«Белфаст» (C35) ( — військовий корабель, легкий крейсер класу «Таун» (1936) Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни. Свою назву отримав на честь столиці Північної Ірландії — міста Белфаст.

«Белфаст» був закладений 10 грудня 1936 на верфі компанії Harland and Wolff у місті Белфаст. 5 серпня 1939 увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії. На початковій фазі Другої світової війни у листопаді 1939 року крейсер отримав серйозні пошкодження у наслідок підриву на німецькій морській міні, тому два роки перебував на ремонті. Згодом брав активну участь у бойових діях, супроводжував арктичні конвої, бився в бою біля Нордкапа та підтримував висадку військ в операції «Нептун». Після війни крейсер взяв участь у Корейській війні. 24 серпня 1963 корабель був виведений до резерву британського флоту.

21 жовтня 1971 крейсер був відкритий для відвідувачів як корабель-музей Лондонського Імперського воєнного музею на річці Темза, біля Тауерського мосту.

Дизайн і конструкція

Загальні дані

Проектування «Белфаст» належав до крейсерів підкласу «Единбург» — третьої серії британських легких крейсерів «Таун» (1936), що стали відповіддю Британського адміралтейства на появу важких крейсерів класу «Могамі» в Імперському флоті Японії, які при стандартній водотоннажності 9 500 дов. тонн мали 15 155-мм гармат головного калібру, 100 мм бортовий пояс і захист артилерійських льохів товщиною в 140 мм. При цьому японці декларували, що стандартна водотоннажність крейсері цього класу становить всього 8 500 дов. тонн. Формально ці крейсери вважалися легкими, але за міццю вони виявлялися порівняно важкими.

Після довгих розмірковувань щодо адекватної відповіді кораблебудівники Об'єднаного Королівства вирішили не збільшувати до 16 гармат оснащення крейсерів класу «Таун» корабельною артилерією головного калібру, а нарешті зупинились на варіанті озброєння чотирма тригарматними баштами 152-мм гармат BL 6 inch Mk XXIII, хоча і поліпшеної конструкції, що дозволило скоротити обслугу і збільшити швидкість подачі боєприпасів. За рахунок економії ваги «Белфаст» та однотипного корабля «Единбург» отримали посилену броньову палубу, чотири додаткових 102-мм зенітних гармати, при цьому між ними розмістили легко броньовані укриття для обслуги, восьмиствольний «пом-пом».

Гроші на будівництво крейсера виділили у травні 1936 року, але ще півроку тривала переробка проекту. Розробники корабля зменшили артилерійські льохи, внаслідок чого вдалося скоротити корпус і зменшити довжину броньового корпусу. Всі важливі пости керування перенесли під захист пояса і бронепалуби. Збільшили товщину палубної броні, а артилерійські льохи отримали «коробчастий» броньовий захист. Крім цього, збільшені обсяги корпусу дозволили збільшити запас палива до 2400 тонн (замість 2060 тонн на «Саутгемптон»)

«Белфаст» виявився ювілейним замовленням верфі, отримавши стапельний номер № 1 000, через що крейсер виявився у центрі підвищеної уваги з боку преси і громадськості. Крейсер був спущений на воду в День святого Патрика — 17 березня 1938 року, а хрещеною матір'ю нового корабля стала леді Невілл Чемберлен — дружина чинного прем'єр-міністра. Однотипний «Единбург» спустили на воду 31 березня 1938 року а ввели в дію на місяць раніше однотипного корабля — 6 липня 1939 року. «Белфаст» був введений у дію 3 серпня.

Конструкція крейсера Корпус крейсера мав класичну півбакову конструкцію з похилим форштевнем і крейсерською кормою. Обводи характерні для британської школи кораблебудування: округлі скули корпусу з характерним зламом. Півбак займав близько 45 % загальної довжини корпусу. При будівництві корабля активно використовувалося зварювання, обшивка крейсера клепана. Корпус ділився водонепроникними перебірками на 15 відсіків. По всій довжині судна було розміщено подвійне дно, а в районі льохів — потрійне. Палуба була вкрита твердим деревом — різновидом тику. Нижній ярус носової надбудови корабля, включаючи ангар для гідролітаків по ширині доходив до борту корабля.

Корпус «Белфаста» мав загальну довжину між перпендикулярами — 187 м, бімс — 19,8 м та осадку до 6,89 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 10 550 та повна — 13 175 довгих тонн відповідно.

