Соціалістична Республіка Румунія (, РСР) — соціалістична держава Східного блоку. Провідна роль Румунської комуністичної партії була закріплена в її конституції. Прорадянський уряд було встановлено 6 березня 1945 року. Після Другої світової війни, Радянський Союз наполягав на включенні раніше забороненої Комуністичної партії у повоєнний уряд колишньої пронацистської Румунії, а некомуністичних політичних керманичів позбавити влади. Король Міхай I відрікся від престолу під тиском у грудні 1947 року та вирушив у вигнання — було оголошено Румунську Народну Республіку. На початку 1960-х, комуністичний уряд Румунії став проводити незалежну від Радянського Союзу політику. Ніколає Чаушеску став головою Комуністичної партії у 1965 році та головою держави в 1967 році, обійняв новостворену посаду президента Румунії в 1974 році. Чаушеску не брав участи у радянському вторгненні в Чехословаччину в 1968 році і тимчасово скасував внутрішні репресії, що допомогло йому заробити позитивний імідж як вдома, так і на Заході. Швидке економічне зростання, яке живили іноземні кредити, поступово поступилося місцем політичним репресіям, що призвело до падіння авторитарного уряду в грудні 1989 року.

Назва Румунська Народна Республіка (; РНР) — офіційна назва у 1947—1965 роках. Соціалістична Республіка Румунія (, РСР) — офіційна назва у 1965—1989 роках.

Історія

Повстання комуністів

Король Міхай за підтримки провідних політичних партій повалив Йона Антонеску в серпні 1944 року, відкраяв Румунію від країн Вісі та приєднав її до антифашистської коаліції. Румунські війська після цього воювали під радянським командуванням, у Північній Трансільванії, Угорщині, Чехословаччині, Австрії і Німеччині. Але Міхай нічого не міг зробити, щоб стерти пам'ять про активну участь його країни в німецькому вторгненні в Радянський Союз. Тому, СРСР розглядав Румунію як завойований терен,Romulus Rusan (dir.), in Du passé faisons table rase ! Histoire et mémoire du communisme en Europe, Robert Laffont, Paris, 2002, p. 376—377 і радянські війська залишилися в країні, як окупаційні сили під приводом того, що румунська влада невзмозі гарантувати безпеку і стабільність у Північній Трансільванії.

Ялтинська конференція передала Румунію у царину впливу Радянського Союзу, Паризький мирний договір не визнав Румунії країною-союзником і Червона Армія окупувала Румунію. Комуністи відігравали лише незначну роль у військовому уряді Міхая, на чолі з генералом Ніколае Редеску, але все змінилося в березні 1945 року, коли доктор Петру Гроза з Фронту землевласників, партія тісно пов'язана з комуністами, став прем'єр-міністром. Хоча його уряд був багатопартійний, у його складі були члени більшости великих довоєнних партій, окрім Залізної гвардії, комуністи провели своїх людей у ключові міністерства.

Король не був задоволений діями уряду, але коли він спробував силою домогтись відставки Грози, відмовляючись підписувати будь-яке законодавство (дія відома як «королівський удар»), Гроза просто вирішив приймати закони, не турбуючись, щоб отримати підпис Міхая. 8 листопада 1945 антикомуністична демонстрація перед королівським палацом у Бухаресті наштовхнулася на військовиків, у результаті чого були десятки вбитих і поранених; радянські офіцери стримали румунських солдатів і поліціянтів від стрілянини по цивільних особах, і радянські війська відновили порядок.David R. Stone, «The 1945 Ethridge Mission to Bulgaria and Romania and the Origins of the Cold War in the Balkans», Diplomacy & Statecraft, Volume 17, no. 1, March 2006, pp. 93—112.

Попри несхвалення короля, перший уряд Грози прийняв земельну реформу та жіноче виборче право. Проте він також проторував шлях радянському пануванню в Румунії. У виборах від 19 листопада 1946 року, комуністи здобули 80 % голосів, відданих під радянським військовим тиском і диверсіями. Після формування уряду, комуністи працювали з ліквідації впливу центристських партій, зокрема, Національна селянська партія була звинувачена у шпигунстві після того як стало відомо в 1947 році, що їхні керманичі зустрічалися таємно з чиновниками Сполучених Штатів. Було влаштовано показовий процес над їх керівництвом й ув'язнено. Інші партії були змушені «зливатися» з комуністами.

