Джеймс Керран Бакстер (; 29 вересня 1939 — ), більш відомий як Джим Бакстер () — шотландський футболіст, який виступав на позиції лівого півзахисника. Народився, вчився і розпочав свою спортивну діяльність у Файфі. Пік його кар'єри припав на початок 1960-х років, коли він виступав у складі «Рейнджерс», вигравши разом з клубом десять трофеїв у період між 1960 і 1965 роками.

Вболівальники дали Бакстеру прізвисько «Slim Jim» (Худий Джим) за відповідну статуру. Однак, під час реабілітаційного періоду після травми він пристрастився до алкоголю і змушений був покинути клуб у грудні 1964 року. Під час літнього трансферного вікна 1965 року підписав контракт з «Сандерлендом». За два з половиною роки в «Сандерленді» він зіграв 98 матчів і забив 12 голів, ставши відомим завдяки своїй звичці напиватися вночі перед матчем, а потім добре грати наступного дня. Наприкінці 1967 року «Сандерленд» продав його в «Ноттінгем Форест», який, у свою чергу, 1969 року віддав його за символічну плату в «Рейнджерс», після 48 ігор за клуб. Зігравши ще один сезон за «Рейнджерс», Бакстер пішов з футболу в 1970 році, коли йому було 31 рік.

Від 1961 до 1967 року він був одним з провідних гравців шотландської збірної, яка демонструвала досить стабільні результати. Вона програла лише один раз в Англії, 1965 року, невдовзі після того, як Бакстер оговтався від перелому ноги. На думку Бакстера, його найкращим міжнародним матчем була гра з Англією 1963 року, яка закінчилася перемогою з рахунком 2:1, він забив обидва голи після того, як збірна Шотландії залишилася вдесятьох.

У розквіті сил Бакстер був відомий через свою здатність підняти бойовий дух команди, добре бачення поля, точний пас, вміння обдурити суперника і ще за те, що він іноді дозволяв собі безтурботну поведінку на футбольному полі. Він порушив традицію «Рейнджерс», заприятелювавши з кількома гравцями їхніх основних конкурентів, «Селтіка».

Ранні роки Бакстер народився в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф 29 вересня 1939 року в сім'ї шахтаря, навчався в ковденбітській школі й розпочав свою футбольну кар'єру в рідному графстві. Там він дістав прізвисько «Наш чарівник» () за свої навички володіння м'ячем. Після закінчення школи він навчався 8 місяців на столяра-мебляра.

Директор школи, в якій він раніше вчився, Джеймс Кармайкл, зацікавився колишнім учнем і запропонував Бакстеру приєднатися до місцевої футбольної команди «Халбіс Джувенілс». Бакстер почав грати за молодіжну команду з Файфа, «Кроссгейтс Прімроуз». Потім, у 1957 році, він перейшов у «Рейт Роверз» на умовах роботи неповний робочий день. Обстановка у двох клубах була досить різною. Саме «Рейт Роверз» прищепив молодому і амбітному Бакстеру дисципліну. У цьому була заслуга таких гравців клубу, як Білл Букард, Джордж Фер'єр і особливо капітан Віллі Макнот на прізвисько «Залізна людина» ()I would never have made it in today's circumstances. I needed bastards like Carmichael, Buckard, Ferrier, Herdsman and McNaught. Young players like I was would simply tell them to get stuffed and take their talent elsewhere. I owe them. — Jim Baxter.

Клубна кар'єра

«Рейнджерс» У червні 1960 року він перейшов у «Рейнджерс» за 17500 фунтів — рекорд Шотландії на той час.

Його виступи в перші два сезони на «Айброкс» періодично переривалися службою в батальйоні «Black Watch».

Бакстер грав за «Рейнджерс» від 1960 до 1965 року, переважно на позиції лівого атакувального півзахисника. За цей час команда тричі виграла чемпіонат країни: в 1961, 1963 і 1964 роках і національний Кубок 1964 року. Вболівальники «Рейнджерс» прозвали його «Slim Jim». У 18 іграх «Олд Фірм» проти принципових суперників, «Селтіка» (десять у шотландській лізі, п'ять у шотландському Кубку Ліги і три в Кубку Шотландії) Бакстера команда програла двічі. Його перший матч за «Рейнджерс» відбувся в серпні 1960 року проти «Партік Тісл» у Кубку шотландської ліги. Тоді він грав на позиції лівого флангового форварда. Бакстер забив свій перший гол за клуб у листопаді 1960 року в матчі проти «Клайда», того ж місяця він забив на перших хвилинах матчу у ворота «Боруссії Менхенгладбах», матч закінчився з рахунком 8:0. У 1961 році Бакстер грав за «Рейнджерс» у першому фіналі Кубка володарів кубків УЄФА (серія з двох матчів), коли його команда програла з рахунком 4:1 за сумою двох матчів проти «Фіорентини».

