Дика́ня, іноді те́ркаВ. І. Наулко (керівник), Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко, Т. В. Косміна, О. В. Курочкін, С. В. Мишанич, Т. О. Ніколаєва, А. П. Пономарьов, В. Т Скуратівський, М. Л. Струнка, Л. О. Ткаченко, Г. С. Щербій. Культура і побут населення України. — Видання друге, доповнене та перероблене. — К.: Либідь, 1993, засвідчені також форми дика́н, дика́нь — прилад у вигляді щита з дощок для молотіння зернових з допомогою свійської худоби (коней, волів)Голяма енциклопедия България, т. 5, Българска академия на науките, Книгоиздателска къща «Труд», София 2012, с. 1746, ISBN 978-954-8104-27-2 (т.5), ISBN 978-954-398-140-3 (т.5) Българска енциклопедия, Българска академия на науките Българска енциклопедия, Книгоиздателска къща «Труд», София, 2003, ISBN 954-8104-08-3, ISBN 954-528-313-0 . На території України була поширена у південних районах — степовій і лісостеповій зонах. Досі зберігається у регіонах з примітивними формами рільництва, її можна також побачити під час фольклорних святLa trilla tradicional en Castroviejo, Rioja Alta .
Слово диканя запозичене з грецької мови (очевидно через посередництво болгарської): воно походить від («молотарка»), утвореного від τύκος — «кирка», «сокира» (спорідненого з ). Інша версія: від — «колючка», «шип», також через болгарське посередництвоВакарелски, Хр. Етнография на България. С., 1977, 109—115.Мария Гюрова. Етнографски и археологически дикани: трансрегионална перспектива. — Българско е-списание за археология, 2011, № 1, 1-39; .
Будова й використовування За деякими даними, молотильні дошки з'явилися ще 8 000 років тому, їхня батьківщина — Близький Схід і Балкани (p. 87-130).
Диканя являла собою довгастий щит, збитий з 5-6 дощок. На нижній поверхні щита робили заглибини, куди вставляли гострі камінці або покривали її шипами (цвяшками) — для інтенсивності обмолоту, який здійснювався тертям. Розміри могли бути різними: так, наприклад, у середземноморських країнах зазвичай 1 × 2 м. З одного з вужчих боків він мав вигин догори (як у лиж). Там само розташовувалися пристрої для прикріплення дикані до коней (волів) — за допомогою упряжі (ярма). Посеред току забивали стовп, до якого на довгих повідках прив'язували тварин і ганяли їх по колоссю то в один, то в інший бік. Молотник розташовувався зверху і правив тваринами.
Галерея
Див. також Ціп Молотарка
Примітки