Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпря́нщини — музей просто неба, розташований в околицях Переяслава. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
В музеї представлено як українське село Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ — початку XX століть, так і будівлі та стоянки від часів пізнього палеоліту до часів Київської Русі. На території 30 гектарів розміщено 13 тематичних музеїв, які є органічним продовженням музею-села. Музей ознайомлює з народною культурою, архітектурою та творчістю, звичаями та обрядами українців Середньої Наддніпрянщини. До уваги відвідувачів 122 пам'ятки народної архітектури, понад 30 тисяч пам'яток матеріальної і духовної культури.
Музей розташований за адресою: Київська область, Переяслав, вулиця Літописна, 61. Відкритий для відвідувачів щодня з 9-ї до 17-ї години.
Об'єкти музею
На території музею розташовано 185 об'єктів, з них 104 пам'ятки народної архітектури XVII—XIX ст., в тому числі 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, 23 різноманітні робітні та майстерні, більш ніж 20 тисяч творів народного мистецтва, знарядь праці, речей побуту, зібраних в лісостеповій зоні України. Прикрасою музею є два рукотворні ставки, дендропарк з десятками тисяч дерев та кущів, дбайливо доглянуті двори та городи.
Найдавніші будівлі і пам'ятки Найдавніша монументальна кам'яна скульптура та поховальні скрині: у кам'яних скринях, або саркофагах, ховали своїх небіжчиків племена кемі-обинської культури (IV тисячоліття до н. е). Їх поміщали під насипом кургану. Розписувались з середини мінеральними фарбами, переважно червоною вохрою. Узори від найпростіших рисочок, «ялинок», солярних знаків до складніших композицій.
Антропоморфні стели — перші монументальні кам'яні зображення людини. Вони пов'язані переважно з поховальними обрядами. Творці стел, племена кемі-обинської та ямної культур (VI—IV ст. до н. е.), зображали чоловіків-воїнів у повному бойовому спорядженні. Скіфській скульптурі властивий образ предка-родоначальника, героя.
Тюркомовним народам українських степів — торкам, печенігам та половцям (Х-XIII століття) — належала найбільш довершена група кам'яної скульптури, так звані кам'яні баби. Вони поділяються на стоячі, сидячі фігури і погруддя; на чоловічі і жіночі.
Кам'яні статуї є неповторними витворами мистецтва та відображенням ідеології давніх народів. Це важливе джерело для розуміння процесу формування сучасних вірувань і релігій.
Житло XI століття: однокамерна напівземлянка розміром 3,8×4 м. Стіни складені з соснових тесаних колод у техніці горизонтального заповнення «в шули». Дах двосхилий з гребенем та жолобом для відводу води, покритий тесом. «Волокові» вікна на ніч засувались дошками. Двері обертались на дерев'яній осі — «бігуні».
Відтворено інтер'єр. У правому куті стоїть глинобитна піч, що топилася «по-чорному», ліворуч — підлога з дощок, яка покриває яму для зернових, у центрі стіл з дубового пня. Долівка глинобитна. Житло розташовувалось на посаді давнього Переяслава і було типовим для рядової забудови ремісничих кварталів міста.
Житло XI століття — рештки глинобитної печі, перевезеної монолітно. Житло відтворене за матеріалами досліджень.
Житло орієнтоване вхідними дверима на схід, заглиблення в землі 0,8 м, розміри 3,3×2,4 м.
Ліворуч від дверей, в південно-східному куті, розміщена глинобитна піч, має круглу форму, діаметр нижньої основи 1,4 м. Склепіння збереглося на 0,2 м. Черінь печі має 6 підмазок — результат довготривалого використання та багаторазових ремонтів.
Стіни житла каркасно-стовпові, плетені з лози, мазані глиною, білені. Опорні стовпи (сохи), розміщені ззовні, підтримують очеретяний двосхилий дах. Вхід у житло обладнано дерев'яними східцями.
Фрагмент стоянки пізнього палеоліту (15 тисяч років до н. е.): На стоянці, що містилась на лівому березі ріки Супій, було досліджено чотири житлово-виробничі комплекси. Вони належали давньому гурту мисливців на мамонтів. Один із комплексів, перевезений на експозицію в музеї, складається з житла, трьох ям — «комор» з кістками мамонтів і з майстерні для обробки кременю. Житло реконструйоване, а ями — «комори», перевезені й розміщені на фрагменті стоянки.
Житло мало вигляд куреня, каркас якого зроблено з дерев'яних жердин, що зовні вкривались шкірами тварин. Основа житла обставлена великими кістками мамонта, переважно черепами, в отвори яких вставлені жердини.
Ями-комори заповнені кістками та бивнями мамонта, що використовувались для виготовлення знарядь праці, будівництва, опалення та освітлення житла.
Поряд з житлом — відкрите вогнище, біля якого виготовлялися знаряддя з кременю.
Над експозицією зведено павільйон, що формою повторює житло-курінь.
Половецьке святилище: Святилище являє собою прямокутне, викладене каменем вапняком заглиблення, в центрі якого встановлені кам'яні статуї — дві жіночі та одна чоловіча. Ці скульптури належать до найбільш розвинених і довершених типів XII-XIII століть.
На дні заглиблення представленого святилища були знайдені рештки жертвоприношення — кістки тварин (коня, барана, бика), мідний казан та уламки амфор. Подібні святилища споруджувалися на честь предків — покровителів роду або орди (союзу кількох родів).
Житлово-господарський комплекс: Садиба киянина Х століття, створена на основі експонованих двох зрубів. Садибу огороджено високим частоколом. У ній житло та господарська будівля. Споруди складені з соснових колод «в зруб». Дахи двосхильні.
Житло дводільне: хата + сіни. Нижні колоди житлової частини лежать на землі, кути сіней підперто дубовими стоянами. Підлога дощана. У житловій частині, в кутку праворуч від дверей, відтворено глинобитну піч з опічком, збитим із дощок, і дерев'яним димарем, обмазаним зсередини глиною.
В експозиції інтер'єру використані оригінальні речі XI-XIII століть з археологічних розкопок, а також з етнографічної колекції музею.
Господарська будівля має два яруси. Систему засова на дверях, конструкцію сходів скопійовано з оригіналу, оздоблення споруд — за матеріалами розкопок.
Двори та громадські будівлі 16-19 століть
В експозиції музею представлено двори з інтер'єром, типові для селян Наддніпрянщини: за професіями: священика, гончара, чинбаря, бондаря, гребінника, ткача, олійника, столяра, житло знахарки; за статком: безземельника, вдови, бідняка, середняка, заможного селянина, заможного селянина-промисловця.
Крім того, є копії громадських будівель: церков, церковно-парафіяльної школи, гамазею, сільської управи.
Церква Іоанна Богослова: належить до найдавніших серед найпоширеніших в Україні пам'яток козацької доби. Збудована на кошти козацької громади з тесаних дубових пластин, встановлених на кількох вкопаних у землю кам'яних брилах. Кінці зрубу покладені в «канюки» без лишку, стіни обшиті шалівкою.
Тризубна будівля з трьома верхами в один ряд. Зруби «бабинця» і нави прямокутної форми, вівтар гранчастий, побудований на п'яти сторонах восьмигранника.
Дзвіниця (середина 18 століття) — велична триярусна споруда з галереєю навколо нижнього ярусу, перевезена з села Бушеве Рокитнянського району Київської області.
На простому козацькому подвір'ї відтворено козацький некрополь. Встановлено 67 кам'яних і дерев'яних хрестів 18-19 століть, із зруйнованих, зрівняних з землею цвинтарів наддніпрянських козацьких сіл Переяславщини, які потрапили у зону затоплення Канівського водосховища.
Церква святого Георгія — церква з села Андруші Переяславського полку, пам'ятка архітектури національного значення. Збудована на кошти сільської громади в 1768 році.
Церква — однобанна споруда заввишки 27,5 метра, у плані хрещата з чотиригранником в центрі та чотирма рукавами по сторонах світу.
Вівтар, бабинець, північний та південний зруби разом з міжрукавними зрубами, які вдвічі нижчі за висоту рукавів, утворюють монолітну масу, над якою стрімко підноситься верх.
В 30-х роках 19 століття прибудовано дзвіницю. 1845 року Тарас Шевченко зобразив цю церкву на малюнку «Верби в Андрушах».
Оздоблена церква дуже скромно. Розети-хрести розміщені по фризу всієї споруди, фронтонах, по фризу верху центральної дільниці та четверика дзвіниці, а також на стінах четверика дзвіниці.
В інтер'єрі церкви є ікони кінця 19, початку 20 століть. П'ятиярусний іконостас середини 19 століття оздоблений чудовим різьбленням. Автентичний іконостас за радянських часів вивезений до Ермітажу, тож музей підібрав схожий дерев'яний різьблений іконостас XIX століття, а також багату колекцію старих ікон, різьблений дерев'яний аналой і колекцію дерев'яних та металевих хрестів.
Двір священика: Українське духівництво протягом століть було провідником моралі і духовних цінностей, впливало на народне виховання та освіту на селі. Сільські священики жили великими патріархальними сім'ями, були міцно зв'язані з селом, дотримувались усталених, вироблених багатьма поколіннями поглядів на життя, побут, працю, виховання дітей.
Садиба священика традиційно розташовувалася біля церкви, неподалік школи. У дворі: будинок, комора, саж, повітка. Будинок — чотиридільна споруда з ґанком. Дах покритий черепицею. В інтер'єрі житла домінували елементи міщанського побуту: меблі виготовлені на індивідуальне замовлення, посуд фабрично-заводського виготовлення, кролевецькі та мережані рушники, а також килими й книги.
Сільська управа: Сільська управа — орган сільського самоврядування, забезпечувала збір державних податків, здійснювала нагляд за відбуванням повинностей селянами, за справністю шляхів, мостів, станом посівів зернових, лісів, водойм, за дотриманням громадського порядку, подавала допомогу при пожежах та повенях, розподіляла землю між общинниками, вирішувала питання перебування окремих господарів у громаді, питання будівництва та утримання шкіл, шпиталів.
Розпорядчим органом сільської громади був сільський схід — збори представників усіх господарств.
Керівництво управою здійснювали староста та писар. План управи: канцелярія + сіни + холодна-розправа + комора.
В канцелярії та холодній представлені манекени старости, писаря та заарештованого.
Шинок: шинки відомі на території України з часів Київської Русі. Починаючи з 16 століття, право на утримання шинків стало привілеєм заможних верств населення; з часів гетьманщини — козацької старшини, а пізніше — дворянства. В кінці 19 століття монопольне право на виробництво та продаж горілчаних виробів перейшло у руки держави.
Особливість будівлі: наявність відкритого ґанку (піддашка) з орнаментованим різьбленням. План шинку: хата + сіни + хатина + комора + комора. Ліворуч від входу житло господаря, праворуч в затині власне шинок з відповідним меблюванням та оформленням. У коморі устаткування, за допомогою якого можна простежити технологію отримання спирту для виготовлення горілки, — старовинний самогонний апарат.
На вхідних дверях малюнок — спокуслива кварта й дві чарки. Біля дверей — віконечко для продажу горілки вночі.
Козацька залога (пост, фортеця): фортифікаційна споруда козаків, яка несла вартову службу на кордонах козацьких та державних територій.
Фортеця оточена ровом завширшки 6 м, перед яким встановлено загострені дубові палі, над ровом височіє земляний вал. На валу встановлено частокіл з бійницями. Над воротами — вартова вежа.
Всередині — двоярусна будівля: конюшня та житло козаків.
Ліворуч від фортеці, на пагорбі, відтворено козацьку сторожову вежу — «хвігура», «гляда» або «маяк». Низка маяків створювала самобутню систему оповіщення про наближення ворога.
Вітряки: органічно вписались в архітектурні обриси музею 15 вітряків, що слугували млинами для перемелювання зерна, крупорушками для виготовлення крупів й сукновальнями.
Під дією вітру вітряки рухали млинові механізми. За технічним вирішенням поділялись на два типи: стовпові та шатрові («голландки»).
Будівля стовпового вітряка разом з механізмами для розмелювання зерна, валом та крилами повертається навколо масивного стовпа, глибоко закопаного або закріпленого на стійкій хрестовині.