорувалася в мусульманському світі.Ibn Khaldun, The Muqaddimah: An Introduction to History ed. by N. J. Dawood, Bruce Lawrence, and Franz Rosenthal (2004) excerpt and text search У всіх інших випадках мусульманські, китайські та індійські інтелектуали міцно трималися релігійного традиціоналізму, що зробило їх неготовими консультувати національних лідерів про те, як протистояти європейському вторгненню в Азію після 1500 року.

Ранній модерн В епоху Відродження у Європі історія писалась про країни або нації. Вивчення історії змінилося в епоху Просвітництва і Романтизму. Вольтер описав історію кількох століть, що він вважав важливішим, ніж перелік подій в хронологічному порядку. Історія стала самостійною дисципліною. Вона більше не називалась «Філософія Історії», а просто «Історія» ().

Джамбатіста Віко (1668—1744 рр.) в Італії написав «Нову науку» (), де він описував історію як вираз людської волі і вчинків. Віко вважав, що в людській природі в різних історичних умовах існує однорідність, яка дозволяє пояснити історичні дії та процеси, а спільні риси людської природи породжують фіксовану серію етапів розвитку громадянського суспільства, права, торгівлі та уряду. Його погляд спрощував завдання інтерпретації та пояснення історії (ми сприймємо як належне те, що ми можемо зрозуміти дійових осіб минулого на основі власного досвіду та природи), а в теорії соціальних наук ХХ століття такий погляд відродився у формі теорії раціонального вибору як основи для всебічного соціального пояснення.

Гердер запропонував інший погляд на людську природу, людські ідеї та мотивації у своїй праці «Ідеї для філософії історії людства» (). Він стверджував, що людська природа є історичним продуктом, і що люди діють по-різному в різні періоди історичного розвитку. Погляди Гердера заклали основу для історизму філософії людської природи, яку пізніше можна знайти у Гегеля і Ніцше, а також були попередником думок про «соціальне конструювання» людської природи та соціальних ідентичностей кінця ХХ століття.

Філософія історії Гегеля є найповніше розвиненою теорією історії, яка намагається знайти сенс та напрямок в історії. Розглядаючи зв'язок між «об'єктивною» історією та суб'єктивним розвитком індивідуальної свідомості він вважає центральним завданням філософії зрозуміти своє місце в розгортанні історії. Гегель намагався відкрити в межах найкращих історичних знань свого часу основний раціональний принцип, який можна філософськи сформулювати.

Сучасність Світова історія стала популярним напрямом в 20-ому столітті поряд із загальною історією.

У 1920-ті роки, кілька бестселерів мали справу з світовою історією, включаючи «Історію Людства» (1921 року) Хендріка Віллема ван Луна і «Начерки історії» (1918 рік) Герберт Уеллс.

Впливові письменники, які досягли широкої аудиторії включають Уеллса, Шпенглера, Тойнбі, Питирима Сорокіна, Керролла Квіглі, Крістофера Доусона,Bradley J. Birzer, Sanctifying the World: The Augustinian Life and Mind of Christopher Dawson (2007) і Льюїса Мамфорда. Вчені, що працювали в цій галузі: Ерік Вогелін,Michael P. Federici, Eric Voegelin: The Restoration of Order (2002) Уіліям Макніл та Майкл Манн.Michael Mann, The Sources of Social Power: Volume 1, A History of Power from the Beginning to AD 1760 (1986) excerpt and text search

«Присмерк Європи» Освальда Шпенглера (1919—1922 рр.) порівнює дев'ять органічних культур: єгипетську, індійську, китайську, класичну, візантійську, ацтеків, арабську, майя і західну. Його книга мала великий успіх серед інтелектуалів в усьому світі, особливо завдяки передбаченню розпаду європейської та американської цивілізацій після насильницького «віку цезаризму». Він поглибив песимізм після Другої світової війни в Європі і був тепло зустрінутий науковцями в Китаї, Індії і Латинській Америці, які сподівалися, що його передбачення про крах європейських імперій скоро збудеться. Neil McInnes, «The Great Doomsayer: Oswald Spengler Reconsidered.»

У 1936—1954 роках, десятитомник Тойнбі «Вивчення історії» вийшов у трьох окремих виданнях. Він пішов за Шпенглером у використанні порівняльного підходу до незалежних цивілізацій. Тойнбі говорив, що вони відображають разючі паралелі у своєму зародженні, зростанні та розпаді. Він відкинув біологічну модель Шпенглера цивілізацій як організмів з типовою тривалістю життя 1000 років. Як Сима Цянь, Тойнбі пояснив занепад їхнім моральним падінням. Багато читачів раділи тезі, що тільки повернення до тієї або іншої форми католицизму може зупинити розпад західної цивілізації, що почався з Реформацією. Томи 7-10, опубліковані в 1954 році, вже не містили в собі релігійне послання, і його популярна аудиторія зникла, в той час як вчені вказували на помилки Тойнбі у дослідженні. William H. McNeill, Arnold J. Toynbee a Life (1989)

Макніл написав «Піднесення Заходу» (1963 року), щоб показати Тойнбі як окремі цивілізації Євразії взаємодіяли з самого початку своєї історії, запозичуючи навички одна від одної і, таким чином прискорюючи ще подальші зміни між традиційним старим і запозиченими новими знаннями і практикою. Макніл вдався до широкого підходу, зосередженого навколо взаємодії народів всієї Землі. Такі взаємодії стали одночасно більш численними і більш постійними та суттєвими останнім часом. До приблизно 1500 року мережа зв'язків між культурами існувала лише в Євразії. Можливості для цих областей взаємодіяти між собою відрізняються від одного світу до іншого і включають в себе світ-систему і ойкумени. Незалежно від назви, важливість цих міжкультурних контактів почала помічатися багатьма вченими. William H. McNeill, «The Changing Shape of World History.»

Історична освіта

США