Олег Вікторович Поляков (6 лютого 1971, Павлоград — 2 лютого 2025, Київ) — український письменник, критик, журналіст. Лауреат Літературної премії імені Ірини Вільде (2021).
Життєпис Олег Поляков народився 6 лютого 1971 року в Павлограді Дніпропетровської області. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1993).
Працював журналістом на Львівському телебаченні, був редактором профільних видань з менеджмент-освіти, НДО, будівництва, екології. У складі творчого об'єднання «Школа Вільних Мистецтв» працював над музичними, кіно- та телепроєктами.
Перші прозові твори були опубліковані у часописі «Країна мрій» (оповідання «У напрямку далеких гаїв», «Діти вогню»), а критичні матеріали — у «Кур'єрі Кривбасу». Роман «Рабині й друзі пані Векли» (2015) критик Євгеній Стасіневич визнав одним із найкращих дебютів останніх років в українській літературі.
Манеру письма Олега Полякова деякі критики називають новою химерною прозою або «магічним реалізмом». З цього приводу автор зазначив: «Я би назвав свій стиль реалістичним магізмом — звісно, з певною часткою гумору. Дійсно, я не порушую законів фізики і не переступаю меж здорового глузду; химерність у моїх романах насправді доволі буденна, з нею можна стикнутися за рогом сусіднього будинку, в метро, фаст-фуді, власне — будь-де».
Мешкав та працював у Ірпені та Києві. Був одружений, мав доньку.
Помер уранці 2 лютого 2025 року після швидкоплинної й невиліковної хвороби.
У день смерті Олега Полякова його друг, критик і письменник Віталій Квітка так написав на своїй сторінці у соцмережі: «Романи Олега є винятковими. Вдавано простими. Вдавано також химерними. Поза своєю пристрастю бути винятково оригінальним, не менш оригінальним ніж такі його взірці як Джеймс Джойс, Франц Кафка чи Ірвін Велш, Полякову прикметна виняткова сумлінність в роботі над текстами — йдеться не про сумлінність редактора, а про сумлінність творця, творця дива. «А на кінчику стилю онде танцює дивовижний акровірш» — ця фраза з римського поета Катулла в останні десятиріччя, коли Олег Поляков творив свої безсмертні чотири романи, була прапором, смолоскипом-дороговказом для цього автора. Він прочитав цю фразу на початку 90-х, і йшов до втілення її у власному мистецтві потім усе життя».
Бібліографія Рабині й друзі пані Векли: роман — Київ: КМ Publishing, 2015. — 352 с. Хроніки туманної Трої: роман — Київ: Вид. група KM-БУКС, 2016. — 368 с. Крижана карусель: роман — Вінниця: Дім Химер, 2019. — 224 с. П'ять поглядів на весняний вогонь: роман — Львів: Видавництво Старого Лева, 2025. — 392 с.
Участь в антологіях: Аеропорт і…: оповідання, серія «Дорожні історії» — Київ: Вид. група KM-БУКС, 2016. — 240 с. Їде маршрутка…: оповідання, серія «Дорожні історії» — Київ: Вид. група KM-БУКС, 2017. — 304 с.
Переклади іншими мовами Niewolnice i przyjaciele pani Tekli (Warszawa: Anagram, 2019), ISBN: 9788365554451 Lodowa Karuzela (Warszawa: Anagram, 2021), ISBN: 9788365554949
Нагороди Літературна премія імені Ірини Вільде (друга премія за роман «Крижана карусель», 2021)
Примітки
Посилання Синопсис: Тілесність як експеримент і перформанс у романі Олега Полякова «Рабині й друзі пані Векли» Автура: Олег Поляков Газета «День»: Олег Коцарев. Довгий ніс як привід Друг Читача: Лорд Шефтсбері і Векла Буквоїд: Інна Корнелюк. Омріяного раю — не буде Читомо: Антон Санченко. Олег Поляков як туманний троянець Читомо: Олег Поляков про приховану вічність літературних героїв Буквоїд: Роксолана Сьома. Та, що зруйнувала вселенське зло
Інтерв'ю Видавництво Дім Химер: «Якщо довго з любов’ю дивитися на камінь, він почне з тобою розмовляти» Читомо: «Всім, хто хоче пізнати себе, раджу написати роман» Буквоїд: «Відчути дух свого часу і співвіднести його з вічністю…» Буквоїд: «Найсильніші мої враження вже цього року – «Тисяча осеней Якоба де Зута» Девіда Мітчелла і «Срда співає в сутінках, на Трійцю» Міленко Єрґовича»
Критичні статті Буквоїд: Безкомпромісні й світлі люди добровільно йдуть на небо