Головна енергетична установка крейсера становила чотири триколекторні адміралтейські котли з пароперегрівником і чотири одноступінчатих турбозубчатих редуктори Parsons. Схема розташування установки — ешелонна. Котли були розташовані в двох котельних відділеннях попарно. Робочий тиск пари — 24,61 кг/см2, робоча температура — +343 °C, нормальний час підготовки корабля до походу — 4 години. Турбозубчаті агрегати (ТЗА) розташовувалися у двох машинних відділеннях. Кожен ТЗА складався з двох турбін високого і низького тиску, які працювали на один редуктор.

Проектна потужність силової установки становила 80 000 к.с., при частоті обертання 350 об/хв., що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (при повному навантаженні) в 32,98 вузли (59 км/год). Запас палива зберігався у паливних танках, ємністю 2 400 тонни мазуту, що забезпечувало дальність плавання 12 200 миль (22 590 км) 12-вузловим ходом (22,2 км/год) або 8 664 миль (16 046 км) 13-вузловим ходом (24 км/год). Дальність плавання на повному ході становила 2 900 миль (5 370 км). Екіпаж корабля становив 781—881 офіцер та матрос (у разі використання крейсера в ролі флагманського корабля).

Крейсер мав дві незалежні електричні системи — змінного і постійного струму. Основна силова система напругою 220 В постійного струму використовувалася для освітлення, приводу вентиляторів, силових електродвигунів, опалення. Мережа змінного струму живила гірокомпас, систему управління вогнем, радіоустаткування і «АСДІК».

Електроенергію виробляли два турбогенератори потужністю по 350 кВт і один в 400 кВт. Мережу постійного струму живили два дизель-генератора потужністю по 300 кВт; третій (50 кВт) використовувався, як аварійний. Аварійне освітлення працювало від акумуляторних батарей.

Озброєння Корабельна артилерія головного калібру (ГК) крейсера «Белфаст»: дванадцять 152-мм гармат BL 6 inch Mk XXIII з довжиною ствола 50 калібрів у потрійних корабельних баштах типу Mk.XXIII: 'A', 'B', 'X', та 'Y'. Усі три гармати в башті розташовувалися в індивідуальних колисках. Середню гармату артилерійської башти було віднесено на 76 см назад для того, щоб запобігти впливу на снаряди порохових газів із сусідніх стволів. Башти розміщувалися по центральній осі корабля та утворювали дві передні й дві кормові вогневі позиції. Найнижчім підбаштовим відділенням був зарядний льох. Звідти кордитові картузи піднімалися вгору по трьох подавальних трубах за допомогою нескінченного ланцюга з гідроприводом. Внизу заряди завантажувалися обслугою вручну. Снарядний льох розташовувався над зарядним. Снаряди подавалися наверх за допомогою обертового кільця і двох елеваторів.

Максимальна дальність стрільби при куті піднесення +45° становила 23 300 м. Діапазон кутів, при яких проводилось заряджання гармат — від −5 до 12,5°. Гармати мали швидкострільність до 8 пострілів на хвилину, але процес залежав від швидкості подачі снарядів підйомниками. Боєзапас становив 2 862 пострілів на ствол (1 384 — бронебійних, 960 — фугасних, 474 — практичних та 44 — навчальних). Живучість ствола — до 1 100—2 200 пострілів.

Допоміжне артилерійське озброєння корабля включало дванадцять 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI з довжиною ствола у 45 калібрів у шести спарених палубних установках Mk.XIX. Максимальний кут піднесення +85°. Маса снаряда 15,88 кг, дальність стрільби при куті піднесення 45° становила 18 150 м, досяжність по висоті — 11 890 м, швидкострільність — 12-15 пострілів на хвилину. Живучість ствола — до 1 800 пострілів. Боєзапас гармат становив 2 400 снарядів, з яких 2000 — фугасних та 400 — освітлювальних. Характеристика артилерійського озброєння крейсера «Белфаст» 152-ммMk XXIII 102-ммMk XVI 40-мм Mark II 12,7-мм Vickers .50 Вага артилерійської системи (кулеметної установки), кг 7 017 2 039 249 25,4 Довжина артилерійської системи (кулеметної установки), кал. 50 45 39 62 Довжина артилерійської системи (кулеметної установки), мм 7 869 4 839 2 438 890 Довжина ствола, мм 7 620 4 572 1 575 790 Найбільший/найменший кут піднесення,град +45/-5 +80/-10 +80/-5 +70/-10 Максимальна далекобійність,м 22 400 18 150 3 475 4 570 Початкова швидкість снаряду,м/с 841 811 585 768 Швидкострільність,постр./с 6-8 15-20 100-200 150-200 Зенітне озброєння складалося з комплексу автоматичних зенітних гармат та кулеметів, а саме 16-ти 40-мм автоматичних зенітних гармат Mark II, так званих «пом-пом», та восьми 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50.

