Говерла (футбольний клуб)

«Гове́рла» — колишній український футбольний клуб з Ужгорода, створений 1925 року. Припинив існування у 2016 році.

Історія

Історія назв 1925—1945: «Русь» 1945: збірна Закарпаття 1946—1960: «Спартак» 1961—1970, 1997—1998: «Верховина» 1971—1981, 2012—2016: «Говерла» 1982—1997, 1998—2011: «Закарпаття» 2011—2012: «Говерла-Закарпаття»

Чехословацький та угорський період 15 серпня 1925 року в ужгородському клубі «Гніздо» патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік — Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу «Русь» (Ужгород).

На зборах обрано перший склад функціонерів клубу: головою став — Ілля Гаджега, заступником голови — Едмунд Бачинський, секретарем та керівником футбольної секції — Августин Лавришин. Кольорами клубу обрали зелено-червоні, а емблемою — офіційний герб краю: ліворуч синьо-жовті смуги, а праворуч червоний ведмідь. Перший офіційний поєдинок СК «Русь» зіграла 4 червня 1926 року.

Суперником СК «Русі» став другий ужгородський клуб ЧсСК. Перший матч закінчився з рахунком 0:2 на користь ЧсСК.

Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рік на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 року футбольна команда «Русь» грала на своєму власному полі, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Футболістами СК «Русь» були аматори. Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери, незалежно від своїх професій двічі на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування, а в суботу та неділю — грали у товариських чи календарних матчах.

У другій половині 1926 року «Русь» провела ще кілька товариських матчів. У 1927–1928 роках СК «Русь» зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у тому числі й двох міжнародних, які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 року у Львові. Суперником закарпатців була місцева команда СК «Україна». Результат обох матчів — 3:3.

СК «Русь» бере участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 році «Русі» вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930–1932 роках «Русь» знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини.

Переломним для команди можна назвати 1933 рік, коли вона вчетверте поспіль виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та «Русь» (Ужгород). Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК 3:2 та 0:0, із ШК 1:3 та 4:0, СК «Русь» набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.

У 1934 року було реорганізовано усю систему національного чемпіонату. Із найкращих футбольних команд створювалися так звані «дивізії», яких було п'ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Тобто, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи — Західну (команди західної і центральної Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов'янські команди («Русь» та ЧсСК (Ужгород)) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТК (Берегово).

У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії «Русь» виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками «Русі» були футболісти ЧсСК (Братислава). Попри те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі братиславці з аналогічним рахунком переграли «Русь», а в вирішальній грі на нейтральному полі ужгородці поступилися словакам 0:2 і втратили звання чемпіона Словаччини.

Але справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Через 11 років свого існування «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 років. «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. За звання чемпіона Словаччини 1936 року ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії — командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком — 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги.

У боротьбі за путівку до вищого дивізіону компанію ужгородцям склали переможці Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (Прага), СК «Градець-Кралове», «Батя» (Злін) та «Шумперк» (Меріш-Шемберг).

Закарпатці достойно виступили у групі і набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п'ятірки учасників — СК «Батя», яка належала «взуттєвому королю Чехословаччини» Яну Баті. Закарпатці впевнено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 році футболісти «Русі» стали відомі всій футбольній Чехословаччині як «літаюча команда вчителів». Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі. Вже у кінці 1936 — початку 1937 року В. Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чоловік. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товариські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д. Товт, М. Михалина, В. Гажо, В. Юхвід, М. Кречко, І. та Й. Богдани, І. Томаш, В. Вишньовський, В. Гаваш та інші.

Після вильоту з національної ліги «Русь» знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем Верховинського кубка (згідно з вказівкою східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього «Русь» була допущена до розіграшу другої групи першості Угорщини.

За 20-річну свою історію (1925–1945)«Русь» зіграла понад 36 міжнародних ігор, з яких 21 — з угорськими, 7 — румунськими, 5 — польськими і 3 — чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 по 29 червня 1945 року вони виграли 11, у нічию зіграли — 6, а програли — 19 матчів. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 84:92. 26 разів приймали закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.

Період СРСР Саме гравці «Русі», яка в кінці 1945 року практично припинила існування як спортивний клуб, стали ядром новоствореного клубу «Спартак» (Ужгород) у 1946 році, який прославив уже радянське Закарпаття на теренах Української РСР. Останній склад СК «Русь» був наступний: І. та Й. Богдани, П. Крайняниця, Г. Лавер, М. Михалина, К. Олаг, В. Пап, Ю. Палинчак, В. Радик, Д. Товт, А. Шандор, А. Шерегі, В. Вишньовський, В. Юхвід. Вже восени 1945 року декількох гравців команди запросили до збірної Закарпаття, яка стала чемпіоном першої післявоєнної Спартакіади України з футболу. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 58:5.