У грудні 1964 року Бакстер, на думку британського політика Тама Дальєлла, грав на високому рівні, оскільки допоміг «Рейнджерс» здобути перемогу з рахунком 2:0 у виїзному матчі проти віденського «Рапіда» в Кубку європейських чемпіонів. Але на останніх хвилинах зламав ногу і не зміг грати впродовж чотирьох місяців. У цей період він почав зловживати алкоголем, і це вплинуло на його ігрові якості.

Скот Саймон, тренер «Рейнджерс», який 1960 року підписав Бакстера, відчув, що його кращі дні вже позаду, й виставив його на трансфер у травні 1965 року.

Англійські клуби Бакстер приєднався до «Сандерленда». Вартість трансферу склала 72500 фунтів, найвища, будь-коли заплачена шотландському клубові сума на той час. Бакстер зіграв 98 матчів за «Сандерленд» у першому дивізіоні Англії (в той час найвищий), забивши 12 голів.

У грудні 1967 року «Сандерленд» продав Бакстера в «Ноттінгем Форест» за сто тисяч фунтів. Там він подружився з крикетником, . 1969 року, після закінчення терміну дії контракту, Бакстер став вільним агентом.

Бакстер повернувся в «Рейнджерс» на один сезон (пішов з футболу 1970 року, в 31 рік). До кінця кар'єри в його активі було 254 матчі за «Рейнджерс», три чемпіонства шотландської ліги, три Кубки Шотландії і чотири шотландські Кубки Ліги.

Кар'єра в збірній У 1960-х роках Бакстер зіграв 34 матчі за збірну Шотландії, до складу якої входили Біллі Макнілл, Пет Креранд, Дейв Макай, Деніс Лоу і Джон Грейг. У міжнародних матчах він забив три голи. З цих матчів Шотландія виграла 21, три зіграла внічию і програла 10. Він дебютував в листопаді 1961 року, коли Шотландія обіграла Північну Ірландію з рахунком 5:2. Раніше, 1961 року, Шотландія програла з рахунком 9:3 в матчі проти Англії на «Вемблі», у квітні 1962 року Бакстер і Креранд сформували результативну зв'язку і допомогли Шотландії оформити реванш з рахунком 2:0.

Свій перший гол за збірну Бакстер забив у товариському матчі проти Уругваю. Уругвай домінував, і рахунок після першого тайму був на їх користь (2:0), але шотландці спробували переламати хід гри, Бакстер забив перший гол на 74-й хвилині. Ральф Бранд за дві хвилини до свистка скоротив розрив до мінімуму, але на те, щоб зрівняти рахунок, вже не вистачало часу, Уругвай переміг з рахунком 3:2.

На думку багатьох коментаторів, найкращими матчами Бакстера були дві гри проти Англії: в 1963 і 1967 роках. Бакстер вважав матч 1963 року найкращим. У тому матчі збірна Шотландії залишилася вдесятьох, коли їхній лівий захисник, Ерік Колдоу, зламав ногу зіткнувшись з гравцем суперників (заміни в ті часи не були передбачені). Бакстер за підтримки Макея, Вайта і Лоу приніс перемогу Шотландії з рахунком 2:1, забивши обидва голи, перший з яких був з пенальті (перший пенальті Бакстера за збірну) за фол англійців на Віллі Гендерсоні. Боббі Мур вважав, що це найкраща збірна Шотландії за всю історію.

Наступного року Шотландія, знову натхненна Бакстером і Лоу, здобула перемогу над Англією з рахунком 1:0, причому саме невисока реалізація моментів завадила їм забити більше. 1966 року, через шістнадцять місяців після перелому ноги, Бакстер був вже не в змозі надихнути своїх партнерів по команді, і збірна програла з рахунком 4:3 в Англії.

