Ліля Юріївна Брік (до шлюбу Ліля (Лілі) Урієвна Каган; (30 жовтня, (11 листопада) 1891 Москва — 4 серпня 1978, Москва) — російська мисткиня: «муза російського авангарду», господиня одного з найвідоміших у XX столітті літературно-художніх салонів. Скульпторка, кінорежисерка, письменниця, авторка мемуарів. Адресатка творів Володимира Маяковського, яка відіграла значну роль в житті поета.

Біографія Лілі Брік переплетена з долями Ельзи Тріоле, Осипа Бріка, Віталія Примакова, Василя Катаняна, багатьох діячів мистецтва і літератури різних країн. Брік створила перший в Москві музей Маяковського (згодом ліквідований). З кінця 1950-х років цензура прагнула виключити прізвище Брік з біографії Маяковського. Покінчила життя самогубством в 1978 році у віці 86 років.

Походження, освіта

Ліля народилася в сім'ї Юрія Олександровича Кагана і Олени Юльєвни Каган (до шлюбу Берман). Її батько був юристом, який займався захистом прав євреїв у Москві; крім того, він як юрисконсульт австрійського посольства допомагав артистам і антрепренерам, які прибували на гастролі, у вирішенні фінансових та адміністративних питань. Мати народилася в Ризі, вчилася в Московській консерваторії, однак завершити курс не змогла через раннє одруження і народження дочок — Лілі і Ельзи.

Дочки Каганів здобули добру домашню освіту: дівчатка з дитинства говорили російською і німецькою мовами, вільно, завдяки гувернантці, спілкувалися французькою, грали на роялі, брали участь у   музичних і літературних вечорах, які  влаштовували їхні батьки. У 1905 році Ліля пішла у п'ятий клас гімназії, яка розміщувалася в садибі Шувалових-Голіциних на Покровці. Викладачі відзначали схильність учениці до математики і рекомендували її батькові розвивати здібності дочки. В 1908 році, закінчивши гімназію, Ліля Юріївна вступила на математичний факультет Вищих жіночих курсів. Коли інтерес до науки змінився захопленістю мистецтвом, вона залишила курси і стала студенткою Московського архітектурного інституту, де почала вивчати основи живопису і скульптури. Заняття скульптурою були продовжені в 1911 році в одній зі студій Мюнхена.

Перший шлюб. Осип Брік

Знайомство Лілі сталося в юнацькі роки, коли сімнадцятирічний Осип Брік, відрахований з 3-ї московської гімназії «за революційну пропаганду», став керівником відвідуваного нею гуртка з вивчення азів політекономії. Осип, син власника торгової компанії «Павло Брік, вдова і син», протягом семи років ніжно залицявся до Лілі, однак їхні зустрічі були нечастими. Вирішальне пояснення відбулося після її повернення з Мюнхена в 1911 році; у листі батькам Осип Максимович повідомив: «Я стал женихом. Моя невеста, как вы уже догадываетесь, Лили Каган».

Навесні 1912 року відбулося весілля (церемонію провів московський рабин), після якої молода сім'я оселилася в чотирикімнатній квартирі, яку знімали батьки Лілі і яка знаходилася у Великому Чернишевському провулку. Осип Брік, який працював після закінчення юридичного факультету Московського університету в батьківській фірмі з продажу коралів, часто здійснював поїздки по Сибіру і Середній Азії; Ліля, як правило, слідувала за чоловіком. Їх інтерес до східної екзотики був у ту пору настільки великий, що подружжя всерйоз розглядало можливість переїзду до Туркестану; задум виявився нереалізованим через початок війни.

У 1914 році Осип Максимович почав службу в петроградській автомобільій роті (туди він потрапив за протекцією оперного співака Леоніда Собінова). Ліля, яка переїхала слідом за Бріком в російську столицю, заснувала в їх квартирі на вулиці Жуковського, 7, салон для творчої інтелігенції. До числа його постійних відвідувачів належали фінансист Лев Грінкруг, поети Володимир Маяковський, Василь Каменський, Давид Бурлюк, Велимир Хлєбников, літературознавці Роман Якобсон та Віктор Шкловський, балерини Катерина Гельцер і Олександра Дорінська, у якої Ліля Юріївна брала уроки танцю. Гості обговорювали літературні і політичні проблеми, музикували, проводили час за грою в карти; в дні особливо важливих партій на дверях з'являлася табличка з написом «Сьогодні Бріки нікого не приймають».

