Мико́ла Олекса́ндрович Добролю́бов (; , Нижній Новгород — , Санкт-Петербург) — російський літературний критик, публіцист.
Життєпис
Народився в сім'ї священика Олександра Івановича Добролюбова. Батьків брат — Василь Іванович Добролюбов — став фінансистом, автором першого російськомовного посібника з банківської бухгалтерії.
1857 року закінчив Головний педагогічний інститут у Петербурзі.
Друкуватися почав 1856 року. Від 1857 року став одним із керівників журналу «Современник», від 1859 року редагував його сатиричний відділ — «Свисток». У «Современнике» друкувалися основні праці, рецензії та нотатки Добролюбова.
Від кінця травня 1860 року до липня 1861 року перебував за кордоном — у Франції та Італії — на лікуванні через сухоти. Повертаючись додому, відвідав Одесу та Харків. Помер 29 листопада 1861 року від сухот.
Після смерті Миколи Добролюбова його поетична спадщина набуває популярності. Одним з найвідоміших віршів поета є його останній вірш «Друже мій, я помираю…» («Милый друг, я умираю…»)
Примітки
Література Янковський Ю. З. Добролюбов Микола Олександрович // — С. 415. Янковський Ю. З. Добролюбов Микола Олександрович // — С. 78—79. Загадка останнього вірша.
Посилання Добролюбов Николай // Кінець однієї легенди. Шевченко і Добролюбов. Юрій Шевельов