1967 року на матчі домашнього чемпіонату Великої Британії Бакстер справив враження лідера зі спірними ігровими якостями. Однак, Шотландія стала чемпіоном, обігравши англійців, які виграли були чемпіонат світу 1966 року. Бакстер набивав м'яч перед штрафним майданчиком суперників, очікуючи товаришів по команді, щоб віддати точний пас. Деякі коментатори визнали, що захист Англії діяв неналежним чином, тоді як інші вважали таку гру несерйозною і думали, що Шотландія повинна була виграти більш переконливо, ніж з перевагою в один гол (3:2). Товариш Бакстера по команді, Деніс Лоу, розвіяв сумніви щодо його персони, заявивши, що Бакстер був «найкращим гравцем матчу і головною зброєю в арсеналі шотландців», але поскаржився, що відсутність у Бакстера швидкості завадила Шотландії більш гідно відігратися за поразку з рахунком 9:3 у квітні 1961 року. Алекс Фергюсон сказав, що майстерність Бакстера «можна було б покласти на музику». Також у тій грі Бакстер змовився з Біллі Бремнером проти Алана Болла. Він віддав Бремнеру пас на хід так, що Болл опинився на шляху м'яча. Коли останній вирішив перехопити м'яч, Бремнер збив його на повній швидкості. Шотландія була першою збірною, яка обіграла Англію після останньої перемоги на чемпіонаті світу з футболу 1966 року, шотландські вболівальники проголосили свою збірну «неофіційним чемпіоном світу».

У жовтні 1963 року Бакстер зіграв у матчі проти збірної Англії, приуроченому до святкування сторіччя Футбольної асоціації. Він вийшов на поле в другій половині матчу, його якість гри справила враження на самого Ференца Пушкаша. Однак, Англія виграла матч з рахунком 2:1.

За весь час виступів Бакстера за національну збірну Шотландія так жодного разу і не змогла пройти до фінальної стадії чемпіонату світу. Шотландська громадськість у той час звинувачувала у всьому «англосаксів», гравців шотландського походження, які практично не грали на батьківщині. Однак, у той час суперництво з Англією було принциповішим для шотландців, ніж міжнародні турніри. У 1960/61 роках, коли Бакстер грав у всіх відбіркових матчах до чемпіонату світу 1962 року, вони посіли перше місце у своїй групі, але програли плей-оф Чехословаччині, яка пізніше посіла друге місце, поступившись Бразилії у фіналі. Чотири роки по тому Бакстер зіграв лише у двох відбіркових матчах, перш ніж зламав ногу у матчі за клуб у Відні. Шотландія посіла друге місце у своїй групі, поступившись Італії. У 1968/69 роках Бакстера не викликали на відбіркові матчі чемпіонату світу 1970 року.

Матчі та голи за збірну Шотландії

Стиль гри Бакстер вирізнявся точним пасом, умінням обдурити супротивника особливим рухом стегна і здатністю надихнути товаришів по команді своїм впевненим підходом до гри. Тренер «Манчестер Юнайтед» Алекс Фергюсон описав Бакстера як «одного з найкращих гравців в історії шотландського футболу», в його очах він був «найвизначнішим гравцем, з яким коли-небудь доводилося грати… У нього є почуття рівноваги, бачення поля і вмінням створити чудову атмосферу на ньому…» Тренер «Рейнджерс», Віллі Водделл сказав: Джим був найкращим гравцем на лівому фланзі в історії «Рейнджерс».

Джиммі Джонстон, який грав за конкурентів «Рейнджерс», «Селтік», заявив незабаром після смерті Бакстера: Він був великою людиною і генієм у роботі з м'ячем.

Пеле сказав, що Бакстер, мабуть, бразилець.

Після того, як 1963 року Бакстер забив два голи в матчі проти Англії, Ференц Пушкаш запитав: «Де цей хлопець переховувався?»

Бакстер привернув до себе увагу стилем гри, контролюючи її з «неквапливим артистизмом» і, відповідно, відмовляючись від прагматичного стилю, який домінує в англійському футболі чи атлетичного стилю, який був характерний для «Рейнджерс» у той час. Він описав свій підхід так: Ставтесь до м'яча, як до жінки. Обіймайте його, пестьте його трохи, не спішіть і ви отримаєте необхідну відповідь.

Хоча «Рейнджерс» наполягали, щоб гравці повністю заправляли свої футболки в шорти, Бакстер завжди залишав частину, яка бовталася над лівим стегном. Його також порівнювали з джокером на полі.

Особисте життя та завершення кар'єри Після переїзду в «Рейнджерс» життя Бакстера ґрунтовно змінилося. За його словами: Колись я був гравцем «Рейт Роверс», який не міг зняти подругу в Ковденбіт. Раптом я потрапив в Глазго, і дівчата просто кидалися на мене. Це була, звичайно, істотна зміна, і я не втрачав свій шанс.