Як писав літературознавець Бенгт Янгфельдт, Ліля була «душею салону», тоді як Осип Максимович — «його інтелектуальною пружиною». Поет Микола Асєєв згадував про їх квартиру як про центр тяжіння, в якому поєдналися «матерія ручної розмальовки» і «палкі очі господині», що мала власну думку з будь-якого питання. За твердженням Лілі Юріївни, її шлюбні відносини з Бріком припинилися в 1915 році, однак він на все життя залишився для неї найближчою людиною.

Брік і Маяковський

Перші зустрічі. Поема «Хмара в штанах»

В автобіографії Маяковського «Я сам» день зустрічі з Брік у липні 1915 року визначено як «найщасливішу дату». Проте поет став присутнім в сім'ї Каганів набагато раніше: восени 1913 року він познайомився з молодшою сестрою Лілі — Ельзою. Як розповідала згодом сама Ельза, після повернення з канікул з Фінляндії вона вирушила в гості до давніх знайомих Хвасів, де того дня зібралося багато гостей. У якийсь момент загальну увагу перемкнув на себе «надзвичайно великий, у чорній оксамитовій блузі» чоловік, який почав голосно читати «Бунт речей». Безпосереднє знайомство з поетом відбулося під час чаювання в майстерні; ввечері Маяковський вирушив проводжати сімнадцятирічну гимназистку додому.

Пізніше Володимир Володимирович, який почав залицятися до Ельзи, був представлений її батькам; з Лілею, яка переїхала з чоловіком до Петрограда, вони деякий час не перетиналися. За словами публіциста Дмитра Бикова, молодша сестра Лілі виявилася чи не єдиною людиною в оточенні Маяковського, «якій він не присвятив зовсім нічого, жодного поетичного рядка». Але, ймовірно, під її впливом поет написав вірш, який Ельзі довелося прочитати першій: «Послушайте, ведь если звёзды зажигают — значит, это кому-нибудь нужно?».

Влітку 1915 року Ліля приїхала в Москву з Петрограда, щоб відвідати хворого батька. Тоді ж відбулося її знайомство з Маяковським, який приїхав у дім Каганів, щоб запросити Ельзу на прогулянку. Скороминуща зустріч з людиною, яка залицялася до молодшої сестри, не справила, за визнанням Лілі, на неї ніякого враження — швидше, додала приводів для занепокоєння: «півгодини Сиджу, сиджу годину, пішов дощ, а їх все немає… Батьки бояться футуристів, а особливо вночі, в лісі, удвох з дочкою». Через місяць поет і Ельза з'явилися в петроградській квартирі Бріків — там, під час першого читання поеми «Хмара у штанях», докорінним чином змінилася доля обох сестер: коли Маяковський вимовив: «Ви думаєте, це марить малярія? Це було, було в Одесі», — всі присутні відірвалися від своїх справ і до кінця не спускали очей з небаченого дива". За столом поет попросив у господині дому дозволу присвятити їй поему і зробив на першій сторінці напис: «Лілі Юріївні Брік».

Жоден з редакторів не погоджувався друкувати поему «Хмара в штанях», і Осип Брік (головна, на думку Дмитра Бикова, людина в творчій біографії Маяковського) видав поему за свій рахунок. Вона вийшла друком восени 1915 року тиражем 1050 примірників з відміткою «Тобі, Ліля». Маяковський, який вже не міг жити далеко від Лілі, оселився в Петрограді — спочатку в готелі, потім — на Надеждинській вулиці, неподалік від будинку, де жили Бріки.

Петроградський період У Петрограді життя Маяковського, звиклого до богемного існування, змінилося: за свідченням Миколи Асєєва, поет «почав влаштовувати чуже, здавалося б, гніздо… як своє власне». Він ввів у будинок Бріків своїх друзів-футуристів, але водночас став запозичувати елементи життя людей «іншого кола»: наприклад, за наполяганням Лілі позбавився від яскравого епатажного одягу — в його гардеробі з'явилися костюми, пальто і тростина. На цьому етапі Ліля стала головним персонажем творчості Володимировича Володимировича — їй він присвятив багато ліричних творів, зокрема видану на кошти Осипа Максимовича поему «Флейта-хребет». Як стверджувала Брік, спочатку вона любила і цінувала Маяковського тільки як поета, і їх особисті стосунки розвивалися важко:

Деякі елементи біографії Брік втілилися у Маяковського в «лирические самоподвзводы» — так, дізнавшись, що напередодні першої шлюбної ночі Лілі і Осипа Максимовича Олена Юліївна Каган принесла в їхню квартиру ігристе вино і фрукти, поет написав вірш «До всього», у якому дослідники виявили майже «підліткову реакцію» на давні події і болісні ревнощі до минулого життя своєї коханої: "В грубом убийстве не пачкала рук ты. / Ты уронила только: «„В мягкой постели он, фрукты, вино на ладони ночного столика“./ Любовь! Только в моём воспалённом мозгу была ты!».