У 1946-47 рр., сотні прибічників пронацистського уряду стратили як воєнних злочинців, у першу чергу за їхню участь у Голокості та нападі на Радянський Союз. Антонеску закінчив життя самогубством 1 червня 1946 р.. До 1948 р., більшість некомуністичних політиків були або знищені, або у вигнанні чи у в'язниці.

Румунія залишилася єдиною монархією в східному блоці в 1947 році. 30 грудня того ж року, комуністи змусили короля Міхая відректися від престолу. Комуністи оголосили Народну Республіку, прописавши це у Конституції від 13 квітня 1948 року.

Нова конституція забороняла будь-які асоціації, які мали «фашистський або антидемократичний характер». Вона також надала свободу преси, слова та зборів робітничому класу. В умовах широкомасштабних убивств, тюремного ув'язнення і переслідування місцевих селян під час насильницької колективізації, націоналізації приватної власности та політичної деспотичности, Конституція 1948 року та наступні редакції ніколи не поважались урядом або судами, призначених під час диктатури.

Комуністичний уряд також скасував Румунську греко-католицьку церкву, оголосивши про її злиття з Румунською Православною Церквою.

Перші роки комуністичної держави

Перші роки комуністичного правління у Румунії були відзначені численними перестановками, арештами та тюремними ув'язненнями, боротьбою між фракціями, що змагалися за панування. Ресурси країни вивозилися згідно з угодою СовРом, за якою експорт румунського краму до Радянського Союзу був за номінальними цінами. У всіх міністерствах були радянські «радники», які підпорядковувалися безпосередньо Москві та мали реальні повноваження щодо ухвалення рішень. Всі верстви суспільства були пронизані агентами та інформаторами таємної поліції.

У 1948 р. раніше оголошена аграрна реформа була скасована, натомість оголошено перехід до колективного господарства. Це призвело до примусової колективізації, тому що багаті селяни як правило, не мали бажання відмовлятися від своєї землі добровільно, і були «переконані» побиттям, залякуванням, арештами та депортаціями.

11 червня 1948 року всі банки та великі підприємства були націоналізовані.

Комуністичне керівництво мало три важливі фракції, всі вони просталінські, диференційовані більше за їхньою особистою історією, ніж ззабудь-якими глибокими політичними або філософськими відмінностями:

«Московські», зокрема, Анна Паукер і Васіле Лука, провели роки війни у Москві. «Тюремні комуністи», зокрема, Георге Георгіу-Деж були ув'язнені під час війни. Трохи менш відданий Сталіну «Секретаріат комуністів», зокрема Лукреціу Петрешкану, який переховувався у роки правління Антонеску на терені Румунії та взяв участь у багатопартійному уряді відразу ж після перевороту короля Міхая в 1944 р.

Зрештою, за підтримки Йосипа Сталіна та, ймовірно, частково через антисемітську політику пізнього сталінізму (Паукер була єврейкою), Георгіу-Деж та «тюремні комуністи» перемогли. Паукер було виключено з партії (разом з 192 000 інших членів партії); Петрешкану був страчений після показового процесу.

Епоха Георгіу-Деж

Георгіу-Деж був типовим сталіністом, тому не був задоволений реформами Микити Хрущова у Радянському Союзі після смерти Сталіна у 1953. Він також гальмував бажання РЕВ перетворити Румунію в «житницю» Східного блоку, проводячи програму розвитку важкої промисловости. Він ініціював великі закриті виправно-трудові табори для будівництва каналу Дунай — Чорне море, зупинив нормування праці та підвищення заробітної плати працівників. Окрім того, він підкреслював, що історичні румунські землі є частиною Радянського Союзу, як-от Молдавська РСР. Ці фактори призвели до відносно незалежної та націоналістичної позиції Румунії під владою Георгіу-Деж.

