Бухарестський студентський рух — антикомуністичний рух у комуністичній Румунії в 1956 році.
У країнах з комуністичними режимами 1956 рік відзначався масовими антикомуністичними рухами, найбільші з яких відбулися у Польщі і Угорщині. У Румунії антикомуністичний рух організували студенти і в цьому плані вели перед університети міст Тімішоара, Клуж, Бухарест, Ясси і Тиргу-Муреш.
Передісторія Події у ПНР, які привели до ліквідації сталіністського керівництва цієї країни і приходу до влади Владислава Гомулки 19 жовтня 1956 року, викликали заворушення серед студентів вищих навчальних закладів країн Східного блоку. Ворохобні настрої з Польщі почали поширюватися на Угорщину. Вже 16 жовтня 1956 року студенти Сегеда вийшли зі створеної комуністами спілки студентів (DISZ), поновили Спілку студентів угорських університетів і академій (MEFESZ) — демократичну організацію, яку розігнав режим Матіяша Ракоші. Упродовж кількох днів те саме вчинили студенти з Печа, Мішкольца і Шопрона. 22 жовтня 1956 року студенти з Будапештського університету технології та економіки склали список із шістнадцяти пунктів, які містили ключові вимоги національної політики. Коли студенти дізналися про намір Спілки угорських письменників висловити свою солідарність із Польщею, поклавши вінок біля статуї польського генерала, героя Угорської революції 1848-49 років Юзефа Бема, вони вирішили організувати паралельну демонстрацію на підтримку поляків. На мітингу протесту в другій половині дня 23 жовтня 1956 студенти зачитали свою прокламацію — акт, який ознаменував початок Угорської революції 1956.
Хоча на підтримку Гомулки студентських протестів у Румунії не відбувалося, більшості румунських студентів було відомо про обстановку в Угорщині, почасти завдяки радіо «Вільна Європа» та іншим західним радіостанціям. Їхнє бачення подій в Угорщині полягало в тому, що за комуністичної влади студентам випало стати тією групою, яка повинна ініціювати такі протести, і що після початку бунту до нього приєднаються широкі маси.
Організація студентських протестів За розгортанням подій в Угорщині уважно стежили румунські студенти не тільки Бухареста, а й Тімішоари, Клужа, Тиргу-Муреша і Ясс.Johanna Granville, "If Hope is Sin, Then We Are All Guilty: Romanian Students’ Reactions to the Hungarian Revolution and Soviet Intervention, 1956-1958" , Carl Beck Paper, no. 1905 (April 2008): 1-78. Спершу різні студенти обмінювалися інформацією, яку вони чули по радіо або з інших джерел, а також обговорювали перспективи проведення подібних заходів. Студенти не створювали комітетів, які влада могла б розглядати як підпільні організації і які могли б накликати репресії з боку апарату державної безпеки. Замість того, на різних факультетах міста з'явилися ініціативні групи.
Студенти на кожному факультеті реагували по-різному. Найактивніші групи сформувалися на правничому, літературному, театральному, медичному, архітектурному, журналістському та філософському факультетах, а також у медико-військовому і політехнічному інститутах. Набагато обережнішою була реакція студентів інших вищих технічних навчальних закладів (нафти і газу, агрономії), математичного, географічного та історичного факультетів Бухарестського університету, а також Інституту економічних наук.