У грудні 1917 року Маяковський, у якого з'явилася можливість попрацювати в кінематографі, поїхав до Москви. Це була його перша тривала розлука з Брік. У листах, надісланих до Петрограда, він повідомляв: «Мені досить огидно. Сумую. Вболіваю. Злюся», «Напиши, будь ласка, я щодня встаю з тугою: „Що Ліля?“». У травні 1918 року Ліля Юріївна приїхала до Москви для участі в кінозйомках; до Петрограда вони повернулися разом. Спочатку Маяковський прописався в квартирі Бріків на вулиці Жуковського, потім всі троє переїхали в заміський будинок. Пізніше Ліля згадувала: «Тільки в 1918 році я могла з упевненістю сказати О. М. про нашу любов… ми Всі вирішили ніколи не розлучатися і прожили життя близькими друзями».

Сформований «троїстий союз» не був унікальним явищем у російській літературі: подібним же чином склалося життя у Івана Тургенєва і Поліни Віардо; Олександр Герцен називав учасників своєї сімейної «конфігурації» «чотирма зірочками, і як нас не розташуй, всі будемо блищати»; стосунки між Миколою Щелгуновим, його дружиною і поетом Михайлом Михайловим, який оселився в їхньому будинку сучасники сприймали як «дивний російський роман»; на певному етапі поняття «дивна сім'я» поширилося на Олександра Блока, Любов Менделєєву і Андрія Бєлого. Найбільш близькою для Бріків та Маяковського моделлю стала, за версією Дмитра Бикова, історія взаємин Миколи Некрасова з Авдотьєю Панаєвою, уваги якої поет домагався всіма способами, зокрема загрозою самогубства, і в підсумку зумів зробити її своєю однодумицею, яка долучилася до роботи в журналі «Современник».

Життя в Москві

Навесні 1919 року Бріки і Маяковський повернулися до Москви. Про зняту ними неопалювану квартиру в Полуектовому провулку поет пізніше розповів в поемі «Добре!»: «Дванадцять квадратних аршин житла. / Четверо в приміщенні — Ліля, Ося, я і собака Щеник». Восени Маяковський влаштувався на службу в Російське телеграфне агентство (РОСТА) — поет малював плакати і складав до них сатиричні підписи. Ліля, розмальовуючи контури агітаційних гасел, виступала його помічницею.

Її діяльна участь у житті поета проявлялася і в тому, що в 1921 році, коли у Володимира Володимировича з'явилися деякі труднощі з виходом «Містерії-Буф» та поеми «150 000 000», Брік вирушила до Риги для пошуку видавців, готових випускати книги Маяковського і його друзів-футуристів. Для пропаганди творчості вона написала і опублікувала дві статті в газеті «Новий шлях» — друкованому органі повпредства РРФСР в Латвії.

Криза у стосунках настала взимку 1922 року. Ліля Юріївна запропонувала Маяковському розлучитися на два місяці, тому що їй здався нудним створений «старенький, старенький побуток». Розлука мала тривати до 28 лютого 1923 року, і Брік пережила її досить спокійно, тоді як для Маяковського розставання перетворилося на «добровільну каторгу»: він стояв біля будинку коханої, писав їй листи, передавав через Миколу Асєєва подарунки, зокрема символічні — наприклад, птаха у клітці. У листі до Ельзи Ліля повідомляла, що «він вдень і вночі ходить під моїми вікнами, ніде не буває і написав ліричну поему в 1300 рядків» — мова йшла про поему «Про це», що вийшла згодом з присвятою «Їй і мені». Коли заявлений Лілею «термін ув'язнення» закінчився, Брік і Маяковський зустрілися на вокзалі і сіли в поїзд, який направлявся в Петроград. У щоденнику, який поет вів під час вимушеного «ув'язнення», зберігся запис:

Участь у ЛЕФі