Георгіу-Деж ототожнюється зі сталінізмом, і ліберальніший Радянський уряд загрожував підірвати його авторитет. У спробі зміцнити своє становище Георгіу-Деж пообіцяв співпрацювати з будь-якою державою, незалежно від політико-економічної системи, на засадах міжнародної рівности та невтручання у внутрішні справи інших країн. Така політика призвела до посилення співпраці Румунії з Китаєм, який також виступав за національне самовизначення.

Георгіу-Деж пішов у відставку з поста генерального секретаря партії у 1954, але зберіг пост прем'єр-міністра. Незважаючи на свою нову політику міжнародного співробітництва, Румунія приєдналася до Організації Варшавського договору (ОВД) у 1955 році, що спричинило підпорядкування та інтеграцію війська у радянську воєнну машину. Румунія пізніше відмовила проведенню маневрів Варшавського договору на своїй землі й обмежила участь у військових навчаннях в інших місцях у рамках альянсу.

Після промови радянського прем'єра Микити Хрущова в 1956 році перед ХХ з'їздом КПРС Георгіу-Деж і керівництво Румунської робітничої партії (Partidul Muncitoresc Român), пішло шляхом десталінізації. Георгіу-Деж зробив Паукер, Луку і Георгеску козлами відпущення за минулі ексцеси румунських комуністів і заявив, що румунська компартія була очищена від сталінізму ще до смерти Сталіна.

У жовтні 1956 року комуністичні керманичі Польщі відмовилися підкоритися радянським військовикам і встановити слухняніше політбюро. Через кілька тижнів Комуністична партія Угорщини практично розпалася під час народної революції. Непокора Польщі та народне повстання в Угорщині надихнули румунських студентів і працівників, на демонстрації в університетських і промислових містах із закликами до свободи, кращих умов життя та скасування радянської влади. Під приводом того, що угорське повстання може викликати повстання власної країни, Георгіу-Деж ужив радикальних заходів, таких як гоніння й арешти різних «підозрюваних», особливо угорців. Він також виступив за швидку радянську інтервенцію, і Радянський Союз посилив свою військову присутність у Румунії, особливо вздовж угорського кордону. Румунія та Югославія запропонували взяти участь у військовій інтервенції в Угорщині у 1956 році, але Микита Хрущов відкинув їх.

Після революції 1956 року Георгіу-Деж працював у тісному контакті з новим лідером в Угорщині Яношем Кадаром, який був рекомендований Радянським Союзом. Румунія взяла колишнього прем'єр-міністра Угорщини (лідер революції 1956 року) Імре Надя під варту. Він був поміщений у в'язницю у Снагові, північніше Бухареста. Після низки допитів радянською і румунською владою Надя повернуто Будапешту для суду та страти.

У Трансильванії румунська влада об'єднала угорські та румунські університети у Клужі, щоб закрити угорський Клузький університет імені Бабеша-Бояї, а також працювала на поступове скасування угорської освіти в середніх школах, перетворюючи їх на румунські.

Георгіу-Деж поширював побоювання, що Угорщина прагне захопити Трансільванію. Він застосував двосторонній підхід до проблеми, арешт керманичів Угорського Народного Альянсу, але під радянським тиском створив номінально автономний угорський регіон у Секейському краї.

Уряд Румунії також ужив заходів щодо заспокоєння внутрішнього невдоволення за рахунок скорочення інвестицій у важку промисловість, збільшення виробництва товарів народного споживання, децентралізації управління економікою. Влада скасувала обов'язкові поставки для приватних фермерів, але продовжила колективізацію з середини 1950-х років, хоча й менш жорстоко, ніж раніше. Уряд оголосив повну колективізацію у 1962 році, коли колгоспи і радгоспи контролювали 77 % орних земель.

Епоха Чаушеску

Георгіу-Деж помер у 1965 за нез'ясованих обставин (його смерть сталася, коли він був у Москві на лікуванні), і після неминучої боротьби за владу його змінив раніше мало відомий Ніколає Чаушеску. Якщо Георгіу-Деж прямував сталінською лінією, Чаушеску спочатку був реформатором, тоді як у СРСР прийшли до влади неосталіністи на чолі з Леонідом Брежнєвим.