Фортеця Татарбунари () — фортеця, що існувала в XVI—XIX століттях на березі річки Кагач на території сучасного міста Татарбунари. Важливий стратегічний об'єкт у період російсько-турецьких війн. Фортеця була частиною оборонної лінії на півдні Причорномор'я та контролювала шлях від Аккерману до Кілії.

Історія Згідно з уривком опису подій у Причорномор'ї, узятим зі збірки документів королівського архіву Польщі, у вересні 1628 року Татарбунарська фортеця вже будувалася або відбудовувалася Кенан-пашею. Факт існування замку вже у 1632 році засвідчив італійський мандрівник Нікколо Барсі (). Він занотував, як на середині шляху від Кілії до Аккерману в бідному селі Арабат (Arabath) знайшов прихисток та ночівлю в молдовській оселі, а також повідомив, що в містечку є нещодавно зведена, дуже гарна, але не захищена через відсутність гармат, цитадель. В самому селі та його околицях мандрівник побачив багато вітряних млинів та чимало гарних джерел води.[http://tatarbunary.od.ua/index.php/miskij-golova/povnovadzhennya/1022-istoriko-kulturnij-proekt-tatarbunarska-fortetsya-novi-doslidzhennya Історико-культурний проект «Татарбунарська фортеця»: нові дослідження]; І. В. Сапожников, Татарбунарська міська рада, 20 листопада 2018.

У 1648 році Гійом Левассер де Боплан інженер і військовий картограф французького походження, після довгого перебування в Україні, видає Генеральну карту України на якій між Акерманом і Кілією є фортеця Татаребарлат.

Османський мандрівник і етнограф Евлія Челебі, що побував у Причорномор'ї в 1656—1666 роках і, поза сумнівом, був добре інформований, свідчить про те, що у 1637 році зруйновану імовірно ногайськими татарами Татарбунарську фортецю наново відбудував капудан-паша Кенан-пашаЧелебі Евлія. Книга мандрів. — с. 33.. Побудову ж першої фортифікаційної споруди в Татарбунарах можна пов'язати із завоюванням Буджака османським султаном Баязидом II у 1484 році. Вважається, що першу фортифікацію було побудовано у другій половині XVI століття, але достовірних підтверджень цього в історичних джерелах немаєТатарбунари і татарбунарці / Плотний М. В. — Ізмаїл: СМІЛ, 2004 — сс. 7-8. ISBN 966-8127-20-X.

В термінології адміністративно-територіального поділу Османської імперії того часу населений пункт Татарбунари знаходиться на одному щаблі з Аккерманом і КілієюГрозданова Е. Налог джизье с балканских земель в системе доходов государственной казны Османской империи.// Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы. Ред.: Тверитинова А. С. — Т. III. — М., 1974. — С. 173. .

Каді фортеці входив в Очаківський еялет Силістри. Цитадель була чотирикутником периметром в тисячу кроків. Вона мала одні ворота, що відчинялися в південний бік, а по чотирьох її кутах височіли чотири башти. Оскільки в колишні часи місце, де стояла ця фортеця, було заболочене і вкрите чагарниками очерету, то молдавські і татарські розбійники переховувалися там і нападали на каравани, що проходили повз. У фортеці, за словами Челебі, була мечеть, зерновий склад, невеликі зручні приміщення для гарнізонів на 150 вояків. Інші житлові споруди були розташовані в посаді — двісті критих очеретяними плетінками будинків бідного люду, заїжджий двір, одна брудна лазня, виноградники і сади. Тутешній правитель стягував митний і ринковий збори за каравани і невільників.Евлія Челебі. Книга подорожі. Північне Причорномор'я. — Одеса, 1997. — с. 8.

За літописами Мирона Костіна, у 1680-х роках замок не використовувався за призначенням і стояв спустошеним.[http://eportfolio.kubg.edu.ua/data/conference/3780/document.pdf І Всеукраїнський археологічний з'їзд: Програма роботи та анотації доповідей. — Київ: ІА НАН України, 2018. — с. 95-96.] ISBN 978-966-02-8677-1

22 вересня 1770 року фортеця була захоплена російськими військами, потім повернена Османській імперії, а знов приєднана згідно з Бухарестським трактатом у результаті кампанії 1806—1812 років[http://www.salix.od.ua/russian/node/102 Татарбунари. Османський замок Татар-Бунар] ; salix.od.ua. Процитовано 1 вересня 2017 . Восени 1790 року під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років біля фортеці Татар-Бунар стояли табором російські війська під командуванням генерала Меллер-Закомельського. План виконав французький військовий інженер на османській службі А. Ж. де Лафітт-Клаве. В самій фортеці імовірно розмістилися командуючий з канцелярією та штабними офіцерами.[http://izmail.es/print_version/article/22950/ Батько та сини Меллер-Закомельські]; Р. Шишкіна, izmail.es, листопад 2012

Дослідження споруди Татарбунарський замок є одним з найменш досліджених серед фортифікаційних споруд Північно-Західного Причорномор'я. Замку присвячені праці Мар'яни Шлапак, Ігоря Сапожникова, Іона Кіртоаґе () та інших, засновані на описах, планах та картах очевидців.

Завдяки описам Евлії Челебі, А. Ж. де Лафітта-Клаве та інших, а також двом планам 1790 року, були відомі конструкція, розміри і орієнтація замку. Одну зі спроб його пошуків здійснила Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України під головуванням Світлани Біляєвої у 2006 році, однак тоді при огляді міста не було виявлено жодних залишків середньовічних будівель чи будь-якого археологічного матеріалу.

Місце розташування фортеці вдалося уточнити лише під час експедиції 2018 року під керівництвом Ігоря Сапожникова. Експедиція Відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології НАН України провела системні розкопки фортеці. Було закладено шурф площею 25 м², у якому зафіксовано фрагменти кам'яних фундаментів, уламки кладки та численні археологічні матеріали. Серед знахідок — поливна кераміка, уламки сіроглиняного посуду, бронзові вирізки та декоративні елементи, що дозволяють датувати споруду першою половиною XVII століття і реконструювати деякі елементи внутрішньої інфраструктури.

За результатами розкопок також зафіксовано залишки каркасних споруд, плитняк для фундаменту та фрагменти кераміки з декоративним розписом, що свідчить про наявність адміністративних та житлових приміщень у комплексі фортеці.

Примітки

Посилання Середа О. Населенні пункти Південно-Західного Причорномор'я за османськими джерелами. — сс. 66-67. Полторак В. М. Татарбунари. Час виникнення міста./ Історична довідка; tat-muzey.at.ua, 28 лютого 2013. Карашевич І. Османські міста Північно-Західного Причорномор'я (Сучасний стан та перспективи вивчення). — Київ — с. 162. Сапожников І. В., Сінельніков О. С. Перші археологічні дослідження османського Татарбунарського замку.// Археологія і давня історія України. — Київ: ІА НАН України. — 2019. — № 3(32). — с. 155—164. І. Сапожников. Османський татарбунарський замок XVII—XVIII ст.: історико-топографічний нарис.// Tyragetia. — Кишинів. — 2019. — Vol. XIII(XXVIII), nr. 2 — с. 9-21.