Успіхи кінця 1940-х—початку 1950-х років

У січні 1946 року була створена команда «Спартак» (Ужгород). Цього ж року команда включилася у розіграш першості республіки з футболу, де брали участь 36 команд, розділених на чотири зони — центральну, південну, східну та західну. Послідовно перегравши двічі всі команди західної зони (лише одна нічия з львів'янами — 2:2), ужгородці вийшли у фінал. У фінальному турнірі, котрий відбувся у Києві у кінці липня, «Спартак» вперше завоював звання чемпіона республіки. Золотими призерами першості тоді стали: тренер Б. Вейг, О. Бокотей, капітан команди Д. Товт, Й. Біловарі, Г. Раковці, Г. Лавер, Я. Фабіян, О. Задор, М. Михалина, Р. Айгерт, В. Гайлик, К. Олаг, Ю. Фіялко, Г. Тесар (Темеші). У післявоєнні роки Закарпаття було одним із провідних футбольних регіонів України.

У серпні—вересні 1946 р. відбувся турнір за право участі в першості СРСР серед команд майстрів. Ужгородці здобувають право виступати у другій всесоюзній лізі майстрів, беруть участь у розіграші Кубка СРСР, де виграли у «Динамо» (Ленінград) та зазнали поразки від московських колег. До речі, це була єдина поразка «Спартака» в іграх сезону 1946 року). 1946 рік — перша зустріч ужгородців з флагманом українського футболу київським «Динамо», яка завершилась несподіваною перемогою «спартаківців» з рахунком 1:0.

У сезонах 1947–1949 років «Спартак» гідно виступав у першості СРСР. У ці роки тут дебютували різні відомі футболісти. До успіхів «Спартака» долучився ще й мукачівський «Більшовик», який став чемпіоном республіки 1947 року, учасником першості СРСР у другій групі команди майстрів у 1948–1949 рр. Саме це покоління гравців й поклало початок так званій «закарпатській футбольній школі».

Після реорганізації чемпіонату СРСР (від УРСР у другій групі могла виступати тільки одна команда) і «Спартак», і «Більшовик» знову взяли участь в першості Української РСР. «Спартаківці» виграли зональний турнір 1950 року й у фінальних іграх, котрі проходили у Києві, знову стали чемпіонами УРСР.

Також 1950 року ужгородці завоювали Кубок УРСР, перемігши «Більшовик» (Мукачево) — 2:0, «Локомотив» (Харків) — 5:0, «Динамо» (Чернівці) — 2:0, «Динамо» (Миколаїв) — 2:1, «Металург» (Запоріжжя) — 4:2 (у фіналі). Команда завоювала право виступати серед колективів майстрів, обігравши у перехідних іграх «Харчовик» (Одеса), команду з класу «Б».

Золотий дубль «Спартак» завоював у такому складі: А. Товт, Н. Панн (голкіпери), Й. Біловарі, Й. Егерварі, капітан В. Ревачко (захисники), Л. Надь, Д. Калинич, В. Гажо (півзихисники), С. Сабо, А. Ціцей, К. Олаг, Ю. Грубач, Ф.Касоні, М. Гайлик, Е. Кеслер (нападники). Тренером команди був В. Радик.

У розіграші першості СРСР 1951 року по класу «Б» брало участь 18 команд. Однак його «спартаківці» почали невдало: програли перші чотири матчі підряд. Грали слабо, багато помилок було допущено в тактиці та техніці гри. У результаті ужгородці зайняли 9-е місце. Після цього зіграли перехідний матч з командою ОДО (Київ). За сумою двох ігор (0:0 і 2:3) «Спартак» програв і вибув із цієї першості.

У 1952 році все доводилось розпочинати спочатку. У команді залишилось тільки кілька гравців зі старого складу — Й. Егерварі, Д. Калинич, Е. Кеслер, В. Ревачко і К. Олаг; перейшли у команду майстрів класу «А» — «Динамо» (Мінськ) — І. Мозер, Ф.Ванзел і Г. Лавер. До команди повернувся Д. Товт з київського «Динамо» та ще склад ужгородців поповнили молодими гравцями з клубних команд. Тренером команди став В. Радик. Свою майстерність «спартаківці» покращували за кожним матчем. І зайняли в кінцевому результаті друге місце та вибороли право брати участь у фінальних іграх, що проходили в Києві. Там вони зайняли 4-е місце серед восьми учасників.

1953 рік приніс команді ще більші успіхи. «Спартаківці» вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які відтепер проводились в Ужгороді (стали чемпіоном і володарем Кубка області).