Торпедне озброєння складалося з двох тритрубних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратів TR-IV, що розташовувалися на верхній палубі по бортах у середній частині корпусу. Боєкомплект на крейсері становив 12 торпед. Запасні торпеди розташовувались у приміщенні між апаратами, захищеному 16-мм сталевими плитами. «Белфаст» був одним з нечисленних капітальних кораблів періоду Другої світової війни, що застосував свою торпедну зброю в бою (у грудні 1943 року по «Шарнгорсту»). Торпедні апарати були демонтовані в ході капітальної модернізації 1955—1959 років.

Протичовнове озброєння есмінця складалося з сонара «ASDIC» та 21 глибинної бомби Mk VII, що скидалися спеціальним бомбоскидувачем.

На кораблі були розміщені три гідролітаки «Супермарін Валрус». Порохова катапульта D-1H була встановлена за носовою надбудовою в якій був розміщений ангар для літаків. Один гідролітак розміщувався на катапульті, інші два — в індивідуальних ангарах.

152-ммMk XXIII 102-ммMk XVI 40-мм Mark II 40-мм L60 20-мм «Ерлікон» 12,7-мм Vickers .50 Склад озброєння «Белфаст» по роках Вересень 1939 4×3 6×2 2×8 — — 2×4 Грудень 1942 4×3 6×2 2×8 — 4×15×2 — Травень 1944 4×3 6×2 2×8 — 10×14×2 — Травень 1945 4×3 4×2 2×84×44×1 — 2×15×2 — Серпень 1945 4×3 4×2 2×84×44×1 5×1 2×13×2 — Травень 1959 4×3 4×2 — 6×2 — —

Бронювання Головний броньовий пояс «Белфаст» мав протяжність від 26-го по 238-й шпангоут і був завтовшки 114 мм. Він розміщувався на 910 мм нижче ватерлінії й доходив до головної палуби (в районі машинно-котельних відділень — до верхньої палуби). Палуба мала бронювання товщиною в 50 мм, а в місцях носових і кормових башт головного калібру, а також льохів боєзапасу її товщина була 76 мм. Бронювання башт головного калібру досягало 102 мм у лобовій частині, стінки мали захист у 50 мм. Поперечні траверси були однакової товщини — 63 мм, стерновий привід зверху захищався 50-мм головною палубою, а з боків — 25-мм коробом. Було посилено бронювання барбетів — тепер над палубою їх товщина з боку бортів склала 102 мм (51 + 51), а в ніс і корму — 51 мм (25 + 25). Лобові плити самих башт були завтовшки 102 мм, бортові — 51 мм.

Уся броня крейсера була гомогенною, нецементованою. Броньовані плити поясу кріпилися за допомогою болтів, палубні плити — за допомогою заклепок. При цьому в ніс від 66-го шпангоута, а в корму від 238-го — палубна броня кріпилася за допомогою зварювання.

Також протиосколкова броня товщиною від 6,5 до 16 мм широко використовувалася в конструкції надбудов. Укриття для обслуги 102-мм гармат прикривалися листами товщиною 16 мм, основи командно-віддалемірних постів і комунікаційні труби — 13 мм, перекриття та стіни рубок носової надбудови — 6,5 мм.

Загальна маса броні (за виключенням артилерійських башт) становила 18,6 % від стандартної водотоннажності, що було рекордним значенням серед британських крейсерів. У «Саутгемптон» вона рівнялась 17,7 %, у «Ліндер» — 11,7 %, у «Кент» — 10,25 %. У порівнянні з крейсерами попереднього підкласу «Саутгемптон» змінилась загальна схема захисту: 114-мм броньовий пояс став значно довше, що дозволило відмовиться від коробчастого бронювання льохів.