Лідери країн Осі були важливими діячами Другої світової війни. Військовий союз, відомий як «Країни Осі», був укладений у Берліні 27 вересня 1940. Під час війни також з'явилося багато держав-сателітів. Наприкінці війни більшість лідерів було засуджено за військові злочини. Головними лідерами були Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та імператор Хірохіто. На відміну від лідерів-союзників, вони ніколи не збиралися на спільну зустріч, хоч лідери Німеччини та Італії і влаштовували регулярні зустрічі.
Болгарське царство (1941—1944)
Борис III — цар Болгарії з 3 жовтня 1918 до 28 серпня 1943 року. Симеон II — царював у 1943—1946 роках. Королівська родина жила в палаці «Врана» під домашнім арештом. Кирил, 28 серпня 1943 став головою Регентської ради. Богдан Філов, 39-й прем'єр-міністр країни. Добри Божилов, прем'єр-міністр країни (1943—1944). Іван Багрянов, прем'єр-міністр країни (1944). Константин Муравієв, прем'єр-міністр країни (вересень 1944). Кімон Георгієв, прем'єр-міністр країни (1934—1935 та 1944—1946). Александр Цанков, прем'єр-міністр (1923—1926).
Королівство Ірак (1941) Фейсал II, король Іраку. Рашид Алі аль-Гайлані, прем'єр-міністр країни. Амін аль-Хусейні, колишній муфтій Єрусалима, очолював військовий переворот в Іраку.
Іран (1941) Реза Шах Пахлаві, 34-й шаханшах Ірану. Мохаммед Алі Форугі, прем'єр-міністр країни.
Королівство Італія (1940—1943), Соціальна республіка (1943—1945)
Віктор Емануїл III, король Італії, імператор з 1935. Підтримав Беніто Муссоліні під час Маршу на Рим, призначив його Головою Ради Міністрів. В 1943, при наближенні військ союзників до Риму, король підтримав рішення Великої фашистської ради змістити і заарештувати дуче. Беніто Муссоліні, фашистський диктатор Італії з 1922 по 1943 роки, 40-й Голова Ради Міністрів Італії. Став фактичним главою італійської держави, незважаючи на наявність де-юре правлячого монарха Віктора Еммануїла III. Слідом за поразками італійців на всіх фронтах та після висадки англо-американських військ у Сицилії 1943 року, більшість соратників Муссоліні відвернулася від нього на Великій фашистській раді 25 липня 1943 року. Це дозволило королю відправити його у відставку та заарештувати. Визволений німцями через кілька місяців, Муссоліні заснував республіканську фашистську державу (Італійську соціальну республіку) на півночі Італії. 28 квітня був страчений комуністичним партизанським загоном. П'єтро Бадольо — італійський маршал, брав участь у захопленні Ефіопії. Після скинення Муссоліні знаходився у 1943—1944 на чолі італійського уряду, оголосив війну Німеччині. Італо Гарібольді — командувач італійськими військами у Сталінградській битві. Ініго Кампіоні — адмірал Королівських ВМС Італії, учасник нападу на Таранто, боїв біля мису Спартівенто та Калабрії. Анджело Якіно — наступник Кампіоні на посаді командувача Королівських ВМС. Італо Бальбо — маршал авіації в уряді Муссоліні, один з піонерів італійської авіації та губернатор Лівії. Галеаццо Чіано, міністр пропаганди у 1935—1936 роках; міністра закордонних справ. Родольфо Граціані — головнокомандувач військами в Північній Африці, міністр Італійської соціальної республіки, командував армією «Лігурія». Джованні Мессе — начальник штабу Італійської армії, призначений командиром Італійського експедиційного корпусу в Росії (італ. Corpo di Spedizione Italiani in Russia — CSIR). Також воював у Тунісі.