Важко відтворити точний список студентів, причетних до організації протестів. Єдиними джерелами є протоколи судових процесів, влаштованих після придушення руху, дані, заявлені в роботі засідань з метою викриття бунтівних студентів, та списки відрахованих після тих подій. Ось які імена студентських організаторів випливають із цих джерел: Юридичний факультет: Евгенія Флореску, Дан Мугур Русецький, Раду Сурдулеску, Флорін Каба, Мірча Татос, Аурел Молдован, Ліджія Філотті, Родіка Ожог, Магда Думітреску, Родіка Барой, Келін Кісер, Ліджія Теодореску, Міхай Чезар Бусуйок, Александру Дінке, Родіка Бужоряну, Владімір Тріфу, Марін Стенеску; Медичний факультет: Александру Івасюк, Міхаїл Віктор Сердару, Константін Ілієску, Дан Константін Ставараке, Мірел Тріфу, Шербан-Хорія Попеску, Раду Чернеяну, Ремус Петку, Александру Тетару, Василе Бринзан, Паул Ілієску, Октавіан Лупештяну, Мірча Селтен; Філологічний факультет: Теодор Лупаш, Штефан Негря, Міхай Редулеску, Кріста Депнер, Стела Ковач, Аурел Ковач, Паул Гома, Хорія Флоріан Попеску, Глорія Барна, Григоре Вереш; Театральний інститут: Александру Мелінеску, Петре Георге, Адріан Януль, Габріела Кокора; Факультет архітектури: Александру Тетару, Дан Стойка; Факультет журналістики: Думітру Панайтеску-Перпесічюс; Факультет філософії: Міхай Стере Дердена, Дан Онака, Костел Думітреску, Думітру Арват, Александру Булай, Йоан Зана, Аурел Лупу, Ромулус Ресіга, Константін Думітру; Політехнічний інститут: Марін Петрішор, Хорія-Шербан Попеску, Маріан Розенцвейг, Тіберіу Іонеску, Адріан Крістя, Ніколає Чернеяну; Будівельний інститут: Раду Габря; Медико-військовий інститут: Бебе Бринзан, Паул Ілієску, Ремус Петку.
У ті дні було й багато інших активістів серед студентства.
Перші акції Хоча студенти захоплювалися угорськими революціонерами, їхнього вождя Імре Надя вони сприймали дещо стримано. Надь із 1929 по 1944 рік жив в СРСР, а румуни з власного досвіду знали, що комуністичні керівники, привезені і поставлені Червоною Армією, набагато гірші, ніж доморослі комуністи.
Студенти, які слідкували за ситуацією в Угорщині, зважали і на міжнародне становище. Хоча західні радіостанції запевняли революціонерів у підтримці Заходу, румунські студенти були вельми скептично налаштовані, оскільки вони бачили, що США і західноєвропейські держави займають пасивну позицію і утримуються від збройного втручання.
Та попри ці сумніви перші акції протесту почалися вже за кілька днів після того, як розпочалася угорська революція. Подібне бродіння існувало не тільки у Бухаресті, а і в інших університетських містах, зокрема в Тімішоарі, Клужі та Яссах. Хоча між цими містами курсувала інформація про те, що діялося, координація дій у вкрай репресивній державі, якою Румунія була в той час, була неможлива, і студенти в кожному місті діяли незалежно одні від одних.
Запрошення до діалогу керівництва держави Перший протест почався, коли студенти факультету літератури закликали тодішнього віце-прем'єра Ради Міністрів Йосипа Кишинівського відповісти на список складених студентами запитань. Вони вибрали Кишинівського за посередника не тільки через його посаду в уряді. На відміну від більшості комуністичних країн Східної Європи, в керівництві Румунської комуністичної партії після смерті Сталіна не сталося ніяких змін. Георге Георгіу-Деж продовжував керувати країною, використовуючи ті самі авторитарні методи, і на нього не вплинула ні таємна промова Хрущова, виголошена 23 лютого на ХХ з'їзді КПРС, в якій засуджувалися зловживання Сталіна і було викрито негативні наслідки культу особи, ані реакція на неї інших комуністичних країн, які хоч якось очистили своє керівництво від сталіністів. Між тим, було відомо, що на Пленумі ЦК Румунської робітничої партії в березні 1956 року Мирон Константинеску і Кишинівський виступили проти Георгіу-Деж, обстоюючи необхідність лібералізації у дусі Хрущова, що рішуче відкинув Георгіу-Деж. Відсутність збройного радянського втручання у перші дні угорської революції студенти розтлумачили як визнання Хрущовим вимог угорського руху за реформи. Отже, деякі студенти вважали Йосипа Кишинівського, який підтримав ідею лібералізації, хай навіть легку, бажанішим співрозмовником порівняно з іншими, не схильними до компромісу керівниками.
Запитання, які вони поставили, були провокаційними, але не торкалися ідеологічних питань. Ось деякі з цих запитань:
Метою цієї акції було прозондувати, чи готові хоча б деякі члени комуністичного керівництва розпочати діалог. З цієї причини викладені запитання мали загалом економічний характер і не порушували політичних питань. Проте, ні штучні болгарські вина, ні електролічильники для В'єтнаму не викликали серйозне занепокоєння румунських студентів. Ці запитання служили сигналом керівництву партії, що студенти бажають діалогу, а не ідеологічної конфронтації.
Ні Кишинівський, ні будь-який інший партійний керівник не відповів на запрошення. Але запрошення продемонструвало тим, хто вагався приєднуватися до руху, що внаслідок негативної позиції влади необхідні енергійніші дії.
Попередні акції протесту У багатьох вищих навчальних закладах та у деяких середніх школах почалися акції протесту на заняттях із політичних наук і російської мови. Зіткнувшись із ворожістю студентів, чимало професорів були змушені покинути аудиторії. Професорсько-викладацький склад отримав розпорядження спробувати заспокоїти студентів. Для керівництва партії заворушення, які трапилися на заняттях із російської мови, були особливо серйозною проблемою, позаяк все це сталося в жовтні — місяці, який було присвячено румунсько-радянській дружбі на честь «Жовтневої революції».
Студенти низки факультетів попросили прислати делегацію ЦК, щоб із її членами обговорити ситуацію в Угорщині. Тематика змінилася з економічної на політичну. Засідання Спілки трудової молоді бойкотували, але студенти використали кілька засідань, скликаних з метою розв'язання адміністративних питань, щоб відкрито обговорити угорську революцію та їхню необхідність реагувати на неї. Ватажків СТМ і студентів, які були членами партії і заперечували проти цих дискусій, виштовхали з залів засідань. Ватажки СТМ намагалися солідаризуватися з панівною студентською думкою, виказуючи підтримку студентському рухові і ворожість до безкомпромісної позиції, яку зайняли парткоми факультетів.
Протест 5 листопада 1956 Першу організаційну акцію підготувала підпільна група, яка налагодила зв'язки між усіма факультетами з метою влаштувати акцію протесту.
28 жовтня 1956 року радіостанція, яка називала себе «Румунія майбутнього. Голос опору» розпочала мовлення на різних діапазонах хвиль. Не відомо, звідки ця таємна станція мовила; за одним із припущень — з тодішньої Югославії. Станція, визнана націоналістичною, представила вимоги студентів, в тому числі: «Повернення вкрадених провінцій: Бессарабії і Буковини». «Вигнання з Румунії сталіністів, які скомпрометували комунізм і принесли в країну страх і голод».
29 жовтня 1956 Суецька криза досягла драматичних масштабів: трапилося вторгнення Ізраїлю в Єгипет; це дезорієнтувало тих студентів, які хотіли дій. Для деяких більш сприйнятливих студентів це був чіткий сигнал про те, що Захід не має наміру втручатися і що угорським революціонерам, а також тим, які в Румунії, не слід розраховувати на зовнішню допомогу. Більш розсудливі серед них вважали, що без такої допомоги їхні шанси на успіх мінімальні. Інші висловлювали протилежні погляди, вказуючи на те, що радянські війська не втрутилися і що угорська революція була успішною, оскільки практично змела комуністичний режим.
30-31 жовтня було заарештовано понад 3000 студентів у результаті спроби організувати студентський бунт у Тімішоарі."50 de ani de la miscarile studentesti din Timişoara anului 1956 ", The Epoch Times, November 6, 2006. Студентські ватажки Бухареста не володіли точною інформацією про те, що сталося в Тімішоарі, але через різні непрямі канали вони зрозуміли, що становище дуже серйозне.