Еріх Берґель (; 1 червня 1930, Ришнов, Румунія — 3 травня 1998, Рупольдинг) — румунсько-німецький диригент і музикознавець. Брат письменника Ґанса Берґеля, котрий видав в 2006 його життєпис ().
Біографія
Походив з трансільванських саксів. З 18 років грав на флейті в Германштадтському оркестрі, в 1950-1955 вивчав диригування, композицію і орган в консерваторії міста Клуж-Напока.
У 1960-ті очолював симфонічний оркестр Клужської філармонії, виступав з провідними румунськими оркестрами. Потім був помічений Гербертом фон Караяном і перебрався до Німеччини як його асистент у Берлінському філармонійному оркестрі, з 1972 керував низкою гастрольних поїздок оркестру, в тому числі в Нову Зеландію і ПАР. Одночасно в 1971-1974 очолював Філармонійний оркестр Північно-західної Німеччини. Викладав в Берлінській вищій школі музики. У 1989-1994 — головний диригент Будапештського філармонічного оркестру.
Праці
Автор монографій про «Мистецтво фуги» () і про пізні фуги () Йоганна Себастьяна Баха.
Примітки
Посилання
Erich Bergel auf der Website des Kronstädter Forums Erich Bergel on Budapest Music Centre Erich Bergel on bach-cantatas Erich Bergel on the website of ''Forum der Deutschen im Kreis Kronstadt (in German)
Джерела
Hans Bergel: Erich Bergel Ein Musikerleben. In: Musikgeschichtliche Studien. Band 9. Gehann-Musik-Verlag, Kludenbach 2006, ISBN 3-927293-29-6 (144 Seiten, Illustrationen, Noten).