Третій Рейх
Адольф Гітлер — Фюрер Великої Німеччини, 23-й Райхсканцлер Німеччини з 30 січня 1933 до власного самогубства 30 квітня 1945. Провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів національного соціалізму. Ідеолог антисемітизму, котрий призвів до голокосту. Йозеф Геббельс — Імперський міністр народної освіти і пропаганди (1933—1945). 24-й Рейхсканцлер Німеччини з 30 квітня 1945 до власного самогубства 1 травня 1945. Карл Деніц — грос-адмірал. Головнокомандувач військово-морськими силами Третього Рейху (1943—1945), рейхспрезидент і головнокомандувач збройними силами Третього Рейху (з 30 квітня по 23 травня 1945 року). Людвіг Шверін фон Крозіг спільно з грос-адміралом Карлом Деніцем сформував т. зв. «Фленсбургський уряд», де обіймав посади головного міністра (прем'єр-міністра) та міністра закордонних справ аж до його розпуску 23 травня 1945 року. Герман Герінг — рейхсмаршал Великогерманського Рейху. Головнокомандувач військово—повітряними силами Третього Рейху, Голова Рейхстагу; рейхсміністр авіації. 23 квітня 1945 року, за наказом фюрера, знятий з усіх займаних посад і поміщений під домашній арешт. Генріх Гіммлер — керівник Головного управління імперської безпеки. Очолював Захисні загони (SS) та Gestapo. Організовував «Остаточне розв'язання єврейського питання» та нацистські концентраційні табори, а також Айнзатцгрупи. Один із головних нацистських воєнних злочинців. Йоахім фон Ріббентроп — рейхсміністр закордонних справ. Мартін Борман — начальник Партійної канцелярії НСДАП; Рейхсляйтер; Рейхсміністр без портфеля. Секретар фюрера. Рудольф Гесс — один з керівників нацистської Німеччини, заступник фюрера у партії, нацист «номер три». Альберт Шпеєр — один із провідних архітекторів націонал-соціалістичної Німеччини. Міністр озброєнь і військової промисловості. Альфред Розенберг — обергрупенфюрер СА. Рейхсляйтер, керівник зовнішньополітичного управління НСДАП, уповноважений фюрера з контролю за загальним духовним і світоглядним вихованням НСДАП. Рейхсміністр східних окупованих територій (1941—1945). Рейнгард Гейдріх — 1-й керівник Головного управління імперської безпеки, начальник Головного управління імперської безпеки (1939—1942), заступник імперського протектора Богемії і Моравії (1941—1942). Обергрупенфюрер СС і генерал поліції (1941). Ернст Кальтенбруннер — керівник Головного управління імперської безпеки та статс-секретар імперського міністерства внутрішніх справ Німеччини (1943—1945), обергрупенфюрер СС і генерал поліції (1943), генерал військ СС (1944). Вільгельм Канаріс — адмірал (1940), начальник абверу (служби військової розвідки і контррозвідки) Третього Рейху (1935—1944). Один з видатних офіцерів-опозиціонерів, був причетний до замаху на Гітлера, і за це страчений. Вільгельм Кейтель — начальник штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини (1938—1945), генерал-фельдмаршал (1940). Підписав акт про капітуляцію Німеччини. Засуджений Міжнародним військовим трибуналом в Нюрнберзі і страчений через повішення. Альфред Йодль — начальник оперативного відділу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини (ОКВ). Франц Гальдер — начальник генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху (1938—1942). 23 липня 1944 року був заарештований за підозрою у причетності до змови проти Гітлера. Курт Цейтцлер — начальник штабу сухопутних військ. Вальтер фон Браухіч — генерал-фельдмаршал, головнокомандувач Сухопутними військами вермахту (1938—1941). Еріх Редер — грос-адмірал (1939), головнокомандувач Військово-морських сил Крігсмаріне (1935—1943). Федор фон Бок — командувач групи армій «Північ» у 1939 році під час завоювання Польщі, групи армій «В» у 1940 році, Французької кампанії, групи армій «Центр» у 1941 році й групи армій «Південь» у 1942 році в ході війни проти СРСР. Альберт Кессельрінг генерал-фельдмаршал Люфтваффе (1940). Командував повітряним флотом під час агресії проти Польщі, Франції і СРСР, з грудня 1941 по травень 1945 головнокомандувач військами Південного Заходу (Середземномор'я, Італія) і Заходу (Західна Німеччина). Герд фон Рундштедт — генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту. На початковій фазі операції «Барбаросса» командував групою армій «Південь». З 1942 з перервами керував військами Вермахту на Західному театрі воєнних дій. Еріх фон Манштейн — генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Гайнц Вільгельм Гудеріан — генерал-полковник німецької армії (1940), військовий теоретик. Ервін Роммель — генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Командир 7-ї танкової дивізії в ході Французької кампанії 1940 року, командував німецько-італійськими військами в Північно-Африканській кампанії, очолював війська Вермахту, що протистояли союзникам у ході вторгнення в Нормандію. Один зі змовників заколоту проти Гітлера 20 липня 1944. Вальтер Модель командував танковими з'єднаннями в європейських кампаніях, оперативно-стратегічними об'єднаннями під час війни з Радянським Союзом. Ганс-Юрген фон Арнім командував німецькими військами під час Північно-Африканської кампанії. 12 травня 1943 взятий в полон в Тунісі британськими військами.
Румунське королівство (1941—1944)
Іон Антонеску — в 1940—1944 роках глава держави і прем'єр-міністр, фактично диктатор, маршал Румунії, прихильник союзу з III Рейхом. У 1946 страчений як воєнний злочинець. Міхай I — король Румунії в 1927—1930 і 1940—1947 роках. У серпні 1944 року, об'єднавшись з антифашистської опозицією, наказав заарештувати Антонеску і пронімецьких генералів і оголосив війну Німеччині. Константин Сенетеску — прем'єр-міністр країни. Ніколае Редеску — прем'єр-міністр країни. Петре Думітреску — командувач 3-ї армії. Константин Константинеску-Клапс — корпусний генерал, командувач 4-ї армії. Еманоїл Іонеску — авіаційний командувач. Хорія Мачелларіу — контр-адмірал військово-морських сил. Хорія Сіма — очолив прогітлерівський «уряд у вигнанні».
Сан-Марино (1940—1943) Джульяно Ґозі — капітан-регент у 1941—1942 (фактично у 1922—1944).
Королівство Таїланд (1940—1945) Ананда Махідол — восьмий монарх Таїланду, перебував у Швейцарії. Повернувся у Таїланд у 1945 році. Плек Пібунсонграм — прем'єр-міністр Таїланду (1938—1944 та 1948—1957), фельдмаршал. Пріді Паноміонг, прем'єр-міністр країни. Куанг Апайвонг, прем'єр-міністр країни.
Королівство Угорщина (1940—1945)
Міклош Горті — регент Королівства Угорщина (1920—1944) Ласло Бардошші, прем'єр-міністр Угорщини в 1941—1942. Міклош Каллаї, прем'єр-міністр Угорщини в 1942—1944. Деме Стояї, прем'єр-міністр Угорщини в 1944. Геза Лакатош — угорський генерал, з 29 серпня до 15 жовтня 1944 обіймав посаду прем'єр-міністра Угорщини під контролем Й. Сталіна. Ференц Салаші — засновник Партії схрещених стріл. Прем'єр-міністр Угорщини (1944). Бела Міклош — генерал Королівської Угорської Армії, прем'єр-міністр маріонеткового уряду Угорщини в 1944—1945 роках, створеного сталіністами. Ференц Сомбатхеї — начальник Генерального штабу і, одночасно, Головнокомандувач збройних сил.
Фінляндія (1941—1944) Кюесті Калліо — 4-ий Президент Фінляндії 1937—1940. Також чотири рази прем'єр-міністр Фінляндії (1922—1924, 1925—1926, 1929—1930, 1936—1937) та шість разів спікер Парламенту Фінляндії. Рісто Рюті — 5-ий Президент Фінляндії (19 грудня 1940 — 4 серпня 1944). Очолював фінську державу під час війни з СССР. З 1 грудня 1939 до 19 грудня 1940 — прем'єр-міністр Фінляндії. Карл Густав Маннергейм — фельдмаршал Фінляндії (1933), з 1942 — маршал Фінляндії (почесне звання).
Японська імперія
Хірохіто (Імператор Сьова, прижиттєве ім'я — Хірохі́то) — 124-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Коное Фумімаро — 34-й (4 червня 1937 — 5 січня 1939), 38-й (22 липня 1940 — 18 липня 1941) і 39-й (18 липня — 18 жовтня 1941) прем'єр-міністр Японії. Хіранума Кійтіро — прем'єр-міністр у 1939. В 1946 році заарештований, засуджений на Токійському процесі на довічне ув'язнення. Абе Нобуюкі — генерал Імперської армії, очолював Корейське генерал-губернаторство, Прем'єр-міністр Японії. Йонай Міцумаса — адмірал. Міністр флоту Японії (2 лютого 1937 — 5 січня 1939, 22 липня 1944 — 9 жовтня 1945). 26-й прем'єр-міністр Японії (16 січня — 22